Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Зростання прибутків ще більше зміцнило економічну базу колгоспу. Колодяжне стало культурним і заможним селом. Колгоспники, зайняті на вирощуванні та переробці врожаю льону, одержали по 4—5 крб. на кожен людино-день.
Зросла купівельна спроможність трудящих. У 1960 році тільки в своєму сільському магазині колгоспники закупили товарів на півмільйона карбованців. За 1968—1969 роки селяни Колодяжного придбали тут 36 радіоприймачів, 19 мотоциклів, 228 велосипедів, 23 швейні машини та інші товари.
За роки Радянської влади невпізнанно змінився і зовнішній вигляд села. За невеликий проміжок часу на місці згарищ, на які перетворили Колодяжне німецькі загарбники, виросли нові добротні будинки.
Причепурилося Колодяжне. На головній вулиці ім. Лесі Українки проклали шосе. Сюди переселилися всі сім'ї, які раніше проживали на віддалених хуторах. У центрі села — будинок сільської Ради, павільйон побутового обслуговування, філія зв'язку та ощадна каса, великий сільський універмаг, продуктовий магазин, чайна та медичний пункт.
Відразу ж після визволення в селі відкрили семирічну школу. В 1950/51 навчальному році тут оволодівали знаннями 150 дітей. В 1959 році Колодяжненську семирічну школу реорганізовано на восьмирічну. Зросла кількість молоді, яка вступає до вищих навчальних закладів. Всього за роки Радянської влади закінчило
вузи 32 чоловіка. Тепер майже в кожній сім'ї є студент.
На колгоспні кошти в 1967 році на честь 50-річчя Великого Жовтня споруджено двоповерховий Будинок культури на 400 місць, тут працюють стаціонарна кіноустановка і гуртки художньої самодіяльності В середньому на 100 чоловік населення 6 чоловік — учасники художньої самодіяльності. Нові радянські обряди та звичаї — комсомольські весілля, зорини, а також проводи до Радянської Армії, на пенсію, вшанування передовиків праці — типові риси повсякденного життя й побуту трудівників. При Будинку культури працює кімната щастя, де реєструють шлюби. Бібліотекою, в якій налічується 6,5 тис. томів суспільно-політичної, науково-популярної та художньої літератури, користується все населення. Книга тут у пошані. Кожна сім'я передплачує газети й журнали.
Народ ніколи не забуває своєї землячки — геніальної поетеси Лесі Українки. Був реставрований будинок, де вона жила. 10 липня 1949 року відкрито музей української поетеси.
В центрі села й біля музею, на території колишньої садиби Косачів, височать пам'ятники поетесі. В одній з кімнат «Лесиного білого будиночка» зберігаються її особисті речі, в іншій — численні фото й літературні твори. З різних міст і сіл нашої Батьківщини, з-за кордону сюди приїжджають студенти, письменники, вчені, люди різних професій, щоб віддати шану полум'яній патріотці. В 1954 році тут побували письменники Закарпаття і Львова. Кореспондент українських прогресивних газет Канади С. Мацієвич у книзі вражень і побажань музею 28 липня 1954 року писав: «Як українець з Канади, я дуже щасливий тим, що міг побувати в будинку, де жила й працювала велика поетеса українського народу Леся Українка, яка завжди була і буде великим натхненником для українців Канади». В 1960 році музей відвідали Олесь Гончар, Микола Бажан, Степан Олійник, Олександр Корнійчук, Платон Воронько, Михайло Стельмах, Микола Олійник та інші.
За рішенням Всесвітньої Ради Миру в 1963 році широко відзначалось 50-річчя з дня смерті Лесі Українки. В домі Косачів відбулася республіканська наукова сесія, скликана Львівським державним університетом ім. І. Я. Франка та Луцьким педагогічним інститутом ім. Лесі Українки. В її роботі брали участь вчені й письменники Радянського Союзу. Тут були тоді видатний український радянський поет-академік М. Т. Рильський, композитори Г. І. Майборода, А. Й. Кос-Анатольський та інші представники творчої інтелігенції.
Письменник М. Олійник присвятив змалюванню життя Лесі Українки в Колодяжному повісті «Леся» та «Одержима».
В недалекому майбутньому, як передбачено генеральним планом забудови села, Колодяжне стане ще привабливішим. Тут живуть і працюють радянські люди — справжні творці великого щастя.
Колодяжне
Сторінка 8 з 8
обласної Ради депутатів трудящих О. С. Абрамчук, удостоєна ордена Трудового Червоного Прапора, ланкові Г. М. Денисюк, О. Ф. Кузьменко, доярка Г. А. Данилюк, нагороджені медаллю «За трудову доблесть».Зростання прибутків ще більше зміцнило економічну базу колгоспу. Колодяжне стало культурним і заможним селом. Колгоспники, зайняті на вирощуванні та переробці врожаю льону, одержали по 4—5 крб. на кожен людино-день.
За роки Радянської влади невпізнанно змінився і зовнішній вигляд села. За невеликий проміжок часу на місці згарищ, на які перетворили Колодяжне німецькі загарбники, виросли нові добротні будинки.
Причепурилося Колодяжне. На головній вулиці ім. Лесі Українки проклали шосе. Сюди переселилися всі сім'ї, які раніше проживали на віддалених хуторах. У центрі села — будинок сільської Ради, павільйон побутового обслуговування, філія зв'язку та ощадна каса, великий сільський універмаг, продуктовий магазин, чайна та медичний пункт.
Відразу ж після визволення в селі відкрили семирічну школу. В 1950/51 навчальному році тут оволодівали знаннями 150 дітей. В 1959 році Колодяжненську семирічну школу реорганізовано на восьмирічну. Зросла кількість молоді, яка вступає до вищих навчальних закладів. Всього за роки Радянської влади закінчило
вузи 32 чоловіка. Тепер майже в кожній сім'ї є студент.
На колгоспні кошти в 1967 році на честь 50-річчя Великого Жовтня споруджено двоповерховий Будинок культури на 400 місць, тут працюють стаціонарна кіноустановка і гуртки художньої самодіяльності В середньому на 100 чоловік населення 6 чоловік — учасники художньої самодіяльності. Нові радянські обряди та звичаї — комсомольські весілля, зорини, а також проводи до Радянської Армії, на пенсію, вшанування передовиків праці — типові риси повсякденного життя й побуту трудівників. При Будинку культури працює кімната щастя, де реєструють шлюби. Бібліотекою, в якій налічується 6,5 тис. томів суспільно-політичної, науково-популярної та художньої літератури, користується все населення. Книга тут у пошані. Кожна сім'я передплачує газети й журнали.
Народ ніколи не забуває своєї землячки — геніальної поетеси Лесі Українки. Був реставрований будинок, де вона жила. 10 липня 1949 року відкрито музей української поетеси.
В центрі села й біля музею, на території колишньої садиби Косачів, височать пам'ятники поетесі. В одній з кімнат «Лесиного білого будиночка» зберігаються її особисті речі, в іншій — численні фото й літературні твори. З різних міст і сіл нашої Батьківщини, з-за кордону сюди приїжджають студенти, письменники, вчені, люди різних професій, щоб віддати шану полум'яній патріотці. В 1954 році тут побували письменники Закарпаття і Львова. Кореспондент українських прогресивних газет Канади С. Мацієвич у книзі вражень і побажань музею 28 липня 1954 року писав: «Як українець з Канади, я дуже щасливий тим, що міг побувати в будинку, де жила й працювала велика поетеса українського народу Леся Українка, яка завжди була і буде великим натхненником для українців Канади». В 1960 році музей відвідали Олесь Гончар, Микола Бажан, Степан Олійник, Олександр Корнійчук, Платон Воронько, Михайло Стельмах, Микола Олійник та інші.
За рішенням Всесвітньої Ради Миру в 1963 році широко відзначалось 50-річчя з дня смерті Лесі Українки. В домі Косачів відбулася республіканська наукова сесія, скликана Львівським державним університетом ім. І. Я. Франка та Луцьким педагогічним інститутом ім. Лесі Українки. В її роботі брали участь вчені й письменники Радянського Союзу. Тут були тоді видатний український радянський поет-академік М. Т. Рильський, композитори Г. І. Майборода, А. Й. Кос-Анатольський та інші представники творчої інтелігенції.
Письменник М. Олійник присвятив змалюванню життя Лесі Українки в Колодяжному повісті «Леся» та «Одержима».
В недалекому майбутньому, як передбачено генеральним планом забудови села, Колодяжне стане ще привабливішим. Тут живуть і працюють радянські люди — справжні творці великого щастя.