Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
заможними, а окремі – куркульськими, які теж обплутували сільську бідноту, особливо системою відробітків. Поміщик Л. Вержбицький побудував у селі винокурний завод, на якому вчорашні безземельні селяни – нинішні робітники працювали по 10–12 годин на день. У 1892 році відкрили церковнопарафіяльну школу, але в ній навчалися переважно діти заможніших селян. Діти бідняків не вчилися, вони мусили працювати, щоб допомагати батькам, а часто не ходили до школи, бо не було в що одягтися.
Класове розшарування селян посилилось після столипінської аграрної реформи. Власті, боячись революційних виступів, значну частину жителів переселили на хутори. Внаслідок цього в Боблах із 158 дворів у 1906 році через кілька років залишилося тільки 72.
Коли почалася перша світова війна, більшість селян евакуювалась у південні губернії Росії. В серпні 1915 року село захопили австрійські війська. Почалися нескінченні реквізиції. Загарбники забирали у селян хліб, худобу, прирікаючи їх на голод і вимирання. За найменший вияв прихильності до російських військ окупанти жорстоко розправлялися з населенням. Так, вони по-звірячому замучили жителя Боблів Баляля, який переховував поранених російських солдатів. Австрійські війська перебували тут до кінця 1918 року. На початку 1919 року Бобли окупували білополяки.
У серпні 1920 року, коли Червона Армія, виганяючи польських інтервентів з радянської землі, ввійшла в село, боблівці радісно зустрічали її, допомагали червоноармійцям продовольством і фуражем. Багато молоді вступили добровольцями в її ряди, щоб із зброєю в руках боронити завоювання Радянської влади. Особливій героїзм і мужність у боротьбі з ворогом виявили Петро, Федір і Карпо Строчики, Калістрат Марчук, Родіон Новосад та інші Проте не довелося селянам будувати своє життя по-новому. Восени 1920 року село знову захопили білополяки, а за Ризьким мирним договором Бобли, як і всі західноукраїнські землі, потрапили під владу Польщі.
Пілсудчики встановили жорстокий окупаційний режим. Всі кращі землі стали власністю шляхти. Напівкріпосницькі методи експлуатації селян доповнювалися важким податковим тягарем. Селяни повинні були платити більш як двадцять різних податків. Основним був поземельний. Він становив з 1 га від 1 до 2,5 злотих залежно від наділу, причому чим менше землі мало господарство, тим вищий був погектарний податок. Всі інші податки встановлювалися від поземельного: місцевий, ґрунтовий, маєтковий, шляховий, податки на худобу, птицю, за собаку та інші. Низька продуктивність дрібних господарств, мізерна плата за роботу в куркульських і поміщицьких господарствах були причиною того, що частина селянських сімей, шукаючи кращої долі, кидала рідні місця і емігрувала в Канаду й Аргентіну. З Боблів за океан виїхали 102 чоловіка.
Тяжке становище трудящих поліського села змушена була визнати навіть буржуазна преса. Газета «Ілюстрований кур'єр подзєнни» писала: «Селянська хата тут – це низька халупка. Часто по 9–11 дітей живе в одному приміщенні з поросятами, курами, а іноді з великою рогатою худобою. Селянин разом з своєю сім'єю спить на дошках, встановлених на спеціальних підпірках. Про будь-яку гігієну годі й казати. А втім, хто думатиме про гігієну, коли часто-густо їсти нічого. Основна їжа селян –це картопля, солоні огірки і більш нічого. Хліба немає. Про м'ясо давно забули. Цукор існує тільки у фантазії, як щось недосяжне... По селах блукають голодні діти, бліді, виснажені... Предметом
Бобли
Сторінка 3 з 10
змін. У результаті безперервного процесу дроблення селянських господарств збільшувалася кількість малоземельних і безземельних селян, які, не маючи змоги прогодувати сім'ю, продавали за безцінь свою робочу силу поміщикові або шукали заробітків на стороні. Близько 10 господарств у Воблах стали Класове розшарування селян посилилось після столипінської аграрної реформи. Власті, боячись революційних виступів, значну частину жителів переселили на хутори. Внаслідок цього в Боблах із 158 дворів у 1906 році через кілька років залишилося тільки 72.
Коли почалася перша світова війна, більшість селян евакуювалась у південні губернії Росії. В серпні 1915 року село захопили австрійські війська. Почалися нескінченні реквізиції. Загарбники забирали у селян хліб, худобу, прирікаючи їх на голод і вимирання. За найменший вияв прихильності до російських військ окупанти жорстоко розправлялися з населенням. Так, вони по-звірячому замучили жителя Боблів Баляля, який переховував поранених російських солдатів. Австрійські війська перебували тут до кінця 1918 року. На початку 1919 року Бобли окупували білополяки.
У серпні 1920 року, коли Червона Армія, виганяючи польських інтервентів з радянської землі, ввійшла в село, боблівці радісно зустрічали її, допомагали червоноармійцям продовольством і фуражем. Багато молоді вступили добровольцями в її ряди, щоб із зброєю в руках боронити завоювання Радянської влади. Особливій героїзм і мужність у боротьбі з ворогом виявили Петро, Федір і Карпо Строчики, Калістрат Марчук, Родіон Новосад та інші Проте не довелося селянам будувати своє життя по-новому. Восени 1920 року село знову захопили білополяки, а за Ризьким мирним договором Бобли, як і всі західноукраїнські землі, потрапили під владу Польщі.
Пілсудчики встановили жорстокий окупаційний режим. Всі кращі землі стали власністю шляхти. Напівкріпосницькі методи експлуатації селян доповнювалися важким податковим тягарем. Селяни повинні були платити більш як двадцять різних податків. Основним був поземельний. Він становив з 1 га від 1 до 2,5 злотих залежно від наділу, причому чим менше землі мало господарство, тим вищий був погектарний податок. Всі інші податки встановлювалися від поземельного: місцевий, ґрунтовий, маєтковий, шляховий, податки на худобу, птицю, за собаку та інші. Низька продуктивність дрібних господарств, мізерна плата за роботу в куркульських і поміщицьких господарствах були причиною того, що частина селянських сімей, шукаючи кращої долі, кидала рідні місця і емігрувала в Канаду й Аргентіну. З Боблів за океан виїхали 102 чоловіка.
Тяжке становище трудящих поліського села змушена була визнати навіть буржуазна преса. Газета «Ілюстрований кур'єр подзєнни» писала: «Селянська хата тут – це низька халупка. Часто по 9–11 дітей живе в одному приміщенні з поросятами, курами, а іноді з великою рогатою худобою. Селянин разом з своєю сім'єю спить на дошках, встановлених на спеціальних підпірках. Про будь-яку гігієну годі й казати. А втім, хто думатиме про гігієну, коли часто-густо їсти нічого. Основна їжа селян –це картопля, солоні огірки і більш нічого. Хліба немає. Про м'ясо давно забули. Цукор існує тільки у фантазії, як щось недосяжне... По селах блукають голодні діти, бліді, виснажені... Предметом