Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Діти бубнівських селян ходили в школу в сусідні села, бо в своєму не було ніякої школи. Це створювало чималі труднощі, і при тодішніх селянських нестатках багато дітей зовсім не переступали порогу школи.
Трудящі Бубнова, як і всієї Волині, уважно стежили за успіхами радянського народу, який під керівництвом Комуністичної партії будував нове життя. Його приклад запалював бубнівських селян на боротьбу за своє соціальне і національне визволення. В 1931 році в селі виник осередок КПЗУ, одним з керівників якого був П. Д. Мельничук. Комуністи викривали антирадянські наклепи пілсудчиків, роз'яснювали селянам основні принципи політики Радянської влади, зокрема в аграрному питанні. Польські правлячі кола боялися симпатій народу до Радянського Союзу, найменшої підозри було достатньо для арешту. Проте, незважаючи на переслідування, селяни Бубнова дедалі більше включалися в боротьбу проти окупантів. Так, 1 серпня 1931 року в селі на відзначення міжнародного антивоєнного дня були вивішені прапори і розклеєні комуністичні листівки із закликом боротися проти війни. 12 червня 1939 року на станції Бубнів застрайкували сезонні залізничники. Вони вимагали збільшити заробітну плату. Страйк тривав чотири дні. І хоч його учасники не добилися задоволення своїх вимог, однак вони засвідчили свою рішимість боротись проти експлуататорів.
Бубнівський підпільний осередок КПЗУ мав великий вплив і на трудящих сусідніх сіл. У ніч на 1 травня 1936 року в с. Черчичах був вивішений червоний транспарант з написом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». У с. Русневі в ніч на ЗО квітня 1937 року з'явилися листівки з відозвою ЦК КПП і ЦК КПЗУ. Комуністи роз'яснювали селянам, що тільки міцна організація пролетаріату і його згуртованість можуть забезпечити успіх у боротьбі за знищення соціального і національного гніту.
В незабутні вересневі дні 1939 року над Бубновим, як і над усіма селами й містами Західної України, зійшло сонце свободи. В селі було створено селянський комітет, а потім сільську Раду, яку очолив колишній підпільник, член КПЗУ П. Д. Мельничук. Селяни одержали поміщицьку землю.
Почалося будівництво нового життя. У селі панувало політичне і трудове піднесення. Щоб відзначити день 17 вересня, день визволення Бубнова, селяни на зборах громади в серпні 1940 року прийняли рішення достроково здати хліб державі. Свої зобов'язання вони виконали з честю.
Молодь гуртувалась навколо комсомольської організації, яка виникла в 1940 році (першим секретарем був М. М. Козловський), брала активну участь у культмасовій роботі. Комсомольці стали ініціаторами створення гуртків художньої самодіяльності.
У селі відкрили початкову школу. Були організовані гуртки ліквідації неписьменності серед дорослого населення, де навчання провадилося рідною мовою. Протягом літа 1940 року в селі побудували школу і клуб.
Навесні 1941 року бубнівці організували колективне господарство. Колгосп спочатку був невеликий, у ньому об'єдналося 20 бідняцьких господарств. Новостворена артіль ім. Свердлова успішно провела першу весняну сівбу. На колгоспному полі заколосився добрий урожай — радість хліборобів. Але зібрати його колгоспникам не вдалося. Перед жнивами фашистський чобіт наступив на золоте колосся, гітлерівські танки поповзли по волинській землі на схід.
Уже в перший день війни Бубнів став місцем жорстоких боїв. 22 червня 1941 року батальйон фашистської піхоти при підтримці 12 танків почав наступ на село, яке обороняв разом з прикордонниками підрозділ 87-ї стрілецької дивізії під командуванням Федотова. Воїни героїчно стримували натиск противника, та німецьким танкам удалося вклинитися в оборону радянських військ. Протягом 23 червня бійці Червоної Армії вели нерівний бій з гітлерівцями. У фашистів була перевага в живій силі і техніці. Ввечері вони захопили село.
Настали тяжкі дні фашистської окупації. Загарбники розстріляли і по-звірячому замучили 19 сільських активістів, серед них А. Козловського, Г. Д. Рокицьку, Ф. Д. Мельничука, О. Д. Мельничука та інших. На каторжні роботи до Німеччини вивезли 50 юнаків і дівчат.
Бубнів
Сторінка 3 з 8
10—25 га — 5 господарств. Отже, порівняно з селом тут була більша питома вага куркульських господарств, а кількість бідняцьких майже однакова. Але жителям колонії надавалися пільги і державні кредити. Крім того, вони не зазнавали національного гноблення. Трудящі Бубнова, як і всієї Волині, уважно стежили за успіхами радянського народу, який під керівництвом Комуністичної партії будував нове життя. Його приклад запалював бубнівських селян на боротьбу за своє соціальне і національне визволення. В 1931 році в селі виник осередок КПЗУ, одним з керівників якого був П. Д. Мельничук. Комуністи викривали антирадянські наклепи пілсудчиків, роз'яснювали селянам основні принципи політики Радянської влади, зокрема в аграрному питанні. Польські правлячі кола боялися симпатій народу до Радянського Союзу, найменшої підозри було достатньо для арешту. Проте, незважаючи на переслідування, селяни Бубнова дедалі більше включалися в боротьбу проти окупантів. Так, 1 серпня 1931 року в селі на відзначення міжнародного антивоєнного дня були вивішені прапори і розклеєні комуністичні листівки із закликом боротися проти війни. 12 червня 1939 року на станції Бубнів застрайкували сезонні залізничники. Вони вимагали збільшити заробітну плату. Страйк тривав чотири дні. І хоч його учасники не добилися задоволення своїх вимог, однак вони засвідчили свою рішимість боротись проти експлуататорів.
Бубнівський підпільний осередок КПЗУ мав великий вплив і на трудящих сусідніх сіл. У ніч на 1 травня 1936 року в с. Черчичах був вивішений червоний транспарант з написом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». У с. Русневі в ніч на ЗО квітня 1937 року з'явилися листівки з відозвою ЦК КПП і ЦК КПЗУ. Комуністи роз'яснювали селянам, що тільки міцна організація пролетаріату і його згуртованість можуть забезпечити успіх у боротьбі за знищення соціального і національного гніту.
В незабутні вересневі дні 1939 року над Бубновим, як і над усіма селами й містами Західної України, зійшло сонце свободи. В селі було створено селянський комітет, а потім сільську Раду, яку очолив колишній підпільник, член КПЗУ П. Д. Мельничук. Селяни одержали поміщицьку землю.
Почалося будівництво нового життя. У селі панувало політичне і трудове піднесення. Щоб відзначити день 17 вересня, день визволення Бубнова, селяни на зборах громади в серпні 1940 року прийняли рішення достроково здати хліб державі. Свої зобов'язання вони виконали з честю.
Молодь гуртувалась навколо комсомольської організації, яка виникла в 1940 році (першим секретарем був М. М. Козловський), брала активну участь у культмасовій роботі. Комсомольці стали ініціаторами створення гуртків художньої самодіяльності.
У селі відкрили початкову школу. Були організовані гуртки ліквідації неписьменності серед дорослого населення, де навчання провадилося рідною мовою. Протягом літа 1940 року в селі побудували школу і клуб.
Навесні 1941 року бубнівці організували колективне господарство. Колгосп спочатку був невеликий, у ньому об'єдналося 20 бідняцьких господарств. Новостворена артіль ім. Свердлова успішно провела першу весняну сівбу. На колгоспному полі заколосився добрий урожай — радість хліборобів. Але зібрати його колгоспникам не вдалося. Перед жнивами фашистський чобіт наступив на золоте колосся, гітлерівські танки поповзли по волинській землі на схід.
Уже в перший день війни Бубнів став місцем жорстоких боїв. 22 червня 1941 року батальйон фашистської піхоти при підтримці 12 танків почав наступ на село, яке обороняв разом з прикордонниками підрозділ 87-ї стрілецької дивізії під командуванням Федотова. Воїни героїчно стримували натиск противника, та німецьким танкам удалося вклинитися в оборону радянських військ. Протягом 23 червня бійці Червоної Армії вели нерівний бій з гітлерівцями. У фашистів була перевага в живій силі і техніці. Ввечері вони захопили село.
Настали тяжкі дні фашистської окупації. Загарбники розстріляли і по-звірячому замучили 19 сільських активістів, серед них А. Козловського, Г. Д. Рокицьку, Ф. Д. Мельничука, О. Д. Мельничука та інших. На каторжні роботи до Німеччини вивезли 50 юнаків і дівчат.