Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
людей глибокий слід. Селяни Тростянецької волості не припинили боротьби за землю і після окупації її австро-німецькими загарбниками в лютому 1918 року. Лісник Тростянецького лісництва писав у червні 1918 року луцькому повітовому старості, що в лісництві цілими днями триває рубка лісу і випасання худоби. Селяни не припинили рубки лісу і випасання худоби і після оголошення обов’язкової постанови губернського старости, заявляючи, що «пасли і пасти будемо, рубали і рубати будемо і ніяких чужих урядів не визнаємо». Повітові власті нічого не могли вдіяти, просили губернського старосту прислати загін кінної поліції для утихомирення селян, які «поводяться так, як і при більшовиках».
Радо зустріли трудящі Тростянця воїнів Червоної Армії в серпні 1920 року. Негайно тут було створено ревком і комітет незаможних селян. До складу ревкому ввійшли Д. І. Вишневський (голова), М. Д. Кузьмич і С. Л. Паращук. Комнезам очолив Я. М. Смолярчук. Ревком і комітет незаможних селян подавали значну допомогу частинам Червоної Армії і стали готувати розподіл поміщицької і церковної земель.
Після укладення Ризького мирного договору західноукраїнські землі опинились під владою буржуазно-поміщицької Польщі. Тростянець став адміністративним центром гміни. В селі розташувалась гмінна управа, в якій працювали польські чиновники, а також поліцейський відділок (постерунок).
За часів буржуазно-поміщицької Польщі українське населення зазнавало соціального і національного гніту. Селянство страждало від страшного безземелля і безправ’я. Майже половина кращих земель належала поміщикам, які повернулися, і церкві. Крім того, польський уряд оселив у Тростянці 8 осадників, які одержали по 20 – 30 га за рахунок зменшення селянських наділів, що значно урізало і без того мізерні ділянки місцевого населення. Сваволя поміщиків виявлялася у позбавленні селян сервітутних прав, якими вони володіли ще здавна. Так, поміщик Зайончковський у 1927 році позбавив селян цих прав. Лише в січні 1939 року, після 10 років судової тяганини, було вирішено відшкодувати їм втрачені сервітути.
У вересні 1931 року частина господарств Тростянця виявила бажання виділитись на хутори. Земельний комісар, що прибув з Луцька, запроектував провести комасацію на площі 205 га. Ті селяни, які мали менше як по 5 га землі, щоб виділитись на хутори, повинні були докупити її у пана Маєвського.
В результаті проведення комасації в Тростянці виділилося на хутори тільки 50 господарств. Решта ж малоземельних селян, що не мали змоги платити за землю, відмовились від збільшення своїх наділів і проведення комасації2. Таким чином комасація не врятувала селян від зубожіння.
Високі монопольні ціни на промислові товари, непосильні податки, лихварство руйнували дрібні селянські господарства.
Поширеною формою експлуатації був відробіток за дрібні грошові і натуральні позички. Торгівці-лихварі мали 2 корчми. Торгівля в селі йшла виключно шляхом продуктообміну. Біднота купувала лише сіль. Все інше – одяг, взуття – вироблялось у власному господарстві. Взимку ходили в личаках, влітку – босі. Вогонь добували за допомогою кресала і губки, світили скіпкою. «Ножиці цін» між промисловими товарами і продуктами сільського господарства виявились непомірними. Так, за коробку сірників треба було віддати 3 – 4 яєць, а за кілограм гасу чи солі – 10 – 12 яєць або кілограм масла.
Існуюче законодавство обмежувало селян у всьому. Суворо заборонялось вирощувати тютюн на присадибних ділянках без зобов’язання здати державі весь урожай. За порушення цього карали штрафом – 5 злотих за кожний незареєстрований корінь, виявлений у господарстві. Штрафували за все, навіть за збирання грибів і ягід в панських і державних лісах.
Багато було безробітних. В першу чергу на роботу приймали поляків, в останню – українців. Їх же першими звільняли.
Навіть в сільських установах заборонялось говорити рідною українською мовою. В 1925 році у Тростянці місцеві власті відкрили семирічну школу, де навчання проводилось польською мовою.
Не краще були справи і з медичним обслуговуванням населення. На всю
Тростянець
Сторінка 3 з 9
сприяла встановленню влади Рад і в Тростянці. Житель села М. Л. Федоров брав участь у Жовтневому збройному повстанні, охороняв Смольний. У листопаді 1917 року солдати-більшовики розповіли селянам про ленінський Декрет про землю. Утворився ревком, який почав ділити поміщицьку землю і майно. У січні 1918 року прибув у село у відпустку солдат М.Л.Федоров, який взяв активну участь у зміцненні Радянської влади на селі. Ці події залишили у свідомості Радо зустріли трудящі Тростянця воїнів Червоної Армії в серпні 1920 року. Негайно тут було створено ревком і комітет незаможних селян. До складу ревкому ввійшли Д. І. Вишневський (голова), М. Д. Кузьмич і С. Л. Паращук. Комнезам очолив Я. М. Смолярчук. Ревком і комітет незаможних селян подавали значну допомогу частинам Червоної Армії і стали готувати розподіл поміщицької і церковної земель.
Після укладення Ризького мирного договору західноукраїнські землі опинились під владою буржуазно-поміщицької Польщі. Тростянець став адміністративним центром гміни. В селі розташувалась гмінна управа, в якій працювали польські чиновники, а також поліцейський відділок (постерунок).
За часів буржуазно-поміщицької Польщі українське населення зазнавало соціального і національного гніту. Селянство страждало від страшного безземелля і безправ’я. Майже половина кращих земель належала поміщикам, які повернулися, і церкві. Крім того, польський уряд оселив у Тростянці 8 осадників, які одержали по 20 – 30 га за рахунок зменшення селянських наділів, що значно урізало і без того мізерні ділянки місцевого населення. Сваволя поміщиків виявлялася у позбавленні селян сервітутних прав, якими вони володіли ще здавна. Так, поміщик Зайончковський у 1927 році позбавив селян цих прав. Лише в січні 1939 року, після 10 років судової тяганини, було вирішено відшкодувати їм втрачені сервітути.
У вересні 1931 року частина господарств Тростянця виявила бажання виділитись на хутори. Земельний комісар, що прибув з Луцька, запроектував провести комасацію на площі 205 га. Ті селяни, які мали менше як по 5 га землі, щоб виділитись на хутори, повинні були докупити її у пана Маєвського.
В результаті проведення комасації в Тростянці виділилося на хутори тільки 50 господарств. Решта ж малоземельних селян, що не мали змоги платити за землю, відмовились від збільшення своїх наділів і проведення комасації2. Таким чином комасація не врятувала селян від зубожіння.
Високі монопольні ціни на промислові товари, непосильні податки, лихварство руйнували дрібні селянські господарства.
Поширеною формою експлуатації був відробіток за дрібні грошові і натуральні позички. Торгівці-лихварі мали 2 корчми. Торгівля в селі йшла виключно шляхом продуктообміну. Біднота купувала лише сіль. Все інше – одяг, взуття – вироблялось у власному господарстві. Взимку ходили в личаках, влітку – босі. Вогонь добували за допомогою кресала і губки, світили скіпкою. «Ножиці цін» між промисловими товарами і продуктами сільського господарства виявились непомірними. Так, за коробку сірників треба було віддати 3 – 4 яєць, а за кілограм гасу чи солі – 10 – 12 яєць або кілограм масла.
Існуюче законодавство обмежувало селян у всьому. Суворо заборонялось вирощувати тютюн на присадибних ділянках без зобов’язання здати державі весь урожай. За порушення цього карали штрафом – 5 злотих за кожний незареєстрований корінь, виявлений у господарстві. Штрафували за все, навіть за збирання грибів і ягід в панських і державних лісах.
Багато було безробітних. В першу чергу на роботу приймали поляків, в останню – українців. Їх же першими звільняли.
Навіть в сільських установах заборонялось говорити рідною українською мовою. В 1925 році у Тростянці місцеві власті відкрили семирічну школу, де навчання проводилось польською мовою.
Не краще були справи і з медичним обслуговуванням населення. На всю