Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Прагнучи звільнитись від соціального й національного гніту, селяни під керівництвом комуністів повставали на боротьбу. Однією з найбільш активних організацій КПЗУ Горохівського повіту була Хорівська. Про її діяльність з тривогою не раз повідомляв повітовий староста у воєводське управління.
Часто селяни потай збирались, щоб послухати правду про життя в Радянському Союзі, дізнатись про великі соціалістичні перетворення, які сталися по той бік Збруча. Про все це розповідали хліборобам комуністи-підпільники. Селяни під впливом їхньої пропаганди у революційні свята виходили на демонстрації, виявляючи цим свою волю до возз’єднання з Українською РСР.
Мрія трудящих селян про вільне й щасливе життя в дружній сім’ї народів Радянського Союзу здійснилась у вересні 1939 року, коли прийшла Червона Армія. Жителі Старого Загорова, як і інших сіл, зустрічали своїх визволителів з хлібом-сіллю, квітами й червоними прапорами. У Старому Загорові заснували тимчасовий революційний комітет, який згодом перетворився в селянський комітет, головою його спочатку був С. М. Козюк, а пізніше – М.М. Закревський. Селянський комітет розділив серед біднішої частини селян всю поміщицьку й церковну землю, весь реманент і худобу. Вперше у своєму житті малоземельні й безземельні селяни одержали безплатно землю.
У січні 1940 року селянський комітет передав владу сільській Раді, головою якої обрали жителя села Старого Загорова С. К. Павловського. Тоді тут жило 965 чоловік. Сільська Рада енергійно взялася до роботи. Було налагоджено облік дітей і залучено їх до навчання в початковій школі з українською мовою викладання. Учителі і культармійці організували навчання дорослого населення в гуртках і в школах лікнепу.
Весною 1940 року селяни дружно вийшли в поле орати і сіяти на власній ниві. Вільні від експлуатації, вони успішно долали труднощі, допомагали один одному. І всю землю було засіяно в стислі строки. Восени земля щедро віддячила хліборобам за їх невтомну працю. Ще з більшим завзяттям працювали селяни під час другої радянської весни. Заколосилися поля, зашуміли хлібами. І раптом війна. 23 червня 1941 року гітлерівці вдерлися до Старого Загорова. Вони встановили тут суворий окупаційний режим. Всю колишню поміщицьку землю загарбники оголосили власністю фашистської Німеччини і примушували селян з ранку до ночі обробляти її своїми кіньми і інвентарем.
Селяни чинили рішучий опір окупантам. У 1942 році старозагорівці під усякими приводами ухилялись від роботи на окупантів: зволікали вивезення зерна, ховали хліб, підпалювали скирти. Гітлерівці намагались виявити організаторів боротьби. Вони заарештовували чоловіків і жінок, катували їх. Грабували населення. На каторжні роботи до Німеччини із Старого Загорова фашисти вивезли 50 чоловік, більшість з них не повернулась назад, там і загинула.
У липні 1944 року підрозділи частин Червоної Армії підійшли до Старого Загорова. На світанку 15 липня розгорівся запеклий бій, внаслідок якого воїни 106-ї стрілецької дивізії визволили Старий Загорів. Населення села радо зустріло своїх визволителів.
В перші дні багато чоловіків пішли на фронт, щоб громити ворогів. Так, два брати Т. Є. і Г. Є. Баран були саперами Червоногвардійської Гатчинської 191-ї дивізії 1-го Українського фронту і брали участь в боях на річці Одер у лютому 1945 року, а згодом на території Чехословаччини били фашистів. С. А. Соловей і К. Я. Моначинський – учасники боїв за Берлін і за визволення Праги.
Ще поблизу села гриміла війна, а старозагорівці взялися відбудовувати народне господарство. Відновила роботу Старозагорівська сільська Рада. Першим головою її був С. К. Павловський. Сільська Рада скликала хліборобів на сходи, радилася з ними, як швидше загоїти рани, завдані війною. Велику допомогу подала громадськість у ремонті будинків сім'ям фронтовиків. У селі створюється земельна громада, яка організовувала взаємодопомогу селян в своєчасному проведенні сільськогосподарських робіт.
Відбудовуючи господарство, трудівники Старого Загорова допомагали Червоній Армії продовольством, власними заощадженнями. Населення надсилало воїнам-визволителям подарунки, теплі речі.
Старий Загорів
Сторінка 3 з 7
Українське населення села було позбавлене будь-яких політичних прав. Утворена з початку польської окупації сільська громада в Старому Загорові була розпущена, а сільські органи самоврядування очолили призначені урядові комісари з поляків. У 1931 році в селі відкрили школу, але навчали тут польською мовою. Школу побудували на кошти сільської громади, кожне господарство сплатило для цього по 10 злотих з кожного гектара землі. Часто селяни потай збирались, щоб послухати правду про життя в Радянському Союзі, дізнатись про великі соціалістичні перетворення, які сталися по той бік Збруча. Про все це розповідали хліборобам комуністи-підпільники. Селяни під впливом їхньої пропаганди у революційні свята виходили на демонстрації, виявляючи цим свою волю до возз’єднання з Українською РСР.
Мрія трудящих селян про вільне й щасливе життя в дружній сім’ї народів Радянського Союзу здійснилась у вересні 1939 року, коли прийшла Червона Армія. Жителі Старого Загорова, як і інших сіл, зустрічали своїх визволителів з хлібом-сіллю, квітами й червоними прапорами. У Старому Загорові заснували тимчасовий революційний комітет, який згодом перетворився в селянський комітет, головою його спочатку був С. М. Козюк, а пізніше – М.М. Закревський. Селянський комітет розділив серед біднішої частини селян всю поміщицьку й церковну землю, весь реманент і худобу. Вперше у своєму житті малоземельні й безземельні селяни одержали безплатно землю.
У січні 1940 року селянський комітет передав владу сільській Раді, головою якої обрали жителя села Старого Загорова С. К. Павловського. Тоді тут жило 965 чоловік. Сільська Рада енергійно взялася до роботи. Було налагоджено облік дітей і залучено їх до навчання в початковій школі з українською мовою викладання. Учителі і культармійці організували навчання дорослого населення в гуртках і в школах лікнепу.
Весною 1940 року селяни дружно вийшли в поле орати і сіяти на власній ниві. Вільні від експлуатації, вони успішно долали труднощі, допомагали один одному. І всю землю було засіяно в стислі строки. Восени земля щедро віддячила хліборобам за їх невтомну працю. Ще з більшим завзяттям працювали селяни під час другої радянської весни. Заколосилися поля, зашуміли хлібами. І раптом війна. 23 червня 1941 року гітлерівці вдерлися до Старого Загорова. Вони встановили тут суворий окупаційний режим. Всю колишню поміщицьку землю загарбники оголосили власністю фашистської Німеччини і примушували селян з ранку до ночі обробляти її своїми кіньми і інвентарем.
Селяни чинили рішучий опір окупантам. У 1942 році старозагорівці під усякими приводами ухилялись від роботи на окупантів: зволікали вивезення зерна, ховали хліб, підпалювали скирти. Гітлерівці намагались виявити організаторів боротьби. Вони заарештовували чоловіків і жінок, катували їх. Грабували населення. На каторжні роботи до Німеччини із Старого Загорова фашисти вивезли 50 чоловік, більшість з них не повернулась назад, там і загинула.
У липні 1944 року підрозділи частин Червоної Армії підійшли до Старого Загорова. На світанку 15 липня розгорівся запеклий бій, внаслідок якого воїни 106-ї стрілецької дивізії визволили Старий Загорів. Населення села радо зустріло своїх визволителів.
В перші дні багато чоловіків пішли на фронт, щоб громити ворогів. Так, два брати Т. Є. і Г. Є. Баран були саперами Червоногвардійської Гатчинської 191-ї дивізії 1-го Українського фронту і брали участь в боях на річці Одер у лютому 1945 року, а згодом на території Чехословаччини били фашистів. С. А. Соловей і К. Я. Моначинський – учасники боїв за Берлін і за визволення Праги.
Ще поблизу села гриміла війна, а старозагорівці взялися відбудовувати народне господарство. Відновила роботу Старозагорівська сільська Рада. Першим головою її був С. К. Павловський. Сільська Рада скликала хліборобів на сходи, радилася з ними, як швидше загоїти рани, завдані війною. Велику допомогу подала громадськість у ремонті будинків сім'ям фронтовиків. У селі створюється земельна громада, яка організовувала взаємодопомогу селян в своєчасному проведенні сільськогосподарських робіт.
Відбудовуючи господарство, трудівники Старого Загорова допомагали Червоній Армії продовольством, власними заощадженнями. Населення надсилало воїнам-визволителям подарунки, теплі речі.