Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У 1862 році поміщик склав уставну грамоту з 149 селянами-кріпаками Старого Загорова і 5 селянами-кріпаками Защитова, за якою вони залишились на
урочній панщині до 30 липня 1863 року. В цій грамоті поміщик намагався ошукати селян, зазначивши, що вони користувалися лише 465 десятинами 466 сажнями придатної землі, а їх піший наділ був в 5 десятин 512 сажнів. Але під час перевірки уставної грамоти в жовтні 1863 року це виявили і визначили 154 селянам на викуп 681 десятину 402 сажні землі – дещо більше, ніж селяни користувалися на час інвентарної реформи. Проте до складу селянських наділів входили і непридатні землі. Тому сума, з якої нараховувались викупні платежі, зросла з 460 крб. до 494 крб. 66 коп., а загальна сума викупних платежів становила 8 327 крб. 70 коп. Крім того, селяни Старого Загорова від кожного пішого наділу повинні були щороку відпрацьовувати на поміщика по 68 днів аж до 1 вересня 1863 року.
Частина селян Старого Загорова не мала можливості викупити наділ польової землі. Отже і після реформи ці господарства користувалися тільки городами. Крім того, за селянами залишалися сервітутні вигоди: випас худоби в лісі, спільна толока, водопої, право рибної ловлі в водах, які прилягали до селянських наділів.
Наділи землі, які одержали селяни, здебільшого були заболочені і при тодішньому рівні обробітку, розвитку сільськогосподарської техніки не забезпечували сім'ї необхідними продуктами. Тому селяни змушені були орендувати землю у поміщика або йти на заробітки.
Царизм тримав народ в темряві. Лише у 1871 році в Старому Загорові при церкві була відкрита парафіяльна школа, на утримання якої селяни кожного року сплачували 120 крб. У 1911 році в школі навчалося всього 37 дітей. Створюються церковнопарафіяльні школи і при монастирі в Новому Загорові та в Хорові. Але вони не могли охопити навчанням всіх дітей шкільного віку.
Поміщики, щоб посилити залежність селян, намагалися відібрати у них сервітутні права, хоч і не завжди могли здійснити це. Так, у листопаді 1900 року селяни не допустили, щоб поміщик виорав ділянку в урочищі Гай дубовий, і цим зберегли громадську толоку.
За часів столиііінської реформи, починаючи з 1909 року, частина селян, переважно куркулі Старого Загорова, переселилась на хутори. Вони володіли тоді по 40 – 60 га землі. Це призвело до загострення відносин між біднотою, яка залишалась у селі, і куркульською хутірською верхівкою.
Важким тягарем на плечі трудящих лягла перша світова війна. У 1914 році в російську армію мобілізували з Старого Загорова 60 чоловік. Для потреб армії у селян відібрали коней, вози. Ще гірше стало, коли село опинилося під владою німецько-австрійських окупантів.
За Ризьким мирним договором 1921 року Старий Загорів і всі села, розташовані нині на території Старозагорівської сільради, відійшли до буржуазно-поміщицької Польщі.
Село Хорів стало центром гміни, якій були підпорядковані Старий Загорів, Хорів, Загайці та інші села. Буржуазно-поміщицький уряд запровадив режим соціально-економічного й національного гніту щодо трудящих мас, особливо українців, які становили тоді більшість населення. Так, тільки в Старому Загорові у 1921 році жило 759 чоловік, в тому числі 673 українців, 75 поляків, 11 представників інших національностей.
Щоб відвернути увагу селян від революційних виступів, уряд буржуазно-поміщицької Польщі пообіцяв в 20-х роках провести аграрну реформу (парцеляцію), але здійснив це значно пізніше та й то не на користь селян. Фактично селяни стали володіти парцелами лише в 1931 році. Бідняки, які жили в жахливих умовах злиднів, не мали коштів, щоб придбати парцелу. Часто доводилося продавати єдину корову, залишаючи своїх дітей без молока. Так, селянин С. Парфенюк, що мав ділянку землі 2 га, за парцелу 1,4 га повинен був заплатити 1 126,4 злотих. Але у нього не було навіть коштів, щоб сплатити завдаток у сумі 164,5 злотих. Тоді він продав єдину корову і заплатив 100 злотих, а на решту 64,5 злотих просив у окружного земельного управління відстрочку.
Аналізуючи умови, на яких селяни купували парцели, можна зробити висновок, іцо земельна реформа не забезпечувала основної маси селян необхідною землею і не поліпшила їх матеріального становища.
Старий Загорів
Сторінка 2 з 7
в яких жило 149 ревізьких душ. Вони за маніфестом 1861 року залишились тимчасовозобов'язаними і продовжували відбувати панщину в поміщика Ф. Бобра-Піотровицького.У 1862 році поміщик склав уставну грамоту з 149 селянами-кріпаками Старого Загорова і 5 селянами-кріпаками Защитова, за якою вони залишились на
Частина селян Старого Загорова не мала можливості викупити наділ польової землі. Отже і після реформи ці господарства користувалися тільки городами. Крім того, за селянами залишалися сервітутні вигоди: випас худоби в лісі, спільна толока, водопої, право рибної ловлі в водах, які прилягали до селянських наділів.
Наділи землі, які одержали селяни, здебільшого були заболочені і при тодішньому рівні обробітку, розвитку сільськогосподарської техніки не забезпечували сім'ї необхідними продуктами. Тому селяни змушені були орендувати землю у поміщика або йти на заробітки.
Царизм тримав народ в темряві. Лише у 1871 році в Старому Загорові при церкві була відкрита парафіяльна школа, на утримання якої селяни кожного року сплачували 120 крб. У 1911 році в школі навчалося всього 37 дітей. Створюються церковнопарафіяльні школи і при монастирі в Новому Загорові та в Хорові. Але вони не могли охопити навчанням всіх дітей шкільного віку.
Поміщики, щоб посилити залежність селян, намагалися відібрати у них сервітутні права, хоч і не завжди могли здійснити це. Так, у листопаді 1900 року селяни не допустили, щоб поміщик виорав ділянку в урочищі Гай дубовий, і цим зберегли громадську толоку.
За часів столиііінської реформи, починаючи з 1909 року, частина селян, переважно куркулі Старого Загорова, переселилась на хутори. Вони володіли тоді по 40 – 60 га землі. Це призвело до загострення відносин між біднотою, яка залишалась у селі, і куркульською хутірською верхівкою.
Важким тягарем на плечі трудящих лягла перша світова війна. У 1914 році в російську армію мобілізували з Старого Загорова 60 чоловік. Для потреб армії у селян відібрали коней, вози. Ще гірше стало, коли село опинилося під владою німецько-австрійських окупантів.
За Ризьким мирним договором 1921 року Старий Загорів і всі села, розташовані нині на території Старозагорівської сільради, відійшли до буржуазно-поміщицької Польщі.
Село Хорів стало центром гміни, якій були підпорядковані Старий Загорів, Хорів, Загайці та інші села. Буржуазно-поміщицький уряд запровадив режим соціально-економічного й національного гніту щодо трудящих мас, особливо українців, які становили тоді більшість населення. Так, тільки в Старому Загорові у 1921 році жило 759 чоловік, в тому числі 673 українців, 75 поляків, 11 представників інших національностей.
Щоб відвернути увагу селян від революційних виступів, уряд буржуазно-поміщицької Польщі пообіцяв в 20-х роках провести аграрну реформу (парцеляцію), але здійснив це значно пізніше та й то не на користь селян. Фактично селяни стали володіти парцелами лише в 1931 році. Бідняки, які жили в жахливих умовах злиднів, не мали коштів, щоб придбати парцелу. Часто доводилося продавати єдину корову, залишаючи своїх дітей без молока. Так, селянин С. Парфенюк, що мав ділянку землі 2 га, за парцелу 1,4 га повинен був заплатити 1 126,4 злотих. Але у нього не було навіть коштів, щоб сплатити завдаток у сумі 164,5 злотих. Тоді він продав єдину корову і заплатив 100 злотих, а на решту 64,5 злотих просив у окружного земельного управління відстрочку.
Аналізуючи умови, на яких селяни купували парцели, можна зробити висновок, іцо земельна реформа не забезпечувала основної маси селян необхідною землею і не поліпшила їх матеріального становища.