Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Калініним засланий в с. Линів член петербурзького «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» І. М. Леонтьєв. Сталися деякі зрушення і в розвитку культури Торчина. Наприкінці XIX століття була відкрита церковнопарафіяльна школа.
Під час революції 1905—1907 рр. разом з трудящими Росії повстала на боротьбу з гнобителями біднота Торчина і всієї волості. Навіть на дрібних підприємствах вибухнули страйки. Революційну агітацію вів місцевий селянин К. Р. Миколюк, який не тільки в Торчині, а й у багатьох селах розповсюджував листівки Російської соціал-демократичної робітничої партії із закликом повалити самодержавство, встановити народну владу. За доносом попа Пронського жандарми схопили й закатували Миколюка. Однак ні терор, ні переслідування царських властей не зламали волі трудящих до боротьби за соціальне визволення.
Злидні душили селян. Більшість з них не могла прогодуватись із своїх ділянок і мусила йти в кабалу до поміщиці, якій належало 1338 десятин землі, або до куркулів, а частіше залишала рідні оселі й шукала роботи на стороні, бо в містечку вистачало робочих рук. Тяжким було й становище робітників, що працювали по 12—16 годин і за цю каторжну роботу одержували копійки.
Багато лиха принесла жителям Торчина перша світова війна. У 1915 році австро-німецькі війська прорвали фронт і захопили частину Волині, в т. ч. й Торчин. Близько року містечко перебувало в руках ворога. Його дуже зруйнували і пограбували. В 1916 році російські війська під командуванням генерала О. О. Брусилова перейшли в наступ і зламали оборону ворога. В результаті цього прориву Торчин був визволений і опинився у прифронтовій смузі.
У військових частинах, розташованих у Торчині, було багато більшовицьких агітаторів, які провадили серед населення міста роз'яснювальну роботу. Трудящі узнали правду про те, хто розв'язав світову війну і для чого. І коли звістка про Лютневу революцію дійшла до Торчина, солдати, селяни й ремісники з червоними прапорами вийшли на головну вулицю містечка. Могутньо линула «Марсельєза». На мітингу промовці вітали скинення царя, вимагали припинення війни, передачі землі селянам і всієї повноти влади — трудовому народові. У військових частинах, де значний вплив мали меншовики й есери, виступав перед солдатами член виборного комітету Особливої армії, більшовик з 1903 року М. М. Коковихін, який закликав боротися за припинення війни, за мир.
Як і скрізь у країні, партія провадила тут велику роботу по згуртуванню мас для здійснення переможної пролетарської революції. Під час однієї з бесід у військовій частині, розташованій в Торчині, у травні 1917 року у відповідь на виступи меншовика проти більшовицької партії солдати рішуче заявили: «Ми за Леніна».
Палко вітали торчинці перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Затамувавши подих, слухали вони перші декрети Радянської влади, декрети Леніна про мир і землю. Вже 27 жовтня 1917 року в дислокованому тут 775-му Кустанайському полку за дорученням парторганізації молодий більшовик А. А. Богданов створив червоногвардійський загін, який мав заарештувати контрреволюційно настроєного полковника Чаманського разом із штабом, оголосити про перехід всієї влади до революційного комітету. Цей наказ партії був виконаний. На третій день після перемоги Жовтня в Петрограді проголосили владу Рад у Торчині. Її гаряче підтримали трудящі волості.
Головою першого ревкому одностайно обрали А. А. Богданова. До його складу ввійшли також секретар парторганізації полку В. Білий (згодом голова ревкому 126-ї дивізії), фельдфебель Склепчук, молодші унтер-офіцери Кольцов і Коркін, рядові С. Єпанчишин, Константиновський і Дзюба. Ревком насамперед уклав перемир'я на торчинській ділянці фронту. Бої припинилися. Почалася підготовка до розподілу між селянами відібраної у поміщиків землі. До складу ревкому влилися представники цивільного населення Я. А. Гарбер, П. О. Неспай та інші. Ревком став іменуватися Радою солдатських, батрацьких і селянських депутатів.
На початку листопада в червоногвардійський загін полку вступили свідома
Торчин
Сторінка 3 з 9
цегельний, винокурний, дріжджовий заводи, 8 шкіряних майстерень, 2 млини. На початку XX століття граф Морстін побудував паровий млин, де працювало 18 робітників. Річний доход від млина становив 137 тис. крб.. На клопотання підприємців у Торчині 1897 року відкрито телеграф і поштове відділення. Через торчинське відділення одержував літературу і листувався з М. І. Під час революції 1905—1907 рр. разом з трудящими Росії повстала на боротьбу з гнобителями біднота Торчина і всієї волості. Навіть на дрібних підприємствах вибухнули страйки. Революційну агітацію вів місцевий селянин К. Р. Миколюк, який не тільки в Торчині, а й у багатьох селах розповсюджував листівки Російської соціал-демократичної робітничої партії із закликом повалити самодержавство, встановити народну владу. За доносом попа Пронського жандарми схопили й закатували Миколюка. Однак ні терор, ні переслідування царських властей не зламали волі трудящих до боротьби за соціальне визволення.
Злидні душили селян. Більшість з них не могла прогодуватись із своїх ділянок і мусила йти в кабалу до поміщиці, якій належало 1338 десятин землі, або до куркулів, а частіше залишала рідні оселі й шукала роботи на стороні, бо в містечку вистачало робочих рук. Тяжким було й становище робітників, що працювали по 12—16 годин і за цю каторжну роботу одержували копійки.
Багато лиха принесла жителям Торчина перша світова війна. У 1915 році австро-німецькі війська прорвали фронт і захопили частину Волині, в т. ч. й Торчин. Близько року містечко перебувало в руках ворога. Його дуже зруйнували і пограбували. В 1916 році російські війська під командуванням генерала О. О. Брусилова перейшли в наступ і зламали оборону ворога. В результаті цього прориву Торчин був визволений і опинився у прифронтовій смузі.
У військових частинах, розташованих у Торчині, було багато більшовицьких агітаторів, які провадили серед населення міста роз'яснювальну роботу. Трудящі узнали правду про те, хто розв'язав світову війну і для чого. І коли звістка про Лютневу революцію дійшла до Торчина, солдати, селяни й ремісники з червоними прапорами вийшли на головну вулицю містечка. Могутньо линула «Марсельєза». На мітингу промовці вітали скинення царя, вимагали припинення війни, передачі землі селянам і всієї повноти влади — трудовому народові. У військових частинах, де значний вплив мали меншовики й есери, виступав перед солдатами член виборного комітету Особливої армії, більшовик з 1903 року М. М. Коковихін, який закликав боротися за припинення війни, за мир.
Як і скрізь у країні, партія провадила тут велику роботу по згуртуванню мас для здійснення переможної пролетарської революції. Під час однієї з бесід у військовій частині, розташованій в Торчині, у травні 1917 року у відповідь на виступи меншовика проти більшовицької партії солдати рішуче заявили: «Ми за Леніна».
Палко вітали торчинці перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Затамувавши подих, слухали вони перші декрети Радянської влади, декрети Леніна про мир і землю. Вже 27 жовтня 1917 року в дислокованому тут 775-му Кустанайському полку за дорученням парторганізації молодий більшовик А. А. Богданов створив червоногвардійський загін, який мав заарештувати контрреволюційно настроєного полковника Чаманського разом із штабом, оголосити про перехід всієї влади до революційного комітету. Цей наказ партії був виконаний. На третій день після перемоги Жовтня в Петрограді проголосили владу Рад у Торчині. Її гаряче підтримали трудящі волості.
Головою першого ревкому одностайно обрали А. А. Богданова. До його складу ввійшли також секретар парторганізації полку В. Білий (згодом голова ревкому 126-ї дивізії), фельдфебель Склепчук, молодші унтер-офіцери Кольцов і Коркін, рядові С. Єпанчишин, Константиновський і Дзюба. Ревком насамперед уклав перемир'я на торчинській ділянці фронту. Бої припинилися. Почалася підготовка до розподілу між селянами відібраної у поміщиків землі. До складу ревкому влилися представники цивільного населення Я. А. Гарбер, П. О. Неспай та інші. Ревком став іменуватися Радою солдатських, батрацьких і селянських депутатів.
На початку листопада в червоногвардійський загін полку вступили свідома