Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Седлище

Сторінка 2 з 7
Інвентарні правила, що були складені за цією реформою, закріпили за селянами Седлища 1144 десятини землі, якою вони користувалися, обмежили панщину трьома днями для чоловіків і одним для жінок на тиждень від тяглового двору. Усі селяни зобов'язані були брати участь у будівництві доріг, мостів, поміщицьких будівель, раз на місяць нести нічну варту. Городники відбували 24 дні панщини на рік. Отже, інвентарна
реформа залишила селян такими ж кріпаками, якими вони були й до того. Формально дотримуючись триденної панщини, поміщики запроваджували урочну систему робіт, яка дозволяла їм давати селянам такі норми роботи на день, що їх ледве можна було виконати за два, а то й за три дні. Тому невиконання норми призводило до щоденної панщини.
Перед реформою 1861 року Седлище було поділено між синами і дочками Шоманського. Село перейшло до трьох поміщиків: Генріха і Йосипа Шоманських та Лавра Поганевського, якому в 1851 році належала ґуральня. За поміщиками налічувалося 186 ревізьких душ і 71 селянський двір, у т. ч. 47 тяглових, 16 піших і 8 дворів городників. За час, що минув після інвентарної реформи, поміщики захопили у селян 319 десятин землі, в т. ч. 216 десятин орної, 58 десятин сіножатей і 45 десятин садибної. Один лише поміщик Й. Шоманський захопив у селян 131 десятину землі в урочищах Пісках та Бахаровому.
За указом 1863 року селяни мали право одержати всю землю, закріплену за ними інвентарною реформою, проте поміщики повернули їм лише 49 десятин захопленої у них землі. Вони «довели», що відведена селянам земля за своєю якістю нібито краще, ніж оцінює її інвентарний опис і добилися зменшення селянських наділів. За уставними грамотами селяни тяглових дворів Й. Шоманського одержали на двір по 10,6 десятини надільної землі, Г. Шоманського –14,3 десятини, поло вина якої – в урочищах Загатті, Плесі, Симоняках – була непридатною, а селяни І. Поганевського – по 12,5 десятини землі, з якої 5,5 десятини – під сіножатями. Всі піші двори одержали наділів удвоє менше, ніж тяглові. У середньому на ревізьку душу було наділено по 3,9 десятини землі. Городникам наділили тільки ділянки по 0,6 десятини, а 7 бобилів, що жили в селі, не одержали навіть городів. Крім того, селяни не дістали сервітутного права пасти худобу на панських полях і в лісах. Поміщики залишили за собою бортні угіддя, право ловлі риби в річках та водоймищах, полювання на звіра і збирання грибів та ягід у лісах.
Поміщики Седлища зосередили у своїх руках більшу частину землі. Лише у Й. Шоманського налічувалось 680 десятин. Не менше мали землі й інші поміщики села. Після реформи вони почали вести своє господарство по-капіталістичному. Так, у Й. Шоманського було заведено ферми великої рогатої худоби, свиней, овець. Вирощувався хміль, картопля для переробки на спирт. У поміщицькому господарстві широко використовувалась наймана праця найбіднішого селянства.
Трудівники Седлища після реформи опинилися в тяжкому становищі. Хоч указ 1863 року, що був виданий під тиском польського повстання, зменшив викупні платежі на 20 проц., проте не змінив грабіжницького характеру реформи. У хліборобів Седлища було відібрано значну частину землі.
Незважаючи на грабіжницький характер реформи, скасування кріпацтва стало певною передумовою розвитку села. У 1864 році в Седлищі було відкрито церковнопарафіяльну школу, в яку вступили 14 дітей. У 1879 році її перетворили на однокласне училище, а в 1902 році – на двокласне. На той час тут навчались і діти заможних селян сусідніх сіл, але для дітей бідняків через відсутність одягу, взуття, грошей, щоб платити за навчання, двері класів були зачинені.
На початку 70-х рр. XIX століття Седлище стало волосним центром. З цього часу почалась його забудова. Куркульські господарства села стали купувати сільськогосподарські машини, племінну худобу. Та становище трудівників Седлища не набагато поліпшилось. Обтяжені викупними платежами, податками та громадськими повинностями, бідняцькі та середняцькі селянські господарства розорялись. Рік у рік зростала кількість однокінних і безкінних господарств. На кінець XIX століття понад третина господарств не мала тяглової сили. Зубожілі селяни змушені були шукати роботу в поміщиків і куркулів або йти на лісорозробки, на залізницю чи займатися ремеслами, зокрема обробкою дерева.


Сучасна карта - Седлище