Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В 1673 році Турійськ стає власністю князя Вишневецького, а потім – коронного маршалка князя Й. К. Любомирського.
Останній, щоб зміцнити позиції католицизму, в 1700 році наказав побудувати в Турійську католицький костьол, але освятили його лише в 1818 році (під час Великої Вітчизняної війни він був зруйнований). Понад 200 років населення Турійська боролося проти насадження католицизму на Волині, і, зокрема, в своєму місті. Православні міщани не ходили до католицької церкви, бойкотували католицькі обряди, довго чинили опір спорудженню, а потім освяченню латинського костьолу. Тільки під сильним натиском феодалів вони змушені були відступити. Польська шляхта, щоб примусити населення і православне духовенство прийняти унію, знущалася над ними, а найбільш непокірних мордувала. Жертвою такого свавілля на початку XVIII століття став православний священик з Гурійська – Лупович.
У другій половині XVIII століття Турійськ був досить великим населеним пунктом. Тут розвивалися ремесла й торгівля. В 1759 році Турійську надано магдебурзьке право, за яким ремісники й торговці могли обирати органи самоврядування. В 1773 році місто дістало дозвіл влаштовувати 2 великі ярмарки на рік, причому кожен з них тривав по 4 тижні (один влітку, а другий взимку). Фактично ж магдебурзьким правом користувалася реміснича й купецько-лихварська верхівка.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Турійськ відійшов до Росії. Послабився національно-релігійний гніт, але соціально-економічне становище нижчих верств населення не поліпшилось. Як і раніше, всі кращі землі навколо міста належали феодалам. Найбільшими з них були графи Мошинські. Великим землевласником була й церква. Так, Преображенська церква мала понад 150 десятин землі, Миколаївська – понад 100, церква Євстафія – близько 100 десятин землі.
Тяжким випробуванням для жителів Турійська була наполеонівська навала 1812 року. Місто опинилося в зоні воєнних дій, від чого терпіло насамперед трудове населення. 14 вересня 1812 року поблизу Турійська воїни 3-ї російської армії під командуванням генерала Тормасова зав'язали бій з корпусами Шварценберга і Реньє. 15 вересня російські війська форсували р. Турію і відкинули окупантів до Кобрина. Прагнення Наполеона підкорити й поневолити народи Росії викликало хвилю народного обурення. Жителі Турійська, як і все населення України, допомагали російським воїнам продуктами, одягом, кіньми тощо.
Сподівання міщан і селян, що після розгрому наполеонівських військ їх звільнять від кріпосницької залежності, були марними. Вони виконували й далі різні повинності, терпіли знущання і сваволю поміщиків та їх прислужників. Наприклад, у 1844 році за спізнення на роботу вагітну селянку Є. Слободковську так побили, що вона народила двох мертвих дітей. Кріпакам, які насмілювалися скаржитись на феодала до земського суду, загрожували солдатчина й заслання до Сибіру. Жорстокий кріпосницький гніт зумовив посилення антифеодального руху, який охопив майже весь Ковельський повіт. Виступили проти поміщиків і жителі Турійська. Так, у 1846 році вони спочатку відмовились виконувати панщину, а потім напали на маєток і підпалили його. Економ маєтку просив ковельського земського справника прислати поліцію, оскільки місцеві власті не спроможні заспокоїти селян, які стали на шлях «безчинства, непослушності й брутальності». У подальших донесеннях економа на ім'я справника вказувалось, що організаторами «безчинств», спрямованих проти турійських землевласників, були селяни Турійська – Ф. Базилицький і Л. Супрунович. Вони є першими призвідниками «бешкетів і неспокою», які не вдалося припинити.
Турійськ
Сторінка 2 з 10
на якому обговорювалося питання про консолідацію сил на випадок повторної появи на Волині військ Хмельницького і нового виступу місцевого населення.В 1673 році Турійськ стає власністю князя Вишневецького, а потім – коронного маршалка князя Й. К. Любомирського.
У другій половині XVIII століття Турійськ був досить великим населеним пунктом. Тут розвивалися ремесла й торгівля. В 1759 році Турійську надано магдебурзьке право, за яким ремісники й торговці могли обирати органи самоврядування. В 1773 році місто дістало дозвіл влаштовувати 2 великі ярмарки на рік, причому кожен з них тривав по 4 тижні (один влітку, а другий взимку). Фактично ж магдебурзьким правом користувалася реміснича й купецько-лихварська верхівка.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Турійськ відійшов до Росії. Послабився національно-релігійний гніт, але соціально-економічне становище нижчих верств населення не поліпшилось. Як і раніше, всі кращі землі навколо міста належали феодалам. Найбільшими з них були графи Мошинські. Великим землевласником була й церква. Так, Преображенська церква мала понад 150 десятин землі, Миколаївська – понад 100, церква Євстафія – близько 100 десятин землі.
Тяжким випробуванням для жителів Турійська була наполеонівська навала 1812 року. Місто опинилося в зоні воєнних дій, від чого терпіло насамперед трудове населення. 14 вересня 1812 року поблизу Турійська воїни 3-ї російської армії під командуванням генерала Тормасова зав'язали бій з корпусами Шварценберга і Реньє. 15 вересня російські війська форсували р. Турію і відкинули окупантів до Кобрина. Прагнення Наполеона підкорити й поневолити народи Росії викликало хвилю народного обурення. Жителі Турійська, як і все населення України, допомагали російським воїнам продуктами, одягом, кіньми тощо.
Сподівання міщан і селян, що після розгрому наполеонівських військ їх звільнять від кріпосницької залежності, були марними. Вони виконували й далі різні повинності, терпіли знущання і сваволю поміщиків та їх прислужників. Наприклад, у 1844 році за спізнення на роботу вагітну селянку Є. Слободковську так побили, що вона народила двох мертвих дітей. Кріпакам, які насмілювалися скаржитись на феодала до земського суду, загрожували солдатчина й заслання до Сибіру. Жорстокий кріпосницький гніт зумовив посилення антифеодального руху, який охопив майже весь Ковельський повіт. Виступили проти поміщиків і жителі Турійська. Так, у 1846 році вони спочатку відмовились виконувати панщину, а потім напали на маєток і підпалили його. Економ маєтку просив ковельського земського справника прислати поліцію, оскільки місцеві власті не спроможні заспокоїти селян, які стали на шлях «безчинства, непослушності й брутальності». У подальших донесеннях економа на ім'я справника вказувалось, що організаторами «безчинств», спрямованих проти турійських землевласників, були селяни Турійська – Ф. Базилицький і Л. Супрунович. Вони є першими призвідниками «бешкетів і неспокою», які не вдалося припинити.