Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Кульбачинський, Я. О. Онисько, Г. Я. Іосип, С. К. Токарський, М. О. Купчик, Ю. А. Янцевич та інші. Підпільники підтримували зв'язок з Ковельським окружним комітетом КПЗУ. На квартирі члена КПЗУ М. В. Петровського було встановлено шапірограф, на якому друкувалися листівки.
Під керівництвом комуністів трудящі щорічно організовували демонстрації 1 Травня і в жовтневі дні. Члени комуністичного осередку розповідали населенню правду про будівництво соціалізму в Радянській Україні, розповсюджували листівки і революційну літературу. В ніч з 5 на 6 серпня 1925 року в Ратному були розклеєні листівки, випущені КПЗУ. «Польський буржуазний уряд приводить край до згуби, — вказувалося в них. — Промисловість уповільнюється, безробіття зростає, по всьому краю тягнуться зголоднілі робітники і безземельні або малоземельні селяни, шукаючи роботи...». Листівки закінчувалися закликом до населення міста: «Геть окупантів! Геть польський буржуазний уряді Хай живуть селянські комітети! Хай живе робітничо-селянський уряд! Хай живе Комуністична партія!».
Наприкінці 1929 року в Ратному прокотилася хвиля арештів. Багато жителів міста, які брали участь у підпільному комуністичному русі, було заарештовано і кинуто до в'язниці. Незважаючи на це, 8 червня 1930 року під час виборів до польського сейму в місті відбувся двохтисячний мітинг трудящих під лозунгами: «Геть фашистський уряд Пілсудського! Геть з підготовкою війни проти Радянського Союзу! Хай живе пролетарська революціяі Хай живе возз'єднання Західної України з Українською Радянською Республікою!». На початку 1934 року тяжко хворим повернувся з ув'язнення комуніст К. М. Кульбачинський і незабаром помер. Його похорон вилився у велику демонстрацію, в якій взяли участь жителі не лише Ратного, а й навколишніх сіл: Якушева, Поступеля, Видраниці, Дубечного, Лютки та інших. Похорон закінчився кривавою сутичкою з поліцією5.
Революційне піднесення народних мас викликало посилення репресій з боку уряду. Значну частину членів КПЗУ міста незабаром було заарештовано. Але боротьба трудящих не припинилася. Нею керували комуністи Я. О. Онисько, Г. Я. Іосип, С. К. Токарський, П. С. Омельчук та інші, яким вдалося уникнути арештів.
Як тільки стало відомо про визвольний похід Червоної Армії у вересні 1939 року, комуністи Ратного вийшли з підпілля та обеззброїли жандармів і польський гарнізон. Населення міста урочисто, з хлібом-сіллю зустріло воїнів-визволителів. Того ж дня відбувся багатолюдний мітинг. У місті була встановлена Радянська влада і створено тимчасовий комітет. Він прийняв рішення про конфіскацію помішицьких земель і наділення ними безземельних і малоземельних селян. В Ратному почали здійснюватися соціалістичні перетворення. Було націоналізовано механічний млин, цегельний завод, маслозавод та інші підприємства, створено лісгоспу райпромкомбінат і МТС. Органи Радянської влади подбали про відкриття семирічної школи і лікарні. Було обрано міську Раду, яку очолив комуніст А. І. Мергес. Активну учасницю комуністичного руху А. Г. Дорощук обрали депутатом до Народних Зборів, які прийняли історичне рішення про возз'єднання Західної України з Радянською Україною. Навесні 1940 року селяни Ратного організували колгосп. На колгоспних ланах закипіла творча праця.
Але мирне будівництво ратнівців, як і всіх радянських людей, було перервано віроломним нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. 28 червня 1941 року Ратне було захоплено німецько-фашистськими загарбниками. В перший же день окупації гітлерівці розстріляли 32 радянських військовополонених і 29 мирних жителів. Понад ЗО юнаків і дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Протягом усього періоду німецько-фашистської окупації в Ратному було розстріляно і закатовано близько 3 тис. радянських людей. В околицях селища знаходиться чимало братських могил — німих свідків фашистських злодіянь.
Ратне
Сторінка 4 з 7
В пошуках кращої долі значна кількість населення Ратного емігрувала в США, Канаду, Аргентіну та інші заокеанські країни. Ті, що лишилися в місті, ставали на шлях рішучої боротьби проти гнобителів, за встановлення Радянської влади і возз'єднання з Радянською Україною. Цю боротьбу очолили комуністи і комсомольці. У 1922 році тут утворилася підпільна комуністична група. Її організаторами і активними діячами були К. М. Під керівництвом комуністів трудящі щорічно організовували демонстрації 1 Травня і в жовтневі дні. Члени комуністичного осередку розповідали населенню правду про будівництво соціалізму в Радянській Україні, розповсюджували листівки і революційну літературу. В ніч з 5 на 6 серпня 1925 року в Ратному були розклеєні листівки, випущені КПЗУ. «Польський буржуазний уряд приводить край до згуби, — вказувалося в них. — Промисловість уповільнюється, безробіття зростає, по всьому краю тягнуться зголоднілі робітники і безземельні або малоземельні селяни, шукаючи роботи...». Листівки закінчувалися закликом до населення міста: «Геть окупантів! Геть польський буржуазний уряді Хай живуть селянські комітети! Хай живе робітничо-селянський уряд! Хай живе Комуністична партія!».
Наприкінці 1929 року в Ратному прокотилася хвиля арештів. Багато жителів міста, які брали участь у підпільному комуністичному русі, було заарештовано і кинуто до в'язниці. Незважаючи на це, 8 червня 1930 року під час виборів до польського сейму в місті відбувся двохтисячний мітинг трудящих під лозунгами: «Геть фашистський уряд Пілсудського! Геть з підготовкою війни проти Радянського Союзу! Хай живе пролетарська революціяі Хай живе возз'єднання Західної України з Українською Радянською Республікою!». На початку 1934 року тяжко хворим повернувся з ув'язнення комуніст К. М. Кульбачинський і незабаром помер. Його похорон вилився у велику демонстрацію, в якій взяли участь жителі не лише Ратного, а й навколишніх сіл: Якушева, Поступеля, Видраниці, Дубечного, Лютки та інших. Похорон закінчився кривавою сутичкою з поліцією5.
Революційне піднесення народних мас викликало посилення репресій з боку уряду. Значну частину членів КПЗУ міста незабаром було заарештовано. Але боротьба трудящих не припинилася. Нею керували комуністи Я. О. Онисько, Г. Я. Іосип, С. К. Токарський, П. С. Омельчук та інші, яким вдалося уникнути арештів.
Як тільки стало відомо про визвольний похід Червоної Армії у вересні 1939 року, комуністи Ратного вийшли з підпілля та обеззброїли жандармів і польський гарнізон. Населення міста урочисто, з хлібом-сіллю зустріло воїнів-визволителів. Того ж дня відбувся багатолюдний мітинг. У місті була встановлена Радянська влада і створено тимчасовий комітет. Він прийняв рішення про конфіскацію помішицьких земель і наділення ними безземельних і малоземельних селян. В Ратному почали здійснюватися соціалістичні перетворення. Було націоналізовано механічний млин, цегельний завод, маслозавод та інші підприємства, створено лісгоспу райпромкомбінат і МТС. Органи Радянської влади подбали про відкриття семирічної школи і лікарні. Було обрано міську Раду, яку очолив комуніст А. І. Мергес. Активну учасницю комуністичного руху А. Г. Дорощук обрали депутатом до Народних Зборів, які прийняли історичне рішення про возз'єднання Західної України з Радянською Україною. Навесні 1940 року селяни Ратного організували колгосп. На колгоспних ланах закипіла творча праця.
Але мирне будівництво ратнівців, як і всіх радянських людей, було перервано віроломним нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. 28 червня 1941 року Ратне було захоплено німецько-фашистськими загарбниками. В перший же день окупації гітлерівці розстріляли 32 радянських військовополонених і 29 мирних жителів. Понад ЗО юнаків і дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Протягом усього періоду німецько-фашистської окупації в Ратному було розстріляно і закатовано близько 3 тис. радянських людей. В околицях селища знаходиться чимало братських могил — німих свідків фашистських злодіянь.