Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Воєнні дії, спустошення, вчинені польськими жовнірами, епідемії зумовили занепад економіки міста, зменшення кількості населення. Якщо в 1648 році в Устилузі палічувалося 78 димів, то в 1649 році — тільки 38. У грудні 1653 року місто дуже потерпіло від нападу кримських татар. Вони три дні стояли табором під Устилугом. спалили 23 житлові будинки, 33 господарські приміщення, взяли в полон 68 чоловік, забрали багато худоби, птиці. В 1658 році в Устилузі лишилося тільки 10 димів.
У другій половині XVII століття, коли після визвольної війни Польща знову захопила Волинь, посилився не тільки соціальний гніт, а й наступ католицької реакції на православ'я. Польські загарбники намагалися насильно запровадити унію і покатоличити український народ. В Устилузі на початку XVIII століття було засновано монастир католицького чернечого ордену капуцинів. У 1747 році тут побудували костьол, руїни якого збереглися до наших днів.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Устилуг відійшов до Росії. Це мало позитивне значення для розвитку економіки і культури міста, бо Росія в той час економічно була більш розвинутою, ніж Польща.
Під час навали наполеонівських військ у 1812 році район Устилуга став ареною воєнних дій. На Волині з 1811 року стояла 3-я резервна армія, якою командував генерал О. П. Тормасов. Вона мала обороняти Волинь і Поділля. Після боїв у липні 1812 року 3-я армія відступила. Прикордонні повіти Волинської губернії опинилися в руках наполеонівських військ. В Устилузі розташувалися польські частини — союзники Наполеона. Однак наполеонівські війська перебували на Волині недовго. Наприкінці серпня 1812 року армія Тормасова, з'єднавшись з Дунайською армією, якою командував П. В. Чичагов, розпочала визволення Волині. 26 жовтня 1812 року на полі між Устилугом і Володимиром-Волинським відбувся вирішальний бій, який закінчився перемогою російських військ. Наполеонівські війська відступили в Польщу, за р. Західний Буг.
Українське населення всіляко допомагало російській армії в розгромі наполеонівських полків — відмовлялось вступати в торгові зносини з загарбниками, ховало хліб, овес, палило сіно.
Основним заняттям населення Устилуга були сільське господарство, ремесло й торгівля. З 1845 року в місті діяли 2 невеликі шкіряні заводи, які щорічно давали продукції на 515 крб. Вся вона реалізувалась у Волинській губернії. В місті жили й кріпаки. Так, поміщиці Рачинській в Устилузі належало 23 селянські двори, з них тяглих — 5, піших — 3, городників — 15. Селяни, які мали польові наділи, виконували феодальні повинності у формі панщини. Городники платили щорічно оброк, а влітку відбували панщину. Значно більше було чиншових селян, тобто особисто вільних, які не мали своєї землі, а за користування поміщицькими угіддями платили регулярний податок — чинш.
Устилуг був одним із транзитних пунктів, через який провадилась торгівля сільськогосподарською продукцією з закордоном. Так, у 1837—1838 рр. через устилузьку митницю відправляли в Польщу в середньому близько 200 волів і корів, 500 свиней, 20 тис. пудів сала, 21 тис. пудів сальних свічок та інше.
Незважаючи на розвиток ремесел і торгівлі, ніхто не дбав про впорядкування міста. Тут не було жодної брукованої вулиці, майже всі будинки були дерев'яні, через що часто виникали пожежі. Так, у 1832 році в Устилузі згоріло 26 різних будівель. Велика пожежа сталася в червні 1858 року, коли вогонь знищив майже всю центральну частину міста, згоріло близько 100 будинків.
На основі маніфесту і Положень 19 лютого 1861 року кріпаки Устилуга (58 чоловік) здобули волю, а 27 листопада 1862 року була складена уставна грамота, яка визначала земельне забезпечення і повинності селян. Відповідно до неї 8 селянських господарств (із 23) одержали земельні наділи розміром від 6 до 14 десятин, а 15 господарствам (колишнім городникам) відведено лише городи до 1000 кв. сажнів. Отже, майже дві третини селянських дворів після «великої реформи» стали безземельними. Становище селян-чиншовиків було не кращим. Вони мусили за високу ціну викуповувати присадибні ділянки. Так, І. Гаєвський за 525 кв. сажнів присадибної землі заплатив 33 крб., Д. Шкірун за 490 кв. сажнів садиби і 267 кв. сажнів вигону — 50 крб. Пасовиськ не вистачало, а місцевий поміщик Г. Носенко, як скаржилися селяни, забороняв їм випасати худобу на своєму вигоні.
Устилуг
Сторінка 2 з 9
місто і навколишні села. Боротьба проти польських феодалів не припинялась і після відступу козацьких загонів.Воєнні дії, спустошення, вчинені польськими жовнірами, епідемії зумовили занепад економіки міста, зменшення кількості населення. Якщо в 1648 році в Устилузі палічувалося 78 димів, то в 1649 році — тільки 38. У грудні 1653 року місто дуже потерпіло від нападу кримських татар. Вони три дні стояли табором під Устилугом. спалили 23 житлові будинки, 33 господарські приміщення, взяли в полон 68 чоловік, забрали багато худоби, птиці. В 1658 році в Устилузі лишилося тільки 10 димів.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Устилуг відійшов до Росії. Це мало позитивне значення для розвитку економіки і культури міста, бо Росія в той час економічно була більш розвинутою, ніж Польща.
Під час навали наполеонівських військ у 1812 році район Устилуга став ареною воєнних дій. На Волині з 1811 року стояла 3-я резервна армія, якою командував генерал О. П. Тормасов. Вона мала обороняти Волинь і Поділля. Після боїв у липні 1812 року 3-я армія відступила. Прикордонні повіти Волинської губернії опинилися в руках наполеонівських військ. В Устилузі розташувалися польські частини — союзники Наполеона. Однак наполеонівські війська перебували на Волині недовго. Наприкінці серпня 1812 року армія Тормасова, з'єднавшись з Дунайською армією, якою командував П. В. Чичагов, розпочала визволення Волині. 26 жовтня 1812 року на полі між Устилугом і Володимиром-Волинським відбувся вирішальний бій, який закінчився перемогою російських військ. Наполеонівські війська відступили в Польщу, за р. Західний Буг.
Українське населення всіляко допомагало російській армії в розгромі наполеонівських полків — відмовлялось вступати в торгові зносини з загарбниками, ховало хліб, овес, палило сіно.
Основним заняттям населення Устилуга були сільське господарство, ремесло й торгівля. З 1845 року в місті діяли 2 невеликі шкіряні заводи, які щорічно давали продукції на 515 крб. Вся вона реалізувалась у Волинській губернії. В місті жили й кріпаки. Так, поміщиці Рачинській в Устилузі належало 23 селянські двори, з них тяглих — 5, піших — 3, городників — 15. Селяни, які мали польові наділи, виконували феодальні повинності у формі панщини. Городники платили щорічно оброк, а влітку відбували панщину. Значно більше було чиншових селян, тобто особисто вільних, які не мали своєї землі, а за користування поміщицькими угіддями платили регулярний податок — чинш.
Устилуг був одним із транзитних пунктів, через який провадилась торгівля сільськогосподарською продукцією з закордоном. Так, у 1837—1838 рр. через устилузьку митницю відправляли в Польщу в середньому близько 200 волів і корів, 500 свиней, 20 тис. пудів сала, 21 тис. пудів сальних свічок та інше.
Незважаючи на розвиток ремесел і торгівлі, ніхто не дбав про впорядкування міста. Тут не було жодної брукованої вулиці, майже всі будинки були дерев'яні, через що часто виникали пожежі. Так, у 1832 році в Устилузі згоріло 26 різних будівель. Велика пожежа сталася в червні 1858 року, коли вогонь знищив майже всю центральну частину міста, згоріло близько 100 будинків.
На основі маніфесту і Положень 19 лютого 1861 року кріпаки Устилуга (58 чоловік) здобули волю, а 27 листопада 1862 року була складена уставна грамота, яка визначала земельне забезпечення і повинності селян. Відповідно до неї 8 селянських господарств (із 23) одержали земельні наділи розміром від 6 до 14 десятин, а 15 господарствам (колишнім городникам) відведено лише городи до 1000 кв. сажнів. Отже, майже дві третини селянських дворів після «великої реформи» стали безземельними. Становище селян-чиншовиків було не кращим. Вони мусили за високу ціну викуповувати присадибні ділянки. Так, І. Гаєвський за 525 кв. сажнів присадибної землі заплатив 33 крб., Д. Шкірун за 490 кв. сажнів садиби і 267 кв. сажнів вигону — 50 крб. Пасовиськ не вистачало, а місцевий поміщик Г. Носенко, як скаржилися селяни, забороняв їм випасати худобу на своєму вигоні.