Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
лютому, а то й у січні. Багато дітей не знали навіть смаку цукру. Дедалі частіше трудяще населення вимагало розподілу поміщицької землі. Щоб запобігти заворушенню селян і створити соціальну опору своїй колонізаторській політиці на селі, польський уряд у 1925 році видав закон про аграрну реформу, згідно з якою з частини поміщицької і державної землі створювався фонд для продажу її невеликими ділянками колишнім офіцерам і селянам. Ділянки, що продавались, називалися парцелами, а звідси й сама реформа дістала назву парцеляції. Призначені для парцеляції землі були здебільшого малородючі і належали до 3-ї і 4-ї категорій.
Селяни могли купити парцели розміром від 1 до 2 га, бо за кожен гектар держава брала з них по 1200 злотих і проценти за термін оплати, визначений на 20 років, та різні додаткові оплати. Тим часом ринкова ціна на найкращу землю становила 800 злотих за 1 га. Отже, від аграрної реформи виграли тільки військові осадники і куркулі, яким польський уряд продав ділянки найкращої землі розміром від 10 до 50 гектарів.
Незважаючи на явно тенденційний характер буржуазної польської статистики, офіційні дані про землеволодіння свідчать про нерівномірність розподілу землі. Так, у 1931 році в Березовичах було 71 господарство із загальною земельною площею 375 га. З них 15 господарств мали до 1 га землі, 43 — від 1 до 5 га. Ці дві групи селян (81,6 проц. загальної кількості) ледве зводили кінці з кінцями. Тільки 11 господарств (15,5 проц.) мали земельні наділи по 5—10 га. їх можна віднести до середняків. Двом господарствам належали наділи по 10 га. Це були куркульські господарства, які становили всього 2,9 проц. загальної кількості господарств.
Наведені дані свідчать про те, що переважна кількість селян жила в злиднях. Щоб врятувати сім'ю від голоду, більшість із них мусила позичати зерно або гроші в куркулів під високі проценти або відробіток у гарячу пору сівби чи жнив. Боргова залежність, система відробітків ще більше розорювали селянські господарства і сприяли збагаченню куркульської верхівки.
Недалеко від села польські власті створили колонію Березовичі, де жили селяни польської національності. Тут було 78 господарств, які мали 257 га землі, тобто навіть менше, ніж українські селяни. Але тут переважали середняцькі господарства. Так, лише 1 господарство мало до 1 га землі, 40 господарств — від 1 до 5 га, 37 господарств — від 5 до 10 га. До того ж колоністи користувалися кредитними та іншими пільгами.
Уряд буржуазно-поміщицької Польщі всіляко протидіяв освіті селян-українців. На території нинішньої Березовичівської сільської Ради існувало тільки 2 початкові школи (у Бобичах і Яковичах), в яких навчалися діти заможних селян. У школах викладання проводилося польською мовою. Ні клубу, ні бібліотеки в селі не було. Однак селяни потай збиралися і читали літературу про життя трудящих Радянської України. Незважаючи на поліцейські рогатки, революційна література проникала в Березовичі. Її привозили члени кооперативної спілки «Наша культура», що мала свою книгарню в Горохові.
Велику масово-політичну і агітаційну роботу серед березовичівських селян провадили члени КПЗУ. В хаті П. К. Мартинюка була явка, куди прибував зв'язковий з комуністичною літературою. Разом зі своїми товаришами по підпільній роботі Є. Захарчуком і Ю. О. Шелестом П. Мартинюк розповсюджував цю літературу в навколишніх селах, агітував і закликав селян до антиурядових виступів. У революційні свята комуністи вивішували червоні прапори, транспаранти, відозви. Восени 1930 року поліція арештувала Є. Захарчука. Лише в 1934 році відбувся в Луцьку суд, який засудив Захарчука до 10 років тюремного ув'язнення.
Тільки у вересні 1939 року збулася давня мрія селян про щасливе і вільне життя в братній сім'ї народів Радянського Союзу. Червона Армія визволила Березовичі. В селі було створено селянський комітет у складі 8 чоловік. Головою комітету обрали П. Ф. Середу. Нова влада дала селянам землю, допомогла насінням. З березня 1940 року Черницька МТС допомагала селянам обробляти землю.
У грудні 1940 року в Бобичах, яким були підпорядковані Березовичі, обрали сільську Раду. Вона дбала про піднесення добробуту, освіти й культури
Березовичі
Сторінка 3 з 9
3—4 га землі, причому гіршої. Ціни на сільськогосподарські продукти весь час падали. Польські власті стягували з селян непомірні податки, яких налічувалось близько 70 видів. Для того, щоб заплатити ці податки, селяни мусили відмовляти собі в найнеобхідніших продуктах. Голодна пора починалася в Селяни могли купити парцели розміром від 1 до 2 га, бо за кожен гектар держава брала з них по 1200 злотих і проценти за термін оплати, визначений на 20 років, та різні додаткові оплати. Тим часом ринкова ціна на найкращу землю становила 800 злотих за 1 га. Отже, від аграрної реформи виграли тільки військові осадники і куркулі, яким польський уряд продав ділянки найкращої землі розміром від 10 до 50 гектарів.
Незважаючи на явно тенденційний характер буржуазної польської статистики, офіційні дані про землеволодіння свідчать про нерівномірність розподілу землі. Так, у 1931 році в Березовичах було 71 господарство із загальною земельною площею 375 га. З них 15 господарств мали до 1 га землі, 43 — від 1 до 5 га. Ці дві групи селян (81,6 проц. загальної кількості) ледве зводили кінці з кінцями. Тільки 11 господарств (15,5 проц.) мали земельні наділи по 5—10 га. їх можна віднести до середняків. Двом господарствам належали наділи по 10 га. Це були куркульські господарства, які становили всього 2,9 проц. загальної кількості господарств.
Наведені дані свідчать про те, що переважна кількість селян жила в злиднях. Щоб врятувати сім'ю від голоду, більшість із них мусила позичати зерно або гроші в куркулів під високі проценти або відробіток у гарячу пору сівби чи жнив. Боргова залежність, система відробітків ще більше розорювали селянські господарства і сприяли збагаченню куркульської верхівки.
Недалеко від села польські власті створили колонію Березовичі, де жили селяни польської національності. Тут було 78 господарств, які мали 257 га землі, тобто навіть менше, ніж українські селяни. Але тут переважали середняцькі господарства. Так, лише 1 господарство мало до 1 га землі, 40 господарств — від 1 до 5 га, 37 господарств — від 5 до 10 га. До того ж колоністи користувалися кредитними та іншими пільгами.
Уряд буржуазно-поміщицької Польщі всіляко протидіяв освіті селян-українців. На території нинішньої Березовичівської сільської Ради існувало тільки 2 початкові школи (у Бобичах і Яковичах), в яких навчалися діти заможних селян. У школах викладання проводилося польською мовою. Ні клубу, ні бібліотеки в селі не було. Однак селяни потай збиралися і читали літературу про життя трудящих Радянської України. Незважаючи на поліцейські рогатки, революційна література проникала в Березовичі. Її привозили члени кооперативної спілки «Наша культура», що мала свою книгарню в Горохові.
Велику масово-політичну і агітаційну роботу серед березовичівських селян провадили члени КПЗУ. В хаті П. К. Мартинюка була явка, куди прибував зв'язковий з комуністичною літературою. Разом зі своїми товаришами по підпільній роботі Є. Захарчуком і Ю. О. Шелестом П. Мартинюк розповсюджував цю літературу в навколишніх селах, агітував і закликав селян до антиурядових виступів. У революційні свята комуністи вивішували червоні прапори, транспаранти, відозви. Восени 1930 року поліція арештувала Є. Захарчука. Лише в 1934 році відбувся в Луцьку суд, який засудив Захарчука до 10 років тюремного ув'язнення.
Тільки у вересні 1939 року збулася давня мрія селян про щасливе і вільне життя в братній сім'ї народів Радянського Союзу. Червона Армія визволила Березовичі. В селі було створено селянський комітет у складі 8 чоловік. Головою комітету обрали П. Ф. Середу. Нова влада дала селянам землю, допомогла насінням. З березня 1940 року Черницька МТС допомагала селянам обробляти землю.
У грудні 1940 року в Бобичах, яким були підпорядковані Березовичі, обрали сільську Раду. Вона дбала про піднесення добробуту, освіти й культури