Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Одним із засобів жорстокого гноблення селян за часів панської Польщі був податковий гніт. Селянам доводилося сплачувати кілька десятків різних податків і поборів. Крім поземельного податку, з них стягували податок на «самоврядування», маєтковий, зрівняльний, оподатковувалася кожна голова худоби, кожне плодоносне дерево.
Селяни сплачували також численні мита: за в'їзд до міста, користування мостом, за одержання того чи іншого свідоцтва, за право забивати худобу. Важким тягарем лягали на плечі трудящих різні штрафи, шляхова повинність та інші примусові роботи. Все це вкрай розоряло селянські господарства, і багатьом з них бракувало коштів для сплати всіх платежів.
У 1928 році в Піщі польський лісоторговець побудував невеликий лісопильний завод, де працювало близько 40 найманих робітників. Проте він не міг забезпечити роботою всіх безробітних, і тому чимало піщанських селян шукали кращої долі в Польщі, а кілька чоловік навіть вирушили до Америки.
Складовою частиною колоніальної політики польських властей був жорстокий національний гніт. Окупанти оголосили польську мову державною, всі адміністративні посади займали переважно поляки. У трикласній сільській школі всупереч волі населення навчання здійснювалося польською мовою і всі три вчителі були поляки.
Трудове селянство не мирилося з своїм поневоленим становищем і боролося за соціальне і національне визволення. Селяни відмовлялися сплачувати податки, бойкотували так звані вибори до органів влади. У 1927 році на заклик польських і західноукраїнських комуністів більше половини виборців Піщі не взяли участі у виборах до гмінних сеймиків.
Цього ж року у селі Острів'ї було створено осередок Комуністичної партії Західної Білорусії, який підпорядковувався Влодавському підпільному райкому КПЗБ. Партосередок підтримував зв'язки з Любомльським райкомом КПЗУ. Сфера його діяльності поширювалася і на Піщу.
Комуністи вели активну роз'яснювальну роботу серед трудящих: розповсюджували листівки, революційну літературу, підпільну пресу, вивішували транспаранти. Як згадує колишній член КПЗБ Я. І. Кузьмич, до 1 Травня 1930 року він розклеїв у селах Піщі, Острів'ї та інших понад 300 листівок і відозв. Його товариш по підпіллю Г. К. Матеїч у центрі Піщі вивісив червоний прапор, а на телеграфних проводах біля лісопильного заводу — транспарант. На транспаранті і в листівках містилися полум'яні заклики: «Палії війни, геть руки від Радянського Союзу!», «Ми хочемо возз'єднання Західної України з Радянською Україною», «Хай живе Перше травня — день солідарності трудящих усього світу!». Селяни мстили гнобителям, підпалюючи їх майно. У липні 1930 року вони спалили 6 скирт сіна, що належали поміщику Гутовському.
Під керівництвом комуністів в Піщі діяла організація «Сельроб-єдність». Учасники революційного підпілля викривали українських буржуазних націоналістів, пропагували ідеї пролетарського інтернаціоналізму. За ініціативою комуністів жителі Піщі взяли участь у зборі коштів для допомоги героїчному іспанському народові та бійцям-інтернаціоналістам у 1936—1939 рр.
Трудове селянство Піщі, очолюване комуністами, боролося за краще майбутнє. Здійснити свої мрії їм допомогли брати зі Сходу. Настали історичні вересневі дні 1939 року. Тільки-но стало відомо про визвольний похід Червоної Армії, у селі почали готуватися до її зустрічі. 25 вересня все населення з червоними прапорами й квітами радо вітало радянських воїнів.
Відтоді життя селян Піщі докорінно змінилося: вони стали господарями своєї землі й долі. За допомогою Любомльського повітового ревкому у селі було створено ревком, який згодом реорганізували в селянський комітет. Його очолив Н. І. Сендер. Спираючись на сільський актив, селянський комітет здійснив контроль над поміщицькими і церковними землями, встановив революційний порядок. Діти вперше дістали право навчатися безплатно і
Піща
Сторінка 3 з 8
Рік у рік зростало безземелля та малоземелля селян Піщі. Намагаючись знайти вихід з такого становища, власті у 1929 році провели в селі парцеляцію земель державного маєтку та наділення ними селян. Це були непридатні землі, але за кожний гектар щорічно стягувалася плата у розмірі 7,63 злотого. Селяни відмовлялися від цих ділянок або вимагали звільнити їх від податку. Одним із засобів жорстокого гноблення селян за часів панської Польщі був податковий гніт. Селянам доводилося сплачувати кілька десятків різних податків і поборів. Крім поземельного податку, з них стягували податок на «самоврядування», маєтковий, зрівняльний, оподатковувалася кожна голова худоби, кожне плодоносне дерево.
Селяни сплачували також численні мита: за в'їзд до міста, користування мостом, за одержання того чи іншого свідоцтва, за право забивати худобу. Важким тягарем лягали на плечі трудящих різні штрафи, шляхова повинність та інші примусові роботи. Все це вкрай розоряло селянські господарства, і багатьом з них бракувало коштів для сплати всіх платежів.
У 1928 році в Піщі польський лісоторговець побудував невеликий лісопильний завод, де працювало близько 40 найманих робітників. Проте він не міг забезпечити роботою всіх безробітних, і тому чимало піщанських селян шукали кращої долі в Польщі, а кілька чоловік навіть вирушили до Америки.
Складовою частиною колоніальної політики польських властей був жорстокий національний гніт. Окупанти оголосили польську мову державною, всі адміністративні посади займали переважно поляки. У трикласній сільській школі всупереч волі населення навчання здійснювалося польською мовою і всі три вчителі були поляки.
Трудове селянство не мирилося з своїм поневоленим становищем і боролося за соціальне і національне визволення. Селяни відмовлялися сплачувати податки, бойкотували так звані вибори до органів влади. У 1927 році на заклик польських і західноукраїнських комуністів більше половини виборців Піщі не взяли участі у виборах до гмінних сеймиків.
Цього ж року у селі Острів'ї було створено осередок Комуністичної партії Західної Білорусії, який підпорядковувався Влодавському підпільному райкому КПЗБ. Партосередок підтримував зв'язки з Любомльським райкомом КПЗУ. Сфера його діяльності поширювалася і на Піщу.
Комуністи вели активну роз'яснювальну роботу серед трудящих: розповсюджували листівки, революційну літературу, підпільну пресу, вивішували транспаранти. Як згадує колишній член КПЗБ Я. І. Кузьмич, до 1 Травня 1930 року він розклеїв у селах Піщі, Острів'ї та інших понад 300 листівок і відозв. Його товариш по підпіллю Г. К. Матеїч у центрі Піщі вивісив червоний прапор, а на телеграфних проводах біля лісопильного заводу — транспарант. На транспаранті і в листівках містилися полум'яні заклики: «Палії війни, геть руки від Радянського Союзу!», «Ми хочемо возз'єднання Західної України з Радянською Україною», «Хай живе Перше травня — день солідарності трудящих усього світу!». Селяни мстили гнобителям, підпалюючи їх майно. У липні 1930 року вони спалили 6 скирт сіна, що належали поміщику Гутовському.
Під керівництвом комуністів в Піщі діяла організація «Сельроб-єдність». Учасники революційного підпілля викривали українських буржуазних націоналістів, пропагували ідеї пролетарського інтернаціоналізму. За ініціативою комуністів жителі Піщі взяли участь у зборі коштів для допомоги героїчному іспанському народові та бійцям-інтернаціоналістам у 1936—1939 рр.
Трудове селянство Піщі, очолюване комуністами, боролося за краще майбутнє. Здійснити свої мрії їм допомогли брати зі Сходу. Настали історичні вересневі дні 1939 року. Тільки-но стало відомо про визвольний похід Червоної Армії, у селі почали готуватися до її зустрічі. 25 вересня все населення з червоними прапорами й квітами радо вітало радянських воїнів.
Відтоді життя селян Піщі докорінно змінилося: вони стали господарями своєї землі й долі. За допомогою Любомльського повітового ревкому у селі було створено ревком, який згодом реорганізували в селянський комітет. Його очолив Н. І. Сендер. Спираючись на сільський актив, селянський комітет здійснив контроль над поміщицькими і церковними землями, встановив революційний порядок. Діти вперше дістали право навчатися безплатно і