Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Економіка села занепала. Багато селянських наділів не оброблялось, а посіяне не було кому збирати. Селянські халупи руйнувалися, про будівництво нових годі було й думати. Наприкінці XVIII століття панщина становила 3–4 дні на тиждень. Зросли грошові й натуральні податки. Селяни давали феодалові десяту частину зібраного льону, конопель, постачали хміль, гриби, возили дрова та інші вантажі.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Західна Волинь, у тому числі й Бобли, ввійшла до складу Росії. Приєднання до Росії мало позитивне значення для дальшого розвитку села. Впало ярмо релігійного гніту. Дещо послабилося і соціальне та національне гноблення, хоча ненависна селянам панщина лишилася. Село почало поступово зростати й розвиватися. В першій половині XIX століття тут налічувалось близько 300 жителів, а напередодні реформи 1861 року – 71 двір і до 500 чоловік населення.
Мало змінилося становище селян Боблів після реформи 1861 року. Згідно з інвентарним переписом 1848 року вони мали 81 десятину присадибної та 1087 десятин польової землі, в тому числі 546 орної. Після реформи, відповідно до уставних грамот, складених у 1862 році, 66 дворів (238 ревізьких душ) повинні були викупити у поміщика Ю. Н. Оржешка 67 десятин присадибної та 946 десятин польової землі, в тому числі 474 орної. При уточненні уставних грамот у 1863 році виявилось, що селянам для викупу належить тільки 54 десятини присадибної і 893 польової землі, причому сюди входили і 92 десятини неужитків. Отже селяни одержали на 221 десятину землі менше, ніж вони мали до реформи. До того ж землі селян відносили до 6 категорії і знаходилися вони у кількох місцях серед боліт і панського лісу.
Кожен тяглий двір одержав основного наділу від 3 до 3,5 десятини орної та 3–3,5 десятини пасовиська, куди входили і непридатні землі. Піші селяни наділялися половиною тяглого наділу, а городники – від 1009 до 1208 сажнів землі. У зв'язку з тим, що земля була переважно малопродуктивною, поміщик намагався продати її якомога більше, тому селянам давали додаткові наділи приміром у розмірі основного наділу. Таким чином на селянський двір припадало в середньому всієї землі по 12,5 десятини. Загальна сума викупних платежів разом з процентами дорівнювала 18 920 крб. Цю суму селяни мали виплачувати протягом 49 років. Після підписання уставних грамот за поміщиком ще протягом 6 років зберігалося право міняти селянські наділи.
Селяни були незадоволені реформою. В 1879 році вони подали скаргу, щоб їм додатково наділили привласнену поміщиком землю в розмірі 151 десятина 1930 сажнів. Розгляд скарги тривав до 1910 року і все ж Ковельсько-Володимирський з'їзд мирових посередників не задовольнив її. В 70-х роках у володінні поміщика Ю. Н. Оржешка було 1805 десятин землі, церкві належало 92 десятини, а всім жителям – 1249 десятин. Багато селянських дворів не змогли викупити землю і вона перейшла у власність громади або в руки заможної частини населення. Кріпацтво було скасоване, селяни стали особисто вільними, однак безземелля і малоземелля гнали їх у кабалу до того ж поміщика і куркулів. Розхвалена царськими економістами реформа 1861 року не виправдала сподівань трудящого селянства.
Проникнення капіталістичних суспільних відносин у село в другій половині XIX і на початку XX століття призвело до соціальних
Бобли
Сторінка 2 з 10
Повернувшись до своїх маєтків, польська шляхта жорстоко розправилася з тими, хто брав участь у війні. Щоб уникнути тортур і знущань, частина селян утекла, внаслідок чого кількість населення в Боблах зменшилась майже в 5 разів. Якщо в 1629 році тут було 150 димів і понад 750 жителів, то в 1650 році вже було 83 дими, в 1651 році –32 дими і приблизно 180–190 чоловік населення. Після третього поділу Польщі в 1795 році Західна Волинь, у тому числі й Бобли, ввійшла до складу Росії. Приєднання до Росії мало позитивне значення для дальшого розвитку села. Впало ярмо релігійного гніту. Дещо послабилося і соціальне та національне гноблення, хоча ненависна селянам панщина лишилася. Село почало поступово зростати й розвиватися. В першій половині XIX століття тут налічувалось близько 300 жителів, а напередодні реформи 1861 року – 71 двір і до 500 чоловік населення.
Мало змінилося становище селян Боблів після реформи 1861 року. Згідно з інвентарним переписом 1848 року вони мали 81 десятину присадибної та 1087 десятин польової землі, в тому числі 546 орної. Після реформи, відповідно до уставних грамот, складених у 1862 році, 66 дворів (238 ревізьких душ) повинні були викупити у поміщика Ю. Н. Оржешка 67 десятин присадибної та 946 десятин польової землі, в тому числі 474 орної. При уточненні уставних грамот у 1863 році виявилось, що селянам для викупу належить тільки 54 десятини присадибної і 893 польової землі, причому сюди входили і 92 десятини неужитків. Отже селяни одержали на 221 десятину землі менше, ніж вони мали до реформи. До того ж землі селян відносили до 6 категорії і знаходилися вони у кількох місцях серед боліт і панського лісу.
Кожен тяглий двір одержав основного наділу від 3 до 3,5 десятини орної та 3–3,5 десятини пасовиська, куди входили і непридатні землі. Піші селяни наділялися половиною тяглого наділу, а городники – від 1009 до 1208 сажнів землі. У зв'язку з тим, що земля була переважно малопродуктивною, поміщик намагався продати її якомога більше, тому селянам давали додаткові наділи приміром у розмірі основного наділу. Таким чином на селянський двір припадало в середньому всієї землі по 12,5 десятини. Загальна сума викупних платежів разом з процентами дорівнювала 18 920 крб. Цю суму селяни мали виплачувати протягом 49 років. Після підписання уставних грамот за поміщиком ще протягом 6 років зберігалося право міняти селянські наділи.
Селяни були незадоволені реформою. В 1879 році вони подали скаргу, щоб їм додатково наділили привласнену поміщиком землю в розмірі 151 десятина 1930 сажнів. Розгляд скарги тривав до 1910 року і все ж Ковельсько-Володимирський з'їзд мирових посередників не задовольнив її. В 70-х роках у володінні поміщика Ю. Н. Оржешка було 1805 десятин землі, церкві належало 92 десятини, а всім жителям – 1249 десятин. Багато селянських дворів не змогли викупити землю і вона перейшла у власність громади або в руки заможної частини населення. Кріпацтво було скасоване, селяни стали особисто вільними, однак безземелля і малоземелля гнали їх у кабалу до того ж поміщика і куркулів. Розхвалена царськими економістами реформа 1861 року не виправдала сподівань трудящого селянства.
Проникнення капіталістичних суспільних відносин у село в другій половині XIX і на початку XX століття призвело до соціальних