Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
сільськогосподарський реманент із панського двору, організував обмолот заскиртованого хліба, копання та вивезення на державні заводи цукрових буряків з колишніх ланів графині. Селяни одержали вимріяну віками землю.
Тимчасовий комітет при підтримці радянських і партійних органів створив усі умови для навчання дітей шкільного віку. Панський будинок віддали сільській дітворі під початкову школу. 80 проц. дорослого населення в Ратневі були неписьменними. Щоб швидше ліквідувати цю ганебну спадщину минулого, відкрили школу для дорослих. Люди жадібно потяглися до знань.
Першим головою сільської Ради в грудні 1939 року обрали Г. А. Бездольного, секретарем — І. М. Плічука. Замість церкви і корчми населення пішло в клуб і школу. Над селом залунали пісні, в яких оспівувалося щасливе, радісне життя, прославлялась Комуністична партія.
Навала фашистських орд перервала будівництво нового життя. З приходом гітлерівців у селі з'явився панський управитель Білецький. В маєтку окупанти створили своє підсобне господарство, так званий лігеншафт. Всю землю, що її одержали селяни в 1939 році, вони відібрали, самих селян під ударами гумових палиць примусили працювати на полях. Крім того, на селянські господарства були накладені величезні поставки зерна, худоби.
Грабіж і сваволя панували в селі. За найменший вияв протесту розстрілювали на місці. Фашисти силою забирали зерно, корів, свиней, одяг і взагалі все, що потрапляло їм на очі. За час окупації вони відібрали в населення 58 коней, 178 корів, 142 свині, 467 овець та кіз тощо. Збитки, що їх завдали окупанти селу, становили 2605 тис. крб.. У червні 1943 року за те, що невідомі месники обстріляли на околиці села три автомашини з солдатами, фашистські недолюдки спалили село. За роки окупації в селах Ратневі, Оздеві та Вікторянах від рук фашистів та їх пособників — українських буржуазних націоналістів — загинуло близько 200 чоловік.
У ніч на 26 березня 1944 року під натиском наступаючих радянських військ фашисти залишили Ратнів. У село вступили партизани і бійці 106-ї стрілецької дивізії 13-ї армії. 150 ратнівців влилися в ряди Червоної Армії і героїчно боролися на фронтах Великої Вітчизняної війни. Багато з них за бойові подвиги нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. По кілька нагород мають В. М. Гнатюк, М. Ф. Некритюк, В. П. Ульянов, І. М. Мартинюк та інші.
Одразу після визволення в селі було відновлено органи Радянської влади. Головою сільської Ради обрали І. М. Мартинюка, секретарем — П. І. Земельчука. Трудящі Ратнева доклали багато зусиль, щоб відбудувати господарство, зруйноване фашистами. Тяжко доводилось у післявоєнні роки. Радянська держава допомогла грішми, лісом, іншими матеріалами. В селі було споруджено нову школу, клуб. Допомога держави кредитами та будівельними матеріалами прискорила відбудову індивідуальних жител. Село швидко піднялося з руїн.
Вся поміщицька та осадницька земля знову стала селянською. Але селяни розуміли, що, господарюючи на невеликих ділянках, неможливо вибитись із злиднів. За прикладом своїх братів в інших районах країни ратнівці в серпні 1948 року організували колгосп ім. Чапаєва, головою якого став М. Я. Рудюк. Перехід до колективного способу господарювання, ліквідація черезсмужжя дали змогу застосовувати сільськогосподарську техніку і передові методи землеробства. З Луцької МТС на поля колгоспу ім. Чапаєва прийшли трактори, сівалки.
Молодому колективному господарству довелося долати чимало труднощів — не вистачало досвідчених спеціалістів сільського господарства, мало було техніки і використовувалась вона незадовільно. Внаслідок цього колгосп до 1953 року був економічно слабким. Порівняно низькі показники по виробництву зерна і особливо продукції тваринництва зумовлювали низьку оплату трудодня. Серйозною перешкодою на шляху організаційно-господарського зміцнення колгоспу була наявність хуторів.
Ратнів
Сторінка 4 з 6
радості на очах, з квітами зустрів народ своїх визволителів. У селі був створений тимчасовий комітет, куди ввійшли X. С. Земельчук, І. М. Мартинюк, Ю. В. Мартишок, І. І. Скиданюк. Через деякий час склад комітету поповнили Г. А. Бездольний, М. Я. Рудюк, Ф. С. Скиданюк та інші. Колишні наймити стали повноправними громадянами. Комітет розподілив худобу, зерно, Тимчасовий комітет при підтримці радянських і партійних органів створив усі умови для навчання дітей шкільного віку. Панський будинок віддали сільській дітворі під початкову школу. 80 проц. дорослого населення в Ратневі були неписьменними. Щоб швидше ліквідувати цю ганебну спадщину минулого, відкрили школу для дорослих. Люди жадібно потяглися до знань.
Першим головою сільської Ради в грудні 1939 року обрали Г. А. Бездольного, секретарем — І. М. Плічука. Замість церкви і корчми населення пішло в клуб і школу. Над селом залунали пісні, в яких оспівувалося щасливе, радісне життя, прославлялась Комуністична партія.
Навала фашистських орд перервала будівництво нового життя. З приходом гітлерівців у селі з'явився панський управитель Білецький. В маєтку окупанти створили своє підсобне господарство, так званий лігеншафт. Всю землю, що її одержали селяни в 1939 році, вони відібрали, самих селян під ударами гумових палиць примусили працювати на полях. Крім того, на селянські господарства були накладені величезні поставки зерна, худоби.
Грабіж і сваволя панували в селі. За найменший вияв протесту розстрілювали на місці. Фашисти силою забирали зерно, корів, свиней, одяг і взагалі все, що потрапляло їм на очі. За час окупації вони відібрали в населення 58 коней, 178 корів, 142 свині, 467 овець та кіз тощо. Збитки, що їх завдали окупанти селу, становили 2605 тис. крб.. У червні 1943 року за те, що невідомі месники обстріляли на околиці села три автомашини з солдатами, фашистські недолюдки спалили село. За роки окупації в селах Ратневі, Оздеві та Вікторянах від рук фашистів та їх пособників — українських буржуазних націоналістів — загинуло близько 200 чоловік.
У ніч на 26 березня 1944 року під натиском наступаючих радянських військ фашисти залишили Ратнів. У село вступили партизани і бійці 106-ї стрілецької дивізії 13-ї армії. 150 ратнівців влилися в ряди Червоної Армії і героїчно боролися на фронтах Великої Вітчизняної війни. Багато з них за бойові подвиги нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. По кілька нагород мають В. М. Гнатюк, М. Ф. Некритюк, В. П. Ульянов, І. М. Мартинюк та інші.
Одразу після визволення в селі було відновлено органи Радянської влади. Головою сільської Ради обрали І. М. Мартинюка, секретарем — П. І. Земельчука. Трудящі Ратнева доклали багато зусиль, щоб відбудувати господарство, зруйноване фашистами. Тяжко доводилось у післявоєнні роки. Радянська держава допомогла грішми, лісом, іншими матеріалами. В селі було споруджено нову школу, клуб. Допомога держави кредитами та будівельними матеріалами прискорила відбудову індивідуальних жител. Село швидко піднялося з руїн.
Вся поміщицька та осадницька земля знову стала селянською. Але селяни розуміли, що, господарюючи на невеликих ділянках, неможливо вибитись із злиднів. За прикладом своїх братів в інших районах країни ратнівці в серпні 1948 року організували колгосп ім. Чапаєва, головою якого став М. Я. Рудюк. Перехід до колективного способу господарювання, ліквідація черезсмужжя дали змогу застосовувати сільськогосподарську техніку і передові методи землеробства. З Луцької МТС на поля колгоспу ім. Чапаєва прийшли трактори, сівалки.
Молодому колективному господарству довелося долати чимало труднощів — не вистачало досвідчених спеціалістів сільського господарства, мало було техніки і використовувалась вона незадовільно. Внаслідок цього колгосп до 1953 року був економічно слабким. Порівняно низькі показники по виробництву зерна і особливо продукції тваринництва зумовлювали низьку оплату трудодня. Серйозною перешкодою на шляху організаційно-господарського зміцнення колгоспу була наявність хуторів.