Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Частини Першої Кінної армії під командуванням С. М. Будьонного, успішно просуваючись на захід, у серпні 1920 року вступили в Ратнів. У селі був
створений комітет бідноти, куди ввійшли М. М. Заворотний, С. М. Шумськийта інші. Комітет роздав селянам панську худобу, зерно, інвентар, почав ділити землю. Багато молоді добровільно вступило до лав Червоної Армії. Так, Ф. Я. Демчук, який зараз живе в селі, брав участь у боротьбі з інтервентами та білогвардійцями на різних фронтах громадянської війни. Селяни давали для потреб радянських бійців підводи, харчі, а ті допомагали їм обробляти землю. Ратнівці почали повертатися з евакуації.
Але за Ризьким мирним договором 1921 року село ввійшло до складу буржуазної Польщі. Два десятиліття знущалася польська шляхта з українського населення. Правлячі кола провадили політику полонізації. Українська мова в установах і школах була заборонена. Тих робітників-українців, що не хотіли міняти метрик, а з ними і своєї національності, не брали на роботу. Незабаром після приходу польських військ у селі появився управитель графині. Знову селяни-бідняки змушені були йти в найми до Горайських і працювати від ранку до ночі за мізерну плату. Згідно з законом про парцеляцію, у Горайських відрізали 300 га землі і поділили її між осадниками, що поселились у Ратневі. З відрізаної землі селянам не дісталося жодного гектара. Лише кілька чоловік купили по гектару церковної землі.
За період після реформи 1861 року кількість дворів у селі збільшилась майже в три рази. Черезсмужжя утруднювало обробіток ділянок, тому ліквідація його і надія одержати прирізку землі до 5 га зацікавили селян і вони погодились на проведення комасації, тобто звести свою землю, яка була розкидана в кількох місцях, в одну ділянку і виділитись на хутір. У 1925 році в селі за розпорядженням урядового комісара було комасовано 457 га землі, що належали 99 господарствам. 20 господарств, що мали більш як по 5 га землі, виділились на хутори; 39 господарств, яким належало від 3 до 5 га, теж переселились на хутори; 40 бідняків, що мали по 1 —2 га, залишились у селі. Кілька заможних господарств придбали сільськогосподарські машини, почали заводити племінну худобу. Експлуатуючи сільську бідноту, скуповуючи за безцінь її наділи, вони перетворилися на великі куркульські господарства.
Непосильний податковий тягар, поміщицько-куркульська кабала, безземелля спричинили масове розорення селян. Не маючи можливості знайти роботу на промислових підприємствах, багато з них, шукаючи кращої долі, виїздило за кордон. Зокрема, в Америку поїхали О. Заворотний, У. Мартинюк, В. Стаднюк та інші.
Селянам доводилося терпіти не тільки тяжкий соціально-економічний і національний гніт, а й політичне безправ'я. У селі була початкова школа, де навчалося 40 дітей, але викладання провадилось польською мовою. Навчав дітей лише один учитель, колишній білогвардійський офіцер, який провадив контрреволюційну пропаганду серед населення. Усі передові думки, прагнення до волі, до возз'єднання з Радянською Україною нещадно придушувалися. Часто в селі бували жандарми і екзекутор, який забирав останні гроші за податок. Але дедалі частіше лунали на вулицях революційні пісні «Шалійте, шалійте, скажені кати!», про Ковбасика (комуніста з сусіднього села Радомишля, замордованого жандармами), розповсюджувалися брошури революційного змісту. Коли в лютому 1927 року політв'язні луцької тюрми оголосили голодовку, то їх виступ підтримали не тільки трудящі Луцька, а й навколишніх сіл, у тому числі й Ратнева. Вони оточили в'язницю і протягом трьох днів демонстрували свою солідарність із політв'язнями.
Ратнівці брали активну участь у селянському страйку 1934 року, який охопив на Волині 130 сіл. Вони не вивозили на базари сільськогосподарських продуктів, вимагали підвищення на них цін і зменшення податків. Уважно стежили трудящі Ратнева, як і всієї окупованої Волині, за успіхами радянських людей. Осередок КПЗУ в селі організувати не вдалося через репресії пілсудчиків і агітацію їх прислужників. Але переважна більшість селян з надією поглядала на Схід, чекаючи допомоги. І час визволення настав.
19 вересня 1939 року частини Червоної Армії вступили в Ратнів. З сльозами
Ратнів
Сторінка 3 з 6
лютому 1918 року кайзерівські війська захопили село. Прислужників кайзера — гетьманців — у грудні 1918 року змінили січові стрільці Петлюри. У травні 1919 року село окупували білополяки.Частини Першої Кінної армії під командуванням С. М. Будьонного, успішно просуваючись на захід, у серпні 1920 року вступили в Ратнів. У селі був
Але за Ризьким мирним договором 1921 року село ввійшло до складу буржуазної Польщі. Два десятиліття знущалася польська шляхта з українського населення. Правлячі кола провадили політику полонізації. Українська мова в установах і школах була заборонена. Тих робітників-українців, що не хотіли міняти метрик, а з ними і своєї національності, не брали на роботу. Незабаром після приходу польських військ у селі появився управитель графині. Знову селяни-бідняки змушені були йти в найми до Горайських і працювати від ранку до ночі за мізерну плату. Згідно з законом про парцеляцію, у Горайських відрізали 300 га землі і поділили її між осадниками, що поселились у Ратневі. З відрізаної землі селянам не дісталося жодного гектара. Лише кілька чоловік купили по гектару церковної землі.
За період після реформи 1861 року кількість дворів у селі збільшилась майже в три рази. Черезсмужжя утруднювало обробіток ділянок, тому ліквідація його і надія одержати прирізку землі до 5 га зацікавили селян і вони погодились на проведення комасації, тобто звести свою землю, яка була розкидана в кількох місцях, в одну ділянку і виділитись на хутір. У 1925 році в селі за розпорядженням урядового комісара було комасовано 457 га землі, що належали 99 господарствам. 20 господарств, що мали більш як по 5 га землі, виділились на хутори; 39 господарств, яким належало від 3 до 5 га, теж переселились на хутори; 40 бідняків, що мали по 1 —2 га, залишились у селі. Кілька заможних господарств придбали сільськогосподарські машини, почали заводити племінну худобу. Експлуатуючи сільську бідноту, скуповуючи за безцінь її наділи, вони перетворилися на великі куркульські господарства.
Непосильний податковий тягар, поміщицько-куркульська кабала, безземелля спричинили масове розорення селян. Не маючи можливості знайти роботу на промислових підприємствах, багато з них, шукаючи кращої долі, виїздило за кордон. Зокрема, в Америку поїхали О. Заворотний, У. Мартинюк, В. Стаднюк та інші.
Селянам доводилося терпіти не тільки тяжкий соціально-економічний і національний гніт, а й політичне безправ'я. У селі була початкова школа, де навчалося 40 дітей, але викладання провадилось польською мовою. Навчав дітей лише один учитель, колишній білогвардійський офіцер, який провадив контрреволюційну пропаганду серед населення. Усі передові думки, прагнення до волі, до возз'єднання з Радянською Україною нещадно придушувалися. Часто в селі бували жандарми і екзекутор, який забирав останні гроші за податок. Але дедалі частіше лунали на вулицях революційні пісні «Шалійте, шалійте, скажені кати!», про Ковбасика (комуніста з сусіднього села Радомишля, замордованого жандармами), розповсюджувалися брошури революційного змісту. Коли в лютому 1927 року політв'язні луцької тюрми оголосили голодовку, то їх виступ підтримали не тільки трудящі Луцька, а й навколишніх сіл, у тому числі й Ратнева. Вони оточили в'язницю і протягом трьох днів демонстрували свою солідарність із політв'язнями.
Ратнівці брали активну участь у селянському страйку 1934 року, який охопив на Волині 130 сіл. Вони не вивозили на базари сільськогосподарських продуктів, вимагали підвищення на них цін і зменшення податків. Уважно стежили трудящі Ратнева, як і всієї окупованої Волині, за успіхами радянських людей. Осередок КПЗУ в селі організувати не вдалося через репресії пілсудчиків і агітацію їх прислужників. Але переважна більшість селян з надією поглядала на Схід, чекаючи допомоги. І час визволення настав.
19 вересня 1939 року частини Червоної Армії вступили в Ратнів. З сльозами