Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Більшість тих, хто залишився живим, після перемоги Радянської влади на Волині повернулися до рідного села. Вони розповідали односельчанам про
поневіряння в еміграції. Так, В. Філіпчук казав: «Поїхав я в Аргентіну, думав, що там знайду роботу, а вийшло навпаки. Безробітних там, як кажуть, хоч греблю гати. Отож знову пішов столярувати, переходив від одного господаря до другого. Працював тяжко, а заробітку не вистачало. Довелося й сина навчити своєї професії та взяти в помічники. Але життя в Аргентіні стало ще гіршим, навіть нестерпним, коли померла дружина. Тоді вирішив повернутися на рідну землю».
Не краще жилося й тим, що залишились у селі. Вся земля належала польським панам і куркулям. 250 селянських господарств мали лише 500 га піщаних земель, а 50 господарств були зовсім безземельними. І вони, і власники невеликих клаптиків землі поневірялись у наймах, щоб хоч якось прогодувати свої сім'ї.
Злидні, примітивний спосіб обробітку землі призводили до низьких врожаїв, голоду й різних хвороб серед населення. Лікарні не було. Як свідчать статистичні дані, 60 проц. дітей вмирало, не доживши до 5 років. Не краще було й з освітою. В селі 1922 року працювала лише початкова школа, де навчалися діти заможних батьків. Навчання велося польською мовою. 85 проц. населення лишалося неписьменним.
Тому й не дивно, що величезні успіхи радянського народу в створенні нового суспільства без класів, без експлуатації людини людиною благотворно впливали на розвиток революційної та національно-визвольної боротьби трудящих Волині. Цією боротьбою керувала КПЗУ. Перший комуністичний осередок на території села створено у 1925 році. Засновниками його були жителі Колодяжного А. А. та П. А. Оксенюки, П. П. Турчин. До осередку входили найбільш свідомі жителі села, які закликали саботувати розпорядження польських окупантів, прагнули до возз'єднання з Радянською Україною. В 1930 році активними членами осередку стали А. М. Лосюк, М. Ф. Жилюк, Я. А. Кулик, А. Г. Оксенюк, Д. С. Коливошко, П. П. Турчин, О. Й. Рибачук, X. А. Оксенюк, Д. М. Межвинський та інші.
Партійна організація використовувала кожну легальну можливість для більш тісного зв'язку з масами. З 1927 року комуністи очолили сільський осередок «Сельробу», який об'єднував понад 100 чол. А. А. Оксенюк був обраний головою Ковельської районної організації «Сельроб». Селянсько-робітниче соціалістичне об'єднання «Сельроб» регулярно влаштовувало збори селян, на яких комуністи виступали з критикою буржуазно-поміщицького ладу, розповідали про загострення класової боротьби на т. зв. «східних кресах»; трудящі одержували правдиву інформацію про Радянський Союз. За почином комуністів майже всі жителі села передплачували газети «Сель-Роб», «Сила», журнал «Вікна».
Для трудящих села постійним взірцем в усьому кращому була Країна Рад, яка будувала нове життя. Натхнені успіхами радянського народу, вони рішуче підносили свій голос на захист Радянського Союзу, проти агресивних намірів імперіалістів. В ніч з 31 липня на 1 серпня 1931 року в селі з'явилися три антивоєнні відозви, які закінчувались закликами: «Хай живе КПЗУ! Хай живе диктатура пролетаріату! Борімось за відокремлення своєї землі від Польщі і приєднання її до Радянської України! Геть війну проти Радянської Росії! Смерть капіталістам і капіталістичній державі! Геть фашистську війну!».
Під час святкування Міжнародного дня молоді комуністи Колодяжного вивісили в селі транспаранти із закликом до єдності з польськими комуністами, до боротьби з фашизмом, проти підготовки війни з Радянським Союзом. «Пролетарі всіх країн, єднайтеся! Хай живе КПЗУ! Хай живе КПП! Геть фашистську диктатуру! Геть війну проти Радянського Союзу!» — читали місцеві жителі.
Щоб придушити наростаючий революційний рух, у серпні 1932 року на Волинь прибув міністр внутрішніх справ Перацький. Але поїздка його тривала недовго. Поблизу Колодяжного кортеж автомобілів міністра був обстріляний.
Насмерть переляканий Перацький відразу повернувся назад. Село оточила поліція, арештувала всіх чоловіків і вивезла до Ковеля.
Незважаючи на жорстокі переслідування та репресії, які посилились у кінці
Колодяжне
Сторінка 4 з 8
Колодяжного виїхало 14 сімей. Проте на чужині ніхто не знаходив жаданого щастя. В багатьох листах до своїх односельчан емігранти повідомляли, що й за океаном немає долі, що й там вони бідують.Більшість тих, хто залишився живим, після перемоги Радянської влади на Волині повернулися до рідного села. Вони розповідали односельчанам про
Не краще жилося й тим, що залишились у селі. Вся земля належала польським панам і куркулям. 250 селянських господарств мали лише 500 га піщаних земель, а 50 господарств були зовсім безземельними. І вони, і власники невеликих клаптиків землі поневірялись у наймах, щоб хоч якось прогодувати свої сім'ї.
Злидні, примітивний спосіб обробітку землі призводили до низьких врожаїв, голоду й різних хвороб серед населення. Лікарні не було. Як свідчать статистичні дані, 60 проц. дітей вмирало, не доживши до 5 років. Не краще було й з освітою. В селі 1922 року працювала лише початкова школа, де навчалися діти заможних батьків. Навчання велося польською мовою. 85 проц. населення лишалося неписьменним.
Тому й не дивно, що величезні успіхи радянського народу в створенні нового суспільства без класів, без експлуатації людини людиною благотворно впливали на розвиток революційної та національно-визвольної боротьби трудящих Волині. Цією боротьбою керувала КПЗУ. Перший комуністичний осередок на території села створено у 1925 році. Засновниками його були жителі Колодяжного А. А. та П. А. Оксенюки, П. П. Турчин. До осередку входили найбільш свідомі жителі села, які закликали саботувати розпорядження польських окупантів, прагнули до возз'єднання з Радянською Україною. В 1930 році активними членами осередку стали А. М. Лосюк, М. Ф. Жилюк, Я. А. Кулик, А. Г. Оксенюк, Д. С. Коливошко, П. П. Турчин, О. Й. Рибачук, X. А. Оксенюк, Д. М. Межвинський та інші.
Партійна організація використовувала кожну легальну можливість для більш тісного зв'язку з масами. З 1927 року комуністи очолили сільський осередок «Сельробу», який об'єднував понад 100 чол. А. А. Оксенюк був обраний головою Ковельської районної організації «Сельроб». Селянсько-робітниче соціалістичне об'єднання «Сельроб» регулярно влаштовувало збори селян, на яких комуністи виступали з критикою буржуазно-поміщицького ладу, розповідали про загострення класової боротьби на т. зв. «східних кресах»; трудящі одержували правдиву інформацію про Радянський Союз. За почином комуністів майже всі жителі села передплачували газети «Сель-Роб», «Сила», журнал «Вікна».
Для трудящих села постійним взірцем в усьому кращому була Країна Рад, яка будувала нове життя. Натхнені успіхами радянського народу, вони рішуче підносили свій голос на захист Радянського Союзу, проти агресивних намірів імперіалістів. В ніч з 31 липня на 1 серпня 1931 року в селі з'явилися три антивоєнні відозви, які закінчувались закликами: «Хай живе КПЗУ! Хай живе диктатура пролетаріату! Борімось за відокремлення своєї землі від Польщі і приєднання її до Радянської України! Геть війну проти Радянської Росії! Смерть капіталістам і капіталістичній державі! Геть фашистську війну!».
Під час святкування Міжнародного дня молоді комуністи Колодяжного вивісили в селі транспаранти із закликом до єдності з польськими комуністами, до боротьби з фашизмом, проти підготовки війни з Радянським Союзом. «Пролетарі всіх країн, єднайтеся! Хай живе КПЗУ! Хай живе КПП! Геть фашистську диктатуру! Геть війну проти Радянського Союзу!» — читали місцеві жителі.
Щоб придушити наростаючий революційний рух, у серпні 1932 року на Волинь прибув міністр внутрішніх справ Перацький. Але поїздка його тривала недовго. Поблизу Колодяжного кортеж автомобілів міністра був обстріляний.
Насмерть переляканий Перацький відразу повернувся назад. Село оточила поліція, арештувала всіх чоловіків і вивезла до Ковеля.
Незважаючи на жорстокі переслідування та репресії, які посилились у кінці