Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
За указом, виданим після Польського визвольного повстання
1863 року, поміщики змушені були повернути селянам частину загарбаної землі. Селяни Доросинів одержали на двір по 9,5 десятини землі, за яку мали внести 12 тис. крб. викупних платежів. Ця сума зросла втроє, зважаючи на виплату процентів протягом 49 років за надану державою позику.
Але і після видання указу 1863 року більша частина землі належала поміщикам. Поміщиця К. Підгірська володіла 386 десятинами кращих земель, вона також загарбала ліс між Доросинями і Кроваткою, яким раніше користувалися селяни. Ніхто з селян не мав права ходити сюди по ягоди, гриби або збирати хмиз. Син її Ф. Підгірський наказував палити хати селян або карати їх різками за те, що вони наважувалися збирати хмиз у панському лісі.
Великі викупні платежі, податки та повинності, жорстока експлуатація прискорили майнове і соціальне розшарування села після реформи 1861 року. Більшало в Доросинях зубожілих, безземельних і малоземельних селян, зростало число куркульських господарств. На початку XX ст. поміщикам належало 1132 десятини найкращої землі села. Обтяжена викупними платежами й податками, частина селянських господарств занепадала, селянам доводилось продавати свої землі куркулям або наймитувати у них. Доведені до відчаю своїм скрутним становищем, бідняки села у 1905 році повстали проти поміщиків та куркулів. Повсталі селяни спалили стоги сіна, клуні з хлібом і хліви з худобою пана Підгірського. Розлючений поміщик наказав спалити все село. Коли в грудні 1907 року запалала хата селянина Ф. Сливи, селяни кинулись у поміщицький двір, вбили пана, а його будинок зруйнували. Прибулі сюди урядник і 2 поліцаї виявились безпорадними. Почались арешти, допити. Багато жителів села зазнало покарань, селянина Ф. Сливу заслали на каторгу до Сибіру. Повернувся він після повалення царизму в 1917 році.
Панівні класи тримали трудящих у темряві. Майже всі жителі були неписьменними. Лише в 1888 році тут на кошти громади відкрили церковнопарафіяльну школу, в якій сіли за парти 10 - 15 учнів. Через 20 років навчалися 35 дітей. Значна більшість хлопчиків та дівчаток лишалася поза школою.
Під час першої світової війни більшість селян мобілізували до царської армії. Влітку 1915 року австро-німецькі війська захопили село. Частина доросинівців евакуювалася вглиб Росії, а ті, що залишились, зазнали чимало лиха. В червні 1916 року російські війська прорвали фронт на Луцькому напрямі. Доросині стали вільними. До лютого 1918 року лінія фронту проходила по р. Стохід, за 5 км від села.
Жителі Доросинів - фронтовики Г. П. Синій, Т. Г. Войтюк та інші, які служили в 39-му корпусі, що тримав оборону по р. Стохід, поблизу села, принесли сюди звістку про повалення самодержавства. Вони закликали селян до боротьби проти поміщиків. У липні 1917 року з ініціативи місцевих селян-фронтовиків був утворений земельний комітет. До нього ввійшли бідняки М. Ф. Вірний, Є. Ф. Іщук та ін. Головою обрали П. Ф. Крашевського. Комітет заборонив поміщикам продавати землі, знизив орендну плату, допомагав сім'ям, чоловіки яких мобілізовано до армії.
Фронтовики розповіли селянам про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. В листопаді 1917 року революційні полки 126-ї дивізії 39-го корпусу допомогли трудящим встановити Радянську владу в Доросинях. Сільський комітет поповнився революційними солдатами і став органом влади. Він співробітничав з революційним солдатським комітетом 126-ї дивізії, розташованої поблизу села.
Доросині
Сторінка 2 з 7
того ж, з 1848 по 1861 рік поміщиця загарбала у селян більшу частину сіножатей і близько половини орної землі (588 десятин). Лише 690 десятин, у тому числі 270 десятин орної, 380 - сіножатей, 40 десятин присадибної, лишилося в хліборобів.За указом, виданим після Польського визвольного повстання
Але і після видання указу 1863 року більша частина землі належала поміщикам. Поміщиця К. Підгірська володіла 386 десятинами кращих земель, вона також загарбала ліс між Доросинями і Кроваткою, яким раніше користувалися селяни. Ніхто з селян не мав права ходити сюди по ягоди, гриби або збирати хмиз. Син її Ф. Підгірський наказував палити хати селян або карати їх різками за те, що вони наважувалися збирати хмиз у панському лісі.
Великі викупні платежі, податки та повинності, жорстока експлуатація прискорили майнове і соціальне розшарування села після реформи 1861 року. Більшало в Доросинях зубожілих, безземельних і малоземельних селян, зростало число куркульських господарств. На початку XX ст. поміщикам належало 1132 десятини найкращої землі села. Обтяжена викупними платежами й податками, частина селянських господарств занепадала, селянам доводилось продавати свої землі куркулям або наймитувати у них. Доведені до відчаю своїм скрутним становищем, бідняки села у 1905 році повстали проти поміщиків та куркулів. Повсталі селяни спалили стоги сіна, клуні з хлібом і хліви з худобою пана Підгірського. Розлючений поміщик наказав спалити все село. Коли в грудні 1907 року запалала хата селянина Ф. Сливи, селяни кинулись у поміщицький двір, вбили пана, а його будинок зруйнували. Прибулі сюди урядник і 2 поліцаї виявились безпорадними. Почались арешти, допити. Багато жителів села зазнало покарань, селянина Ф. Сливу заслали на каторгу до Сибіру. Повернувся він після повалення царизму в 1917 році.
Панівні класи тримали трудящих у темряві. Майже всі жителі були неписьменними. Лише в 1888 році тут на кошти громади відкрили церковнопарафіяльну школу, в якій сіли за парти 10 - 15 учнів. Через 20 років навчалися 35 дітей. Значна більшість хлопчиків та дівчаток лишалася поза школою.
Під час першої світової війни більшість селян мобілізували до царської армії. Влітку 1915 року австро-німецькі війська захопили село. Частина доросинівців евакуювалася вглиб Росії, а ті, що залишились, зазнали чимало лиха. В червні 1916 року російські війська прорвали фронт на Луцькому напрямі. Доросині стали вільними. До лютого 1918 року лінія фронту проходила по р. Стохід, за 5 км від села.
Жителі Доросинів - фронтовики Г. П. Синій, Т. Г. Войтюк та інші, які служили в 39-му корпусі, що тримав оборону по р. Стохід, поблизу села, принесли сюди звістку про повалення самодержавства. Вони закликали селян до боротьби проти поміщиків. У липні 1917 року з ініціативи місцевих селян-фронтовиків був утворений земельний комітет. До нього ввійшли бідняки М. Ф. Вірний, Є. Ф. Іщук та ін. Головою обрали П. Ф. Крашевського. Комітет заборонив поміщикам продавати землі, знизив орендну плату, допомагав сім'ям, чоловіки яких мобілізовано до армії.
Фронтовики розповіли селянам про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. В листопаді 1917 року революційні полки 126-ї дивізії 39-го корпусу допомогли трудящим встановити Радянську владу в Доросинях. Сільський комітет поповнився революційними солдатами і став органом влади. Він співробітничав з революційним солдатським комітетом 126-ї дивізії, розташованої поблизу села.