Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Польський уряд намагався будь-що розправитися з комуністами, та ні «пацифікація», ні чергові арешти й суд над П. Онищенком, Ф. Голумбієвським, М. Киричуком, Д. Томашевичем, М. Кравчуком та іншими комуністами — ніщо не погасило боротьби торчинців за возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною, за нове, радянське життя.
У вересні 1939 року над знедоленим краєм замайорів прапор свободи, принесений Червоною Армією. Комуністи Торчина на чолі з Ф. А. Голумбієвським ще до приходу радянських військ за допомогою створеної ними червоної міліції роззброїли понад 1,5 тис. польських солдатів і офіцерів та близько 200 поліцаїв і допомогли взяти в полон польське військове з'єднання у 10 тис. чоловік, яке переховувалось у Холопицьких лісах. Торчинці спорудили при в'їзді в селище тріумфальну арку, сюди прийшли всі трудящі містечка. Хлібом-сіллю зустрічали вони радянських воїнів.
Одразу ж після визволення в Торчині виник ревком, який очолив Ф. А. Голумбієвський. Незабаром цей ревком перетворено на тимчасове районне управління. Під його керівництвом селяни ділили поміщицьку і церковну землю. Так, селянин А. Садик до визволення мав землі лише один морг. Тепер йому наділили п'ять гектарів, засіяних пшеницею. Відміряно стільки ж гектарів і споконвічному бідняку Д. К. Воїні. Багато селян одержали реманент, зерно, тягло.
У жовтні 1939 року жителі Торчинської виборчої округи обрали своїм посланцем на Народні Збори Західної України ремісника Ш. Я. Пака. Рішення народних зборів про возз'єднання з Радянською Україною в єдиній радянській сім'ї дістало всенародне схвалення. Почалася перебудова господарства на новій, соціалістичній основі. Невеличкі підприємства, що діяли в Торчині, було націоналізовано. Замість приватних крамниць організовано державну торгівлю. Ремісничі майстерні (шевські, кравецькі та інші) об'єдналися в промислову артіль. У 1940 році створено промкомбінат і харчокомбінат.
У роки окупації Торчина буржуазно-поміщицькою Польщею тут був лише один приватний лікар, який мав невеличку лікарню. За прийом хворого він брав 5 злотих, а за одну добу перебування в лікарні або виїзд до хворого — 8 злотих. Плата за ліжко в державній лікарні дорівнювала в середньому п'ятій частині місячного заробітку кваліфікованого робітника, а в приватній лікарні — вартості Доброї корови. Не маючи грошей на лікування, трудящі фактично були позбавлені медичної допомоги. Після возз'єднання одним з першочергових завдань органів Радянської влади стала охорона здоров'я населення. В Торчині почала діяти лікарня, де хворі могли одержати безплатно медичну допомогу.
Відбулися зрушення і в галузі освіти й культури. Після визволення в селищі відкрито семирічну школу з рідною мовою навчання, а в 1940 році вона стала середньою. Крім того, було організовано школу і гуртки для ліквідації неписьменності,, цієї тяжкої спадщини капіталістичного минулого. У містечку, де книжка була недозволеною розкішшю для бідняків і наймитів, відкрили районну бібліотеку.
Почалися соціалістичні перетворення і в сільському господарстві. В Торчині було створено МТС. Селяни вперше побачили трактор. Весну 1940 року колишні батраки зустріли заснуванням колгоспу ім. Калініна, першим головою якого був М. Ф. Франківський. Центральну садибу господарства розмістили в колишньому панському дворі. Перша тракторна борозна стала всенародним святом. Всюди розквітало нове, радянське життя. Його назвали трудящі другим народженням.
Здійсненню величних планів перебудови господарства перешкодило вторгнення фашистських орд у межі нашої країни. Торчин, розташований недалеко від кордону, лежав у смузі наступу гітлерівських військ, тому жорстокі бої в районі селища розгорілися вже в перші дні війни. Стримуючи наступ фашистів, бійці 596-го стрілецького полку під командуванням О. Ю. Яковлєва завдали їм великих втрат.
Поблизу Торчина артилеристи розгромили німецьку танкову колону. Відчутного удару завдала фашистам танкова дивізія під командуванням генерал-майора К. О. Семенченка, якому за бої під Торчином присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
25 червня Торчин був окупований. Фронт посувався на схід. А тут гітлерівці почали чинити кривавий розбій, їм догідливо допомагали українські буржуазні націоналісти. З дикою люттю недолюдки розстріляли в Торчин і завезених
Торчин
Сторінка 5 з 9
розкидано листівки.Польський уряд намагався будь-що розправитися з комуністами, та ні «пацифікація», ні чергові арешти й суд над П. Онищенком, Ф. Голумбієвським, М. Киричуком, Д. Томашевичем, М. Кравчуком та іншими комуністами — ніщо не погасило боротьби торчинців за возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною, за нове, радянське життя.
Одразу ж після визволення в Торчині виник ревком, який очолив Ф. А. Голумбієвський. Незабаром цей ревком перетворено на тимчасове районне управління. Під його керівництвом селяни ділили поміщицьку і церковну землю. Так, селянин А. Садик до визволення мав землі лише один морг. Тепер йому наділили п'ять гектарів, засіяних пшеницею. Відміряно стільки ж гектарів і споконвічному бідняку Д. К. Воїні. Багато селян одержали реманент, зерно, тягло.
У жовтні 1939 року жителі Торчинської виборчої округи обрали своїм посланцем на Народні Збори Західної України ремісника Ш. Я. Пака. Рішення народних зборів про возз'єднання з Радянською Україною в єдиній радянській сім'ї дістало всенародне схвалення. Почалася перебудова господарства на новій, соціалістичній основі. Невеличкі підприємства, що діяли в Торчині, було націоналізовано. Замість приватних крамниць організовано державну торгівлю. Ремісничі майстерні (шевські, кравецькі та інші) об'єдналися в промислову артіль. У 1940 році створено промкомбінат і харчокомбінат.
У роки окупації Торчина буржуазно-поміщицькою Польщею тут був лише один приватний лікар, який мав невеличку лікарню. За прийом хворого він брав 5 злотих, а за одну добу перебування в лікарні або виїзд до хворого — 8 злотих. Плата за ліжко в державній лікарні дорівнювала в середньому п'ятій частині місячного заробітку кваліфікованого робітника, а в приватній лікарні — вартості Доброї корови. Не маючи грошей на лікування, трудящі фактично були позбавлені медичної допомоги. Після возз'єднання одним з першочергових завдань органів Радянської влади стала охорона здоров'я населення. В Торчині почала діяти лікарня, де хворі могли одержати безплатно медичну допомогу.
Відбулися зрушення і в галузі освіти й культури. Після визволення в селищі відкрито семирічну школу з рідною мовою навчання, а в 1940 році вона стала середньою. Крім того, було організовано школу і гуртки для ліквідації неписьменності,, цієї тяжкої спадщини капіталістичного минулого. У містечку, де книжка була недозволеною розкішшю для бідняків і наймитів, відкрили районну бібліотеку.
Почалися соціалістичні перетворення і в сільському господарстві. В Торчині було створено МТС. Селяни вперше побачили трактор. Весну 1940 року колишні батраки зустріли заснуванням колгоспу ім. Калініна, першим головою якого був М. Ф. Франківський. Центральну садибу господарства розмістили в колишньому панському дворі. Перша тракторна борозна стала всенародним святом. Всюди розквітало нове, радянське життя. Його назвали трудящі другим народженням.
Здійсненню величних планів перебудови господарства перешкодило вторгнення фашистських орд у межі нашої країни. Торчин, розташований недалеко від кордону, лежав у смузі наступу гітлерівських військ, тому жорстокі бої в районі селища розгорілися вже в перші дні війни. Стримуючи наступ фашистів, бійці 596-го стрілецького полку під командуванням О. Ю. Яковлєва завдали їм великих втрат.
Поблизу Торчина артилеристи розгромили німецьку танкову колону. Відчутного удару завдала фашистам танкова дивізія під командуванням генерал-майора К. О. Семенченка, якому за бої під Торчином присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
25 червня Торчин був окупований. Фронт посувався на схід. А тут гітлерівці почали чинити кривавий розбій, їм догідливо допомагали українські буржуазні націоналісти. З дикою люттю недолюдки розстріляли в Торчин і завезених