Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Умови уставної грамоти викликали обурення серед селян. Щоб запобігти селянським виступам, у жовтні 1863 року уставну грамоту Березовичів було перевірено і визначено на викуп присадибної землі 16 десятин 1922 сажні,
польової — 331 десятину 854 сажні і непридатної — 17 десятин 1708 сажнів. Всього за викупним актом, затвердженим у 1866 році, 44 селянські господарства одержали 365 десятин землі, з них 31 — по 6,5 десятини, а 13 — по 12,5 десятини. За землю селянам нараховано викупні платежі в сумі 9768 крб. Ця сума зросла майже втричі при виплаті її з процентами протягом 49 років. По суті, селяни платили не за землю, а за свою особисту свободу. Малоземелля, від якого вони задихалися, не зменшилось.
Викупні платежі та високі позичкові проценти, позбавлення сервітутних прав — усе це важким тягарем лягло на плечі селян. До того ж, вони були позбавлені будь-яких політичних прав. Майже все населення Березовичів було неписьменним. Тільки в 1890 році тут відкрито церковнопарафіяльну школу, яка не мала навіть свого приміщення — для занять довелося наймати будинок. У перший рік існування в ній навчалося 50 учнів. На утримання школи земство і сільська громада щорічно давали 299 крб.2, що було, звичайно, недостатньо. Діти бідняків здебільшого не ходили до школи — треба було допомагати батькам, а часто не мали в що одягтися. Так, у 1911 році навчалося тільки 36 дітей, переважно заможних сімей.
З ростом населення і виділенням нових господарств селянські наділи дробилися, і на кінець XIX — початок XX століття малоземелля стало особливо гострим. Дрібні селянські господарства, задавлені прямими і непрямими податками, обплутані поміщицькою і куркульською кабалою, розорювались, продавали за безцінь свої наділи. Одночасно зміцнювалась верхівка села. Прискорила розшарування селян столипінська реформа, коли кращі землі відійшли куркулям, які були опорою царизму на селі.
Ще більше погіршила становище селян перша світова війна. 60 проц. чоловіків віком від 21 до 45 років були мобілізовані. Для потреб армії у селян реквізували більш як половину коней і возів, поставивши тим самим селянські господарства в скрутне становище. Коли наблизився фронт, значна частина населення виїхала в східну частину України і вглиб Росії. Влітку 1915 року село зайняли німецькі війська. Під їх владою воно перебувало до кінця 1918 року. Окупанти силою забирали в селян зерно, худобу, прирікаючи їх на голод і вимирання.
Після Брестського миру в Березовичі повернулася частина демобілізованих чоловіків і багато біженців. їх розповіді про перемогу Великого Жовтня та перші декрети Радянської влади запалювали населення на боротьбу проти загарбників. Жителі села саботували заходи ворога, ховали сільськогосподарські продукти і реманент.
Наприкінці 1918 року німецькі війська відступили, але село захопили петлюрівці, а в травні 1919 року — білополяки. У 1920 році Червона Армія вигнала польських інтервентів з Волині. В серпні 1920 року було визволено і Березовичі. З червоними прапорами селяни зустрічали радянські війська. Багато з них пішли добровольцями в Червону Армію і брали участь у розгромі сил контрреволюції на фронтах громадянської війни.
У визволених Березовичах було створено революційний комітет і комітет незаможних селян, які розподілили серед трудящих поміщицьку землю і сільськогосподарський реманент. Розгорталось будівництво нового, радянського життя. Але це тривало недовго. За Ризьким договором Березовичі у складі Волині відійшли до панської Польщі. Настали тяжкі роки іноземного поневолення.
Польський уряд у 1921 роді провів перепис населення. Згідно з ним, у Березовичах було 476 жителів, у тому числі — 351 українець, 112 поляків і 13 чоловік інших національностей.
Життя українського населення з кожним роком ставало дедалі тяжчим. Соціальне гноблення доповнювалося національним гнітом. Українська мова була заборонена. Українців не брали на роботу, якщо вони відмовлялися змінити метрику, а з нею і національність. У 20-х роках у Березовичах стала до ладу казенна ґуральня, де селяни працювали за мізерну плату з ранку до ночі, бо не могли прогодуватися з невеличких ділянок по 1—2 га. Лише деякі з них мали по
Березовичі
Сторінка 2 з 9
землеволодіння і показала в грамоті, що в користуванні селян було тільки 225 десятин землі.Умови уставної грамоти викликали обурення серед селян. Щоб запобігти селянським виступам, у жовтні 1863 року уставну грамоту Березовичів було перевірено і визначено на викуп присадибної землі 16 десятин 1922 сажні,
Викупні платежі та високі позичкові проценти, позбавлення сервітутних прав — усе це важким тягарем лягло на плечі селян. До того ж, вони були позбавлені будь-яких політичних прав. Майже все населення Березовичів було неписьменним. Тільки в 1890 році тут відкрито церковнопарафіяльну школу, яка не мала навіть свого приміщення — для занять довелося наймати будинок. У перший рік існування в ній навчалося 50 учнів. На утримання школи земство і сільська громада щорічно давали 299 крб.2, що було, звичайно, недостатньо. Діти бідняків здебільшого не ходили до школи — треба було допомагати батькам, а часто не мали в що одягтися. Так, у 1911 році навчалося тільки 36 дітей, переважно заможних сімей.
З ростом населення і виділенням нових господарств селянські наділи дробилися, і на кінець XIX — початок XX століття малоземелля стало особливо гострим. Дрібні селянські господарства, задавлені прямими і непрямими податками, обплутані поміщицькою і куркульською кабалою, розорювались, продавали за безцінь свої наділи. Одночасно зміцнювалась верхівка села. Прискорила розшарування селян столипінська реформа, коли кращі землі відійшли куркулям, які були опорою царизму на селі.
Ще більше погіршила становище селян перша світова війна. 60 проц. чоловіків віком від 21 до 45 років були мобілізовані. Для потреб армії у селян реквізували більш як половину коней і возів, поставивши тим самим селянські господарства в скрутне становище. Коли наблизився фронт, значна частина населення виїхала в східну частину України і вглиб Росії. Влітку 1915 року село зайняли німецькі війська. Під їх владою воно перебувало до кінця 1918 року. Окупанти силою забирали в селян зерно, худобу, прирікаючи їх на голод і вимирання.
Після Брестського миру в Березовичі повернулася частина демобілізованих чоловіків і багато біженців. їх розповіді про перемогу Великого Жовтня та перші декрети Радянської влади запалювали населення на боротьбу проти загарбників. Жителі села саботували заходи ворога, ховали сільськогосподарські продукти і реманент.
Наприкінці 1918 року німецькі війська відступили, але село захопили петлюрівці, а в травні 1919 року — білополяки. У 1920 році Червона Армія вигнала польських інтервентів з Волині. В серпні 1920 року було визволено і Березовичі. З червоними прапорами селяни зустрічали радянські війська. Багато з них пішли добровольцями в Червону Армію і брали участь у розгромі сил контрреволюції на фронтах громадянської війни.
У визволених Березовичах було створено революційний комітет і комітет незаможних селян, які розподілили серед трудящих поміщицьку землю і сільськогосподарський реманент. Розгорталось будівництво нового, радянського життя. Але це тривало недовго. За Ризьким договором Березовичі у складі Волині відійшли до панської Польщі. Настали тяжкі роки іноземного поневолення.
Польський уряд у 1921 роді провів перепис населення. Згідно з ним, у Березовичах було 476 жителів, у тому числі — 351 українець, 112 поляків і 13 чоловік інших національностей.
Життя українського населення з кожним роком ставало дедалі тяжчим. Соціальне гноблення доповнювалося національним гнітом. Українська мова була заборонена. Українців не брали на роботу, якщо вони відмовлялися змінити метрику, а з нею і національність. У 20-х роках у Березовичах стала до ладу казенна ґуральня, де селяни працювали за мізерну плату з ранку до ночі, бо не могли прогодуватися з невеличких ділянок по 1—2 га. Лише деякі з них мали по