Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Складність будівництва нового міста і шахт та інших споруд полягала ще й у тому, що воно здійснювалося на порожньому місці, в області з мало
розвинутою на той час промисловістю. Бракувало місцевих кваліфікованих кадрів, не вистачало обладнання та будівельних матеріалів, зовсім не було досвіду будівництва підприємств вугільної промисловості.
Допомагала Нововолинську вся країна. Широким потоком йшли будівельні матеріали, механізми, устаткування. З Російської Федерації, Білорусії, Грузії надходили автомобілі та будівельні машини, з Москви і Вірменії — трансформатори, з Челябінська — автогрейдери для будівництва шляхів, з «Уралмаша» — нове устаткування для буріння, з Дніпропетровська — гірничі комбайни, з Харкова — бульдозери, будівельний ліс та збірні будинки — з Карелії.
На будівництво їхали висококваліфіковані інженерно-технічні працівники та робітники — з Донбасу і Західного Сибіру, Воркути, Караганди і Підмосков'я. Будівництво первістка волинської кочегарки очолив посланець Донбасу — Герой Соціалістичної Праці, лауреат Державної премії О. А. Курмаз. Шахтобудівник з Підмосков'я І. Я. Фомін керував спорудженням шахти № 2. З Підмосков'я на будівництво шахт Волині у 1950 році прибув з бригадою в складі 12 чоловік шахтар з діда-прадіда Ф. П. Булахов. В ній працював і знатний прохідник Герой Соціалістичної Праці І. К. Чуркін, який у своїй книзі «Підземні скороходи», згадуючи трудове життя в Нововолинську, писав: «Тут, на будівництві першої нововолинської, пізнав я перші радощі і турботи своєї нової професії, тут по-справжньому її полюбив». І. К. Чуркін з захопленням говорить і про свого бригадира, підмосковного шахтаря Ф. П. Булахова: «Бригадир сам був дисциплінованим і вимагав цього від усіх нас. Висока трудова дисципліна, злагодженість у роботі, суворе дотримання правил техніки безпеки, обов'язкове виконання і перевиконання виробничих завдань були непорушними законами бригади. І не випадково, що ті прохідники, які пройшли школу Ф. П. Булахова, стали вмілими керівниками гірничих колективів».
У героїчній напруженій праці, у трудовій інтернаціональній дружбі гартувались кадри будівельників-волинян; серед них — бригадири-прохідники комуністи С. І. Абрамчук, Г. І. Бельман, бригадир теслярської бригади К. А. Федотович, штукатур І. Я. Яремчук та багато інших.
В авангарді змагання йшли комуністи і комсомольці. Волинський обком та Іваничівський райком КП України направляли на будівництво кращих членів партії, добивались їх правильної розстановки. Велику організаційну і виховну роботу проводив парторг І. М. Білик. Партійні організації були створені в усіх будівельних управліннях. У 1953 році тут уже працювало 236 комуністів — більш як половина всієї Іваничівської районної партійної організації.
З 1 квітня 1953 року партійна організація тресту «Західшахтобуд» та райком профспілки працівників вугільної промисловості почали видавати свій друкований орган — багатотиражку «Шахтобудівник».
У 1951 році завершилося спорудження дороги Нововолинськ — Володимир-Волинський. Було прокладено залізничну вітку від станції Іваничі до нововолинської станції Центральна, а також під'їзні колії до шахт. 1953 року став до ладу цегельний завод потужністю 27 млн. штук цегли на рік, завершено спорудження комбінату на базі колишніх деревообробних майстерень. Все це допомогло забезпечити будівництво потрібними матеріалами і устаткуванням.
Темпи будівництва рік у рік наростали. Якщо вважати обсяг виконаних у 1950 році будівельно-монтажних робіт за 100 проц., то в 1951 році він становив 169, у 1952 — 204, у 1953 — 310, а у 1955 році — 730 процентів.
За цей період вдвоє збільшилась кількість робітників, зайнятих на будівництві. Але зростання обсягу виконаних будівельно-монтажних робіт досягалось не лише за рахунок цього. Велике значення мало збагачення досвіду робітників та інженерно-технічних працівників, підвищення їх кваліфікації, трудовий героїзм. Так, темпи проходження вугільних шахт у Нововолинську були часто вищими, ніж у середньому по Радянському Союзу.
Будівництво змінило обличчя молодого робітничого селища. У 1953 році зроблено поправки до початкового плану забудови. Його автори виходили з того, що населення селища становитиме не 10 тис. чоловік, як передбачалось
Нововолинськ
Сторінка 3 з 12
близько 5 млн. кубометрів грунту і породи та прокласти понад 300 км залізничних і шосейних шляхів.Складність будівництва нового міста і шахт та інших споруд полягала ще й у тому, що воно здійснювалося на порожньому місці, в області з мало
Допомагала Нововолинську вся країна. Широким потоком йшли будівельні матеріали, механізми, устаткування. З Російської Федерації, Білорусії, Грузії надходили автомобілі та будівельні машини, з Москви і Вірменії — трансформатори, з Челябінська — автогрейдери для будівництва шляхів, з «Уралмаша» — нове устаткування для буріння, з Дніпропетровська — гірничі комбайни, з Харкова — бульдозери, будівельний ліс та збірні будинки — з Карелії.
На будівництво їхали висококваліфіковані інженерно-технічні працівники та робітники — з Донбасу і Західного Сибіру, Воркути, Караганди і Підмосков'я. Будівництво первістка волинської кочегарки очолив посланець Донбасу — Герой Соціалістичної Праці, лауреат Державної премії О. А. Курмаз. Шахтобудівник з Підмосков'я І. Я. Фомін керував спорудженням шахти № 2. З Підмосков'я на будівництво шахт Волині у 1950 році прибув з бригадою в складі 12 чоловік шахтар з діда-прадіда Ф. П. Булахов. В ній працював і знатний прохідник Герой Соціалістичної Праці І. К. Чуркін, який у своїй книзі «Підземні скороходи», згадуючи трудове життя в Нововолинську, писав: «Тут, на будівництві першої нововолинської, пізнав я перші радощі і турботи своєї нової професії, тут по-справжньому її полюбив». І. К. Чуркін з захопленням говорить і про свого бригадира, підмосковного шахтаря Ф. П. Булахова: «Бригадир сам був дисциплінованим і вимагав цього від усіх нас. Висока трудова дисципліна, злагодженість у роботі, суворе дотримання правил техніки безпеки, обов'язкове виконання і перевиконання виробничих завдань були непорушними законами бригади. І не випадково, що ті прохідники, які пройшли школу Ф. П. Булахова, стали вмілими керівниками гірничих колективів».
У героїчній напруженій праці, у трудовій інтернаціональній дружбі гартувались кадри будівельників-волинян; серед них — бригадири-прохідники комуністи С. І. Абрамчук, Г. І. Бельман, бригадир теслярської бригади К. А. Федотович, штукатур І. Я. Яремчук та багато інших.
В авангарді змагання йшли комуністи і комсомольці. Волинський обком та Іваничівський райком КП України направляли на будівництво кращих членів партії, добивались їх правильної розстановки. Велику організаційну і виховну роботу проводив парторг І. М. Білик. Партійні організації були створені в усіх будівельних управліннях. У 1953 році тут уже працювало 236 комуністів — більш як половина всієї Іваничівської районної партійної організації.
З 1 квітня 1953 року партійна організація тресту «Західшахтобуд» та райком профспілки працівників вугільної промисловості почали видавати свій друкований орган — багатотиражку «Шахтобудівник».
У 1951 році завершилося спорудження дороги Нововолинськ — Володимир-Волинський. Було прокладено залізничну вітку від станції Іваничі до нововолинської станції Центральна, а також під'їзні колії до шахт. 1953 року став до ладу цегельний завод потужністю 27 млн. штук цегли на рік, завершено спорудження комбінату на базі колишніх деревообробних майстерень. Все це допомогло забезпечити будівництво потрібними матеріалами і устаткуванням.
Темпи будівництва рік у рік наростали. Якщо вважати обсяг виконаних у 1950 році будівельно-монтажних робіт за 100 проц., то в 1951 році він становив 169, у 1952 — 204, у 1953 — 310, а у 1955 році — 730 процентів.
За цей період вдвоє збільшилась кількість робітників, зайнятих на будівництві. Але зростання обсягу виконаних будівельно-монтажних робіт досягалось не лише за рахунок цього. Велике значення мало збагачення досвіду робітників та інженерно-технічних працівників, підвищення їх кваліфікації, трудовий героїзм. Так, темпи проходження вугільних шахт у Нововолинську були часто вищими, ніж у середньому по Радянському Союзу.
Будівництво змінило обличчя молодого робітничого селища. У 1953 році зроблено поправки до початкового плану забудови. Його автори виходили з того, що населення селища становитиме не 10 тис. чоловік, як передбачалось