Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Литовеж був прикордонним селом. Тут у кількох метрах від Західного Бугу розміщувалася прикордонна застава. Місцеві жителі створили групу сприяння прикордонникам, яка допомагала заставі охороняти кордон. У 1940 році житель Литовежа Є. О. Кравчик допоміг знешкодити шпигуна, а комсомолка П. В. Шалапай затримала порушника кордону, за що її відзначили премією.
На світанку 22 червня 1941 року німецько-фашистські війська відкрили вогонь по Литовезькій заставі № 10 і зруйнували її. Загинуло більше половини бійців. Уцілілі прикордонники на чолі з начальником застави В. О. Черновим зайняли бойові позиції і відкрили вогонь по гітлерівцях. Хоч сили були далеко не рівними, купка мужніх воїнів виявила винятковий героїзм, кілька годин стримуючи наступ фашистів. Заступник начальника застави Ф. М. Бобровський, оточений ворогами, відстрілювався до останнього патрона. Багато ворогів знищив прикордонник Муратов. Героїчно поводила себе комсомолка, дружина начальника застави С. В. Чернова Почувши перші вибухи, вона схопила шестимісячного сина і хотіла бігти до застави, але у дворі вже були фашисти. Мужня патріотка схопила гвинтівку і відкрила вогонь по гітлерівцях. Кілька фашистських солдатів і офіцерів були знищені. Але гітлерівський автоматник обірвав життя відважної комсомолки. За мужність, виявлену під час охорони кордону, В. О. Чернов був удостоєний ордена Вітчизняної війни 1-го ступеня.
Біля Литовежа, в укріпленому районі, розгорнулися уперті бої. Оборону тут вів 622-й стрілецький полк. В одному з дотів радянські воїни трималися протягом трьох тижнів, а в другому, яким командував майор Карцхія, – до 28 липня 1941 року. Щоб знищити героїчні гарнізони цих дотів, фашисти застосували отруйні речовини. Після війни трудящі урочисто поховали останки мужніх воїнів. В одній з капсул, знайдених у доті, вдалося прочитати слова: «...политрук, Горьковская область...». Героїчний син російського народу з берегів великої Волги віддав своє життя, обороняючи рубежі України.
Багато лиха і страждань зазнало населення Литовежа в роки німецько-фашистської окупації. 17 липня 1941 року фашисти заарештували 20 сільських активістів, у т. ч. першого голову сільради І. Є. Романюка, Д. Пучковського, К. Дишканта, Г. Воробія, В. Кіндія та інших, і біля села Пісочного (нині Сокальського району Львівської області) розстріляли їх. Всього за період окупації фашисти по-звірячому закатували 59 жителів села. Понад 70 юнаків і дівчат відправили на каторжні роботи до Німеччини. Гітлерівці грабували населення, знищували матеріальні цінності. Вони спалили 37 житлових будинків і 63 надвірні будівлі, відібрали у населення багато великої рогатої худоби, свиней, птиці. 40 селянських господарств лишилися без коней і 53 – без корів.
Жителі Литовежа піднялися на боротьбу проти ворога. У селі було створено підпільну групу, яка проводила велику роботу. Під її впливом селяни саботували заходи німецько-фашистських властей, ухилялися від здачі ворогу продовольства, виконання різних робіт тощо. Підпільники встановили зв'язок з підпільною групою, яка діяла в Порицьку. Одним з активних членів Литовезької підпільної групи був Л. Гула, який до війни очолював комсомольську організацію села. Радянський патріот мужньо загинув у застінках гестапо.
19 липня 1944 року Червона Армія визволила Литовеж від німецько-фашистських загарбників. Багато жителів села поповнили лави армії-визволительки і взяли участь у розгромі ворога. Частина з них віддала своє життя за свободу й незалежність нашої Вітчизни, за щастя всіх радянських людей. їх імена викарбувані на обеліску, спорудженому в селі. В 1967 році у Литовежі налічувалося 134 учасники Великої Вітчизняної війни.
Після визволення перед трудящими Литовежа постали складні завдання – у найкоротші строки відбудувати господарство, освоїти посівні площі, відновити житловий фонд. Для організації взаємодопомоги було створено земельну громаду, яка стала однією з кращих в Іваничівському районі. Рада земельної громади періодично скликала загальні збори селян, на яких обговорювалися важливі питання економічного життя села: про упорядкування земель і пасовищ, ремонт шляхів і мостів, організацію супряг для допомоги безкінним селянам, проведення громадських посівів тощо. Земельна громада розглядала також питання культурного життя, дбала про ремонт клубу та школи.
Незважаючи на труднощі, селяни успішно завершили весняну сівбу 1945 року. У відповідь на постанову РНК Української РСР і ЦК КП(б)У від 7 травня 1945 року трудівники докладали всіх зусиль, щоб добитися високих урожаїв. У цьому
Литовеж
Сторінка 4 з 7
області.Литовеж був прикордонним селом. Тут у кількох метрах від Західного Бугу розміщувалася прикордонна застава. Місцеві жителі створили групу сприяння прикордонникам, яка допомагала заставі охороняти кордон. У 1940 році житель Литовежа Є. О. Кравчик допоміг знешкодити шпигуна, а комсомолка П. В. Шалапай затримала порушника кордону, за що її відзначили премією.
Біля Литовежа, в укріпленому районі, розгорнулися уперті бої. Оборону тут вів 622-й стрілецький полк. В одному з дотів радянські воїни трималися протягом трьох тижнів, а в другому, яким командував майор Карцхія, – до 28 липня 1941 року. Щоб знищити героїчні гарнізони цих дотів, фашисти застосували отруйні речовини. Після війни трудящі урочисто поховали останки мужніх воїнів. В одній з капсул, знайдених у доті, вдалося прочитати слова: «...политрук, Горьковская область...». Героїчний син російського народу з берегів великої Волги віддав своє життя, обороняючи рубежі України.
Багато лиха і страждань зазнало населення Литовежа в роки німецько-фашистської окупації. 17 липня 1941 року фашисти заарештували 20 сільських активістів, у т. ч. першого голову сільради І. Є. Романюка, Д. Пучковського, К. Дишканта, Г. Воробія, В. Кіндія та інших, і біля села Пісочного (нині Сокальського району Львівської області) розстріляли їх. Всього за період окупації фашисти по-звірячому закатували 59 жителів села. Понад 70 юнаків і дівчат відправили на каторжні роботи до Німеччини. Гітлерівці грабували населення, знищували матеріальні цінності. Вони спалили 37 житлових будинків і 63 надвірні будівлі, відібрали у населення багато великої рогатої худоби, свиней, птиці. 40 селянських господарств лишилися без коней і 53 – без корів.
Жителі Литовежа піднялися на боротьбу проти ворога. У селі було створено підпільну групу, яка проводила велику роботу. Під її впливом селяни саботували заходи німецько-фашистських властей, ухилялися від здачі ворогу продовольства, виконання різних робіт тощо. Підпільники встановили зв'язок з підпільною групою, яка діяла в Порицьку. Одним з активних членів Литовезької підпільної групи був Л. Гула, який до війни очолював комсомольську організацію села. Радянський патріот мужньо загинув у застінках гестапо.
19 липня 1944 року Червона Армія визволила Литовеж від німецько-фашистських загарбників. Багато жителів села поповнили лави армії-визволительки і взяли участь у розгромі ворога. Частина з них віддала своє життя за свободу й незалежність нашої Вітчизни, за щастя всіх радянських людей. їх імена викарбувані на обеліску, спорудженому в селі. В 1967 році у Литовежі налічувалося 134 учасники Великої Вітчизняної війни.
Після визволення перед трудящими Литовежа постали складні завдання – у найкоротші строки відбудувати господарство, освоїти посівні площі, відновити житловий фонд. Для організації взаємодопомоги було створено земельну громаду, яка стала однією з кращих в Іваничівському районі. Рада земельної громади періодично скликала загальні збори селян, на яких обговорювалися важливі питання економічного життя села: про упорядкування земель і пасовищ, ремонт шляхів і мостів, організацію супряг для допомоги безкінним селянам, проведення громадських посівів тощо. Земельна громада розглядала також питання культурного життя, дбала про ремонт клубу та школи.
Незважаючи на труднощі, селяни успішно завершили весняну сівбу 1945 року. У відповідь на постанову РНК Української РСР і ЦК КП(б)У від 7 травня 1945 року трудівники докладали всіх зусиль, щоб добитися високих урожаїв. У цьому