Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
проголосив у селі Радянську владу, роззброїв поліцію, для охорони народного добра була створена міліція. Почалася підготовка до виборів у Народні Збори Західної України. Трудящі Колодяжного обрали делегатом Народних Зборів члена КПЗУ П. А. Оксенюка. Наприкінці 1939 року ревком передав свої повноваження сільській Раді, головою якої став А. С. Магур. Всі поміщицькі землі були передані селянам. Відкрилася неповна середня школа, в якій сіли за парти 200 учнів. Подбали й про підвищення кваліфікації учителів та керівних кадрів школи: 1 червня 1940 року в Ковелі почали роботу місячні курси перепідготовки працівників освіти. Став діяти медпункт. У центрі села відкрився продовольчий магазин. Засвітилися вогні клубу. На екрані з'явилися радянські фільми: «Чапаєв», «Ленін у Жовтні», «Ми з Кронштадта» та інші. Колишня хата Косачів перетворилася на музей Лесі Українки.
Влітку 1940 року селяни об'єдналися в колгосп, головою якого обрали колишнього підпільника Д. С. Коливошка. На ланах закипіла дружна праця вільних трударів. У колгоспі була створена зразкова тваринницька ферма.
Заграва війни, розв'язаної німецько-фашистськими загарбниками, чимдуж розгорялась. Багато селян відступили разом з воїнами Червоної Армії. Запалав вогонь народної війни. Селяни Г. Онопчук, М. Поліщук, М. Яцюк, С. Шевчук, М. Нечипорук, М. Новик, М. Дячук, К. Криса, сім'я Осійчуків поповнили партизанське з'єднання А. П. Бринського.
27 червня 1941 року Колодяжне окупували фашистські загарбники, які запровадили гітлерівський «новий порядок». Радянських людей знищували або силоміць виганяли на каторжні роботи до Німеччини. Вершити злочини окупантам допомагали запроданці українського народу — українські буржуазні націоналісти. Намагаючись догодити окупантам, зрадники без будь-якого суду розстрілювали людей на очах родичів і сусідів. Так загинули, зокрема, Я. Кулик, О. Філіпчук, О. Поліщук, В. Ващук, Ю. Межвинський та інші. Всього за час окупації Колодяжного було вбито 50 селян, спалено 40 хат, у т. ч. весь хутір Берізки.
Трудящих знову позбавили землі. Вона стала власністю куркулів і поміщиків. Окупанти розграбували колгоспне добро, вивозили до Німеччини худобу й зерно. Будинок, де жила Леся Українка, гітлерівці перетворили на стайню. «Новий порядок» фашистських недолюдків вкрай спустошив село.
Коритися катам, байдуже спостерігати, як вони плюндрують рідну землю, нищать те, що створювалось трудовими руками, радянські люди не хотіли. У липні 1943 року за ініціативою А. Онопчука, що прибув з партизанського загону, в селі організувалася підпільна група у складі М. Новосада, С. Дячука, М. Новика, С. Шевчука. Її учасники здобували цінні відомості про сили та наміри фашистів і передавали партизанам. Група підтримувала тісні зв'язки з партизанським загоном, виконувала його завдання.
Першим партизанським дорученням групи було добути снаряди, залишені на колишньому аеродромі. Партизани навчали підпільників виготовляти міни з виплавленого толу, пускати під укіс ворожі ешелони. В серпні 1943 року серед білого дня патріоти підірвали поїзд з німецькими офіцерами. Цей подвиг здійснили М. Поліщук, Г. Осійчук і С. Устимчук. Через кілька днів на тому ж місці пущено під укіс гітлерівський ешелон. Понад десять составів знищили підпільники Колодяжного. Восени 1943 року під час виконання бойового завдання вони героїчно загинули.
17 березня 1944 року під ударами радянських військ 1-го Білоруського фронту, якими командував Герой Радянського Союзу К. К. Рокосовський, німецько-фашистські варвари залишили село. В Колодяжному було відновлено Радянську владу. Повернувшись з лісів та евакуації, населення не впізнало спустошеного і зруйнованого села.
Понад 100 чоловіків відразу поповнили лави Червоної Армії, щоб спільно добити ворога в його лігві. У боях за визволення Польщі відзначився мінер з Колодяжного Є. Ф. Жилюк, кавалер трьох орденів Слави. А хто залишився в тилу, взявся за відбудову села, налагодження господарства. Вже наступного дня після визволення відновлює роботу сільська Рада, очолювана С. П. Поліщуком. Її перші кроки були спрямовані на ліквідацію руйнувань, завданих німецько-фашистськими загарбниками. Колишні поміщицькі й куркульські
Колодяжне
Сторінка 6 з 8
зустрічали Червону Армію — армію-визволительку. Радощам не було меж. Цей незабутній день перетворився на всенародне свято. Це був поворотний пункт в історії села. Напередодні визволення Колодяжного Червоною Армією селяни організували революційний комітет на чолі з А. С. Магуром. Комітет Влітку 1940 року селяни об'єдналися в колгосп, головою якого обрали колишнього підпільника Д. С. Коливошка. На ланах закипіла дружна праця вільних трударів. У колгоспі була створена зразкова тваринницька ферма.
Заграва війни, розв'язаної німецько-фашистськими загарбниками, чимдуж розгорялась. Багато селян відступили разом з воїнами Червоної Армії. Запалав вогонь народної війни. Селяни Г. Онопчук, М. Поліщук, М. Яцюк, С. Шевчук, М. Нечипорук, М. Новик, М. Дячук, К. Криса, сім'я Осійчуків поповнили партизанське з'єднання А. П. Бринського.
27 червня 1941 року Колодяжне окупували фашистські загарбники, які запровадили гітлерівський «новий порядок». Радянських людей знищували або силоміць виганяли на каторжні роботи до Німеччини. Вершити злочини окупантам допомагали запроданці українського народу — українські буржуазні націоналісти. Намагаючись догодити окупантам, зрадники без будь-якого суду розстрілювали людей на очах родичів і сусідів. Так загинули, зокрема, Я. Кулик, О. Філіпчук, О. Поліщук, В. Ващук, Ю. Межвинський та інші. Всього за час окупації Колодяжного було вбито 50 селян, спалено 40 хат, у т. ч. весь хутір Берізки.
Трудящих знову позбавили землі. Вона стала власністю куркулів і поміщиків. Окупанти розграбували колгоспне добро, вивозили до Німеччини худобу й зерно. Будинок, де жила Леся Українка, гітлерівці перетворили на стайню. «Новий порядок» фашистських недолюдків вкрай спустошив село.
Коритися катам, байдуже спостерігати, як вони плюндрують рідну землю, нищать те, що створювалось трудовими руками, радянські люди не хотіли. У липні 1943 року за ініціативою А. Онопчука, що прибув з партизанського загону, в селі організувалася підпільна група у складі М. Новосада, С. Дячука, М. Новика, С. Шевчука. Її учасники здобували цінні відомості про сили та наміри фашистів і передавали партизанам. Група підтримувала тісні зв'язки з партизанським загоном, виконувала його завдання.
Першим партизанським дорученням групи було добути снаряди, залишені на колишньому аеродромі. Партизани навчали підпільників виготовляти міни з виплавленого толу, пускати під укіс ворожі ешелони. В серпні 1943 року серед білого дня патріоти підірвали поїзд з німецькими офіцерами. Цей подвиг здійснили М. Поліщук, Г. Осійчук і С. Устимчук. Через кілька днів на тому ж місці пущено під укіс гітлерівський ешелон. Понад десять составів знищили підпільники Колодяжного. Восени 1943 року під час виконання бойового завдання вони героїчно загинули.
17 березня 1944 року під ударами радянських військ 1-го Білоруського фронту, якими командував Герой Радянського Союзу К. К. Рокосовський, німецько-фашистські варвари залишили село. В Колодяжному було відновлено Радянську владу. Повернувшись з лісів та евакуації, населення не впізнало спустошеного і зруйнованого села.
Понад 100 чоловіків відразу поповнили лави Червоної Армії, щоб спільно добити ворога в його лігві. У боях за визволення Польщі відзначився мінер з Колодяжного Є. Ф. Жилюк, кавалер трьох орденів Слави. А хто залишився в тилу, взявся за відбудову села, налагодження господарства. Вже наступного дня після визволення відновлює роботу сільська Рада, очолювана С. П. Поліщуком. Її перші кроки були спрямовані на ліквідацію руйнувань, завданих німецько-фашистськими загарбниками. Колишні поміщицькі й куркульські