Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
столипінської аграрної реформи. З маси селян виділилася купка куркулів, що експлуатувала бідняків і наймитів. Одночасно зменшилася питома вага середняцьких господарств та зросли злидні і зубожіння селянської бідноти.
Революційні події 1905 року справили вплив на селян Піщі. У 1907 році, озброївшись кілками і косами, вони виступили проти Гутовського. Наляканий поміщик утік з свого маєтку.
Боротьба селян Піщі тривала. У 1912 році Гутовський, незважаючи на протест селян, почав будувати канал через селянські землі, щоб з'єднати урочище Ладанку з озером Острів'янським. Обурившись свавіллям поміщика, селяни засипали виритий за його наказом канал. Уряд став на захист поміщика. Але перша спроба заарештувати «винуватців» дістала відсіч селян. «Беріть усіх, усі закопували»,— говорили вони. В ніч на 16 травня 1913 року до села прибув загін стражників у складі 34 чоловік на чолі з офіцером і приставом. О третій годині ночі почалися арешти. Дізнавшись про це, на вулицях села зібралося близько тисячі селян, озброєних кілками. Вони визволили заарештованих і вигнали геть стражників. Для придушення виступу селян у Піщу прибув віце-губернатор. Почалися нові арешти, було засуджено 14 селян. Однак власті змушені були піти на поступки. Поміщик зобов'язався відшкодувати збитки, завдані селянам у зв'язку з будівництвом каналу. У 1912 році кількість населення Піщі становила 1644 чоловіка.
Тяжке матеріальне становище і політичне безправ'я зумовлювали майже суцільну неписьменність селян. Лише у 1912 році в Піщі було відкрито однокласне сільське училище. Але його відвідували переважно діти заможних батьків, а діти бідноти залишалися поза ним. У 1912 році з 165 чоловік, що брали участь у селянському сході, тільки 6 змогли поставити свій підпис під його рішенням, решта не знала грамоти.
З початком першої світової війни становище населення Піщі дедалі погіршилося. Частину жителів мобілізували до армії. Зросли повинності й податковий тягар. У 1914 році селяни Піщі сплатили податків на суму понад 1900 крб. і відпрацювали на шляхових та будівельних роботах 866 людино-днів з кіньми та 1916 людино-днів без коней. Це спричинилося до дальшого занепаду селянських господарств. Вже на початку 1915 року в селі налічувалося 46 господарств, неспроможних сплачувати податки.
З наближенням фронту у Піщі почалася евакуація населення. Частина його виїхала в глиб країни, а більшість опинилася в сусідньому селі Острів'ї, розташованому осторонь шосейного шляху. В липні 1915 року село захопили австро-німецькі війська. Окупанти спалили винокурний завод і багато селянських хат, реквізували худобу, примушували селян працювати на будівництві військових споруд та виконувати різні господарські роботи. На початку 1919 року Піщу захопили білополяки.
Незважаючи на окупаційний режим, трудящі села швидко дізналися про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Частина жителів села, евакуйована до східних районів країни, взяла активну участь у боротьбі за Радянську владу, героїчно билася проти ворогів на фронтах громадянської війни. Так, А. С. Ковальчук був бійцем легендарної Чапаєвської дивізії.
В середині серпня 1920 року Червона Армія визволила Піщу. Тут було встановлено Радянську владу і створено ревком. Його очолив Г. М. Максимук, а секретарем став Д. Г. Курчак. Проте у вересні Піщу знову окупували білополяки, які перебували тут до вересня 1939 року. Село увійшло до складу Пулемецької гміни Любомльського повіту. В 1921 році тут налічувалося 75 дворів і 626 жителів. Крім того, у фільварку було 9 будинків і проживало 62 чоловіка.
Тяжкими були роки польського панування. До села знову повернувся поміщик Гутовський, який продовжував визискувати селян. Його володіння становили 4516 га, в т. ч. 396 га найродючішої орної землі. А тим часом майже половина селянських господарств Пулемецької гміни мала землі менше 5 га на двір. Причому це були переважно малородючі грунти.
Піща
Сторінка 2 з 8
Розвиток капіталістичних відносин зумовив великі зміни в поміщицькому господарстві і методах експлуатації селян. Поміщик Гутовський побудував у Піщі винокурний завод, який виробляв продукції на 17 тис. крб. на рік. На річці Копаївці ним було споруджено водяний млин. Все це сприяло дальшому збагаченню поміщика. Як і скрізь, у Піщі продовжувала зростати класова диференціація селянства, яка посилилася внаслідок проведення Революційні події 1905 року справили вплив на селян Піщі. У 1907 році, озброївшись кілками і косами, вони виступили проти Гутовського. Наляканий поміщик утік з свого маєтку.
Боротьба селян Піщі тривала. У 1912 році Гутовський, незважаючи на протест селян, почав будувати канал через селянські землі, щоб з'єднати урочище Ладанку з озером Острів'янським. Обурившись свавіллям поміщика, селяни засипали виритий за його наказом канал. Уряд став на захист поміщика. Але перша спроба заарештувати «винуватців» дістала відсіч селян. «Беріть усіх, усі закопували»,— говорили вони. В ніч на 16 травня 1913 року до села прибув загін стражників у складі 34 чоловік на чолі з офіцером і приставом. О третій годині ночі почалися арешти. Дізнавшись про це, на вулицях села зібралося близько тисячі селян, озброєних кілками. Вони визволили заарештованих і вигнали геть стражників. Для придушення виступу селян у Піщу прибув віце-губернатор. Почалися нові арешти, було засуджено 14 селян. Однак власті змушені були піти на поступки. Поміщик зобов'язався відшкодувати збитки, завдані селянам у зв'язку з будівництвом каналу. У 1912 році кількість населення Піщі становила 1644 чоловіка.
Тяжке матеріальне становище і політичне безправ'я зумовлювали майже суцільну неписьменність селян. Лише у 1912 році в Піщі було відкрито однокласне сільське училище. Але його відвідували переважно діти заможних батьків, а діти бідноти залишалися поза ним. У 1912 році з 165 чоловік, що брали участь у селянському сході, тільки 6 змогли поставити свій підпис під його рішенням, решта не знала грамоти.
З початком першої світової війни становище населення Піщі дедалі погіршилося. Частину жителів мобілізували до армії. Зросли повинності й податковий тягар. У 1914 році селяни Піщі сплатили податків на суму понад 1900 крб. і відпрацювали на шляхових та будівельних роботах 866 людино-днів з кіньми та 1916 людино-днів без коней. Це спричинилося до дальшого занепаду селянських господарств. Вже на початку 1915 року в селі налічувалося 46 господарств, неспроможних сплачувати податки.
З наближенням фронту у Піщі почалася евакуація населення. Частина його виїхала в глиб країни, а більшість опинилася в сусідньому селі Острів'ї, розташованому осторонь шосейного шляху. В липні 1915 року село захопили австро-німецькі війська. Окупанти спалили винокурний завод і багато селянських хат, реквізували худобу, примушували селян працювати на будівництві військових споруд та виконувати різні господарські роботи. На початку 1919 року Піщу захопили білополяки.
Незважаючи на окупаційний режим, трудящі села швидко дізналися про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Частина жителів села, евакуйована до східних районів країни, взяла активну участь у боротьбі за Радянську владу, героїчно билася проти ворогів на фронтах громадянської війни. Так, А. С. Ковальчук був бійцем легендарної Чапаєвської дивізії.
В середині серпня 1920 року Червона Армія визволила Піщу. Тут було встановлено Радянську владу і створено ревком. Його очолив Г. М. Максимук, а секретарем став Д. Г. Курчак. Проте у вересні Піщу знову окупували білополяки, які перебували тут до вересня 1939 року. Село увійшло до складу Пулемецької гміни Любомльського повіту. В 1921 році тут налічувалося 75 дворів і 626 жителів. Крім того, у фільварку було 9 будинків і проживало 62 чоловіка.
Тяжкими були роки польського панування. До села знову повернувся поміщик Гутовський, який продовжував визискувати селян. Його володіння становили 4516 га, в т. ч. 396 га найродючішої орної землі. А тим часом майже половина селянських господарств Пулемецької гміни мала землі менше 5 га на двір. Причому це були переважно малородючі грунти.