Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Росло місто, прискорювались темпи житлового будівництва. За 3 роки (1956 — 1958 pp.) було збудовано житла більше, ніж за попередні шість (1950—1955 pp.) На кінець 1958 року житловий фонд становив близько 150 тис. кв. метрів. З'явились нові вулиці. Забудовувався центр міста — проспект В. І. Леніна і
площа Театральна. Окрасою міста стало нове чотириповерхове приміщення середньої школи по вулиці Некрасова на 800 учнівських місць. Здійснено значні роботи і щодо озеленення; загальна площа зелених насаджень досягла 12 га. Привабливість тодішнього Нововолинська довідник визначав: «Шахтарське селище... стало добре впорядкованим містом з красивими, обсадженими деревами вулицями... У місті працюють школи, дитячі садки, ясла, лікарня. Шахтарі Нововолинська проводять своє дозвілля в клубах і на стадіоні».
У квітні 1957 року робітниче селище Нововолинськ було перетворене на місто районного підпорядкування, а з 25 вересня 1958 року Указом Президії Верховної Ради УРСР його віднесено до міст обласного підпорядкування. У грудні 1958 року на 1 міській партійній конференції обрали Нововолинський міський комітет КП України. Першим секретарем Нововолинського МК КП України став Герой Соціалістичної Праці С. В. Наконечний, головою виконкому —Ф. Г. Давидовський.
У серпні. 1956 року завершилося спорудження шахти № 4, в грудні того ж року — шахти № 6, а в листопаді 1957 року стала до ладу шахта № 7 «Нововолинська». Отже, на кінець 1957 року паливо давали шість вугільних підприємств із дев'яти закладених на Волині.
Важливе значення для дальшого розвитку вугільної промисловості міста мало завершення будівництва ряду допоміжних підприємств. У січні 1956 року почав працювати рудоремонтний завод. Цього ж року для здійснення електромонтажних робіт та капітальний ремонту гірничо-шахтного устаткування було створено центральні електромеханічні майстерні, 1956 року завершено будівництво заводу залізобетонних виробів проектною потужністю 14 тис. куб. метрів збірного залізобетону на рік.
На вугільних підприємствах міста розгорнулась наполеглива боротьба за дострокове освоєння їх проектних потужностей. Ініціатором виступив колектив шахти № 6, який на початку 1957 року на честь 40-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції першим у басейні зобов'язався достроково освоїти проектну потужність свого підприємства. Для виконання цього зобов'язання було широко використано передовий досвід кращих шахтарських колективів країни і виявлено власну творчу ініціативу. Щоб вивчити досвід прославленого шахтаря країни М. Я. Мамая, на шахту № 2 Північна тресту «Краснодонвугілля» в Донбас виїжджала група гірників Нововолинська на чолі з В. Ф. Матвійчуком. Колектив шахти № 6 підхопив почин М. Я. Мамая про щодобове перевиконання норм. Гаряче відгукнулися шахтарі і на заклик відомого гірника Донбасу О. А. Кольчика з шахти ім. Лутугіна тресту «Чистяківантрацит» боротися за зниження собівартості й поліпшення якості вугілля.
Успіхові сприяло досконале оволодіння технікою. Шахта мала на той час найкраще гірниче устаткування: вугільні комбайни «Донбас», скребкові транспортери СКР-20, породонавантажувальні машини, вагонетки та електровози. Уміле використання цієї техніки забезпечило швидкісну механізовану проходку. Крім того, колектив шахти № 6 один з перших у басейні організував роботу цілодобовими наскрізними бригадами.
За рік і два місяці після пуску, замість чотирьох років, передбачених нормативами, шахта № 6 перевершила проектну потужність, даючи щодоби 1600 тонн вугілля замість передбачених проектом 1500 тонн.
Ініціативу трудівників шахти № 6 Нововолинська підхопили колективи інших шахт. Цінний почин зробила комсомольсько-молодіжна бригада В. Й. Радеші з шахти № 2. В. Й. Радеша, набувши шахтарського досвіду в Донбасі, повернувся до рідної Волині і очолив молодіжну бригаду. Цей колектив був не тільки молодіжним, але й інтернаціональним за своїм складом. Поряд з українцями тут працювали росіяни, білоруси, чуваші, марійці, татари. Бригада добилась високих техніко-економічних показників. Щоб поширити досвід і підготовку нових гірничих кадрів, з цієї бригади утворили дві: однією керував В. Й. Радеша, а другу очолив його вихованець Г. П. Оситненко. Прийнявши
Нововолинськ
Сторінка 5 з 12
Самовіддано працювали вугільній промисловості і комсомольці. За комсомольськими путівками до Нововолинська прибуло понад 2 тис. молодих ентузіастів.Росло місто, прискорювались темпи житлового будівництва. За 3 роки (1956 — 1958 pp.) було збудовано житла більше, ніж за попередні шість (1950—1955 pp.) На кінець 1958 року житловий фонд становив близько 150 тис. кв. метрів. З'явились нові вулиці. Забудовувався центр міста — проспект В. І. Леніна і
У квітні 1957 року робітниче селище Нововолинськ було перетворене на місто районного підпорядкування, а з 25 вересня 1958 року Указом Президії Верховної Ради УРСР його віднесено до міст обласного підпорядкування. У грудні 1958 року на 1 міській партійній конференції обрали Нововолинський міський комітет КП України. Першим секретарем Нововолинського МК КП України став Герой Соціалістичної Праці С. В. Наконечний, головою виконкому —Ф. Г. Давидовський.
У серпні. 1956 року завершилося спорудження шахти № 4, в грудні того ж року — шахти № 6, а в листопаді 1957 року стала до ладу шахта № 7 «Нововолинська». Отже, на кінець 1957 року паливо давали шість вугільних підприємств із дев'яти закладених на Волині.
Важливе значення для дальшого розвитку вугільної промисловості міста мало завершення будівництва ряду допоміжних підприємств. У січні 1956 року почав працювати рудоремонтний завод. Цього ж року для здійснення електромонтажних робіт та капітальний ремонту гірничо-шахтного устаткування було створено центральні електромеханічні майстерні, 1956 року завершено будівництво заводу залізобетонних виробів проектною потужністю 14 тис. куб. метрів збірного залізобетону на рік.
На вугільних підприємствах міста розгорнулась наполеглива боротьба за дострокове освоєння їх проектних потужностей. Ініціатором виступив колектив шахти № 6, який на початку 1957 року на честь 40-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції першим у басейні зобов'язався достроково освоїти проектну потужність свого підприємства. Для виконання цього зобов'язання було широко використано передовий досвід кращих шахтарських колективів країни і виявлено власну творчу ініціативу. Щоб вивчити досвід прославленого шахтаря країни М. Я. Мамая, на шахту № 2 Північна тресту «Краснодонвугілля» в Донбас виїжджала група гірників Нововолинська на чолі з В. Ф. Матвійчуком. Колектив шахти № 6 підхопив почин М. Я. Мамая про щодобове перевиконання норм. Гаряче відгукнулися шахтарі і на заклик відомого гірника Донбасу О. А. Кольчика з шахти ім. Лутугіна тресту «Чистяківантрацит» боротися за зниження собівартості й поліпшення якості вугілля.
Успіхові сприяло досконале оволодіння технікою. Шахта мала на той час найкраще гірниче устаткування: вугільні комбайни «Донбас», скребкові транспортери СКР-20, породонавантажувальні машини, вагонетки та електровози. Уміле використання цієї техніки забезпечило швидкісну механізовану проходку. Крім того, колектив шахти № 6 один з перших у басейні організував роботу цілодобовими наскрізними бригадами.
За рік і два місяці після пуску, замість чотирьох років, передбачених нормативами, шахта № 6 перевершила проектну потужність, даючи щодоби 1600 тонн вугілля замість передбачених проектом 1500 тонн.
Ініціативу трудівників шахти № 6 Нововолинська підхопили колективи інших шахт. Цінний почин зробила комсомольсько-молодіжна бригада В. Й. Радеші з шахти № 2. В. Й. Радеша, набувши шахтарського досвіду в Донбасі, повернувся до рідної Волині і очолив молодіжну бригаду. Цей колектив був не тільки молодіжним, але й інтернаціональним за своїм складом. Поряд з українцями тут працювали росіяни, білоруси, чуваші, марійці, татари. Бригада добилась високих техніко-економічних показників. Щоб поширити досвід і підготовку нових гірничих кадрів, з цієї бригади утворили дві: однією керував В. Й. Радеша, а другу очолив його вихованець Г. П. Оситненко. Прийнявши