Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В 1866—1867 рр. царський уряд видав укази про поземельний устрій державних селян України. У відповідності з цими указами рішенням губернської люстраційної комісії від 1875 року 387 селянським дворам Головного було виділено 6426 десятин землі, з яких 2002 десятини — орної. Ця земля була розподілена між селянами нерівномірно. Із загальної кількості дворів один одержав півтора наділу (наділ становив близько 7 десятин орної землі), 254 двори — цілий наділ, 51 двір — півнаділу, 80 дворів — зменшені наділи або тільки городню ділянку. За цю землю селяни протягом 49 років мали щороку сплачувати державній казні по 2217 крб. 60 коп. викупу. Таким чином, так зване наділення царизмом землею державних селян лягло важким тягарем на їх плечі.
У пореформений період в Головному інтенсивніше стали розвиватися капіталістичні відносини. Селянські господарства дедалі більше втягувалися у торговий обіг. У селі розвивалося кустарне ремесло, вироби якого реалізовувалися на місцевих базарах і ярмарках або вивозилися до Любомля, Шацька та інших населених пунктів. В кінці XIX — на початку XX століття у Головному щороку відбувалося три одноденні ярмарки, на яких продавалися сільськогосподарські продукти, худоба, а також реміснича продукція: одяг, взуття, побутові вироби, зокрема бондарні. На початку XX століття в селі відкрили сільський банк. Воно швидко розвивалося. Якщо в 1860 році тут налічувалося 278 дворів і 2186 жителів, то в 1906 році — вже 520 дворів і 3192 жителі.
До середини 70-х років XIX століття в Головному не існувало жодного навчального закладу. Майже все населення було неписьменним. Так, на сільському сході, який відбувся 3 червня 1874 року, з 259 присутніх не було жодного письменного. Тому селяни змушені були шукати сторонню особу, щоб вона підписалася за них під рішенням сходу. Лише у 1876 році в селі було відкрито однокласне сільське училище. Проте злиденне становище основної маси селян позбавляло їх можливості дати дітям хоча б початкову освіту. У 1913 році тут навчалися 51 хлопчик і 9 дівчат. Це були переважно діти заможних селян. У 1903 році при сільському училищі відкрився клас для дорослих.
Під час першої світової імперіалістичної війни Головне перебувало в зоні воєнних дій. Тому вже у 1915 році почалася масова евакуація жителів села. Частина їх виїхала у східні губернії, здебільшого Пензенську, Самарську і Тамбовську.
У липні 1915 року Головне захопили австро-німецькі війська. Окупаційні власті почали реквізицію худоби. Вони відібрали у населення понад 300 голів великої рогатої худоби і коней, 160 свиней та багато іншого майна. Окупанти примушували жителів ремонтувати шляхи, рити окопи і за ухилення від виконання цих розпоряджень жорстоко розправлялися з ними.
На початку 1919 року Головне було окуповано білополяками, які теж грабували населення і чинили насильства. Незважаючи на окупацію, жителі села дізналися про великі революційні події, які сталися у жовтні 1917 року в Росії. Значну роль у поширенні ідей Жовтня відіграли військовополонені і біженці, які почали повертатися додому, а також нелегальна преса. Трудящі Головного вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Житель села Д. І. Свитящук став бійцем 1-ї Кінної армії С. М. Будьонного і боровся на фронтах громадянської війни.
Іноземна окупація перешкоджала встановленню Радянської влади в Головному. В серпні 1920 року легендарна 25-а Чапаєвська дивізія визволила село від білопольських окупантів. Тут було проголошено Радянську владу, створено волосний ревком на чолі з А. М. Шишком та міліцію. Ревком встановив революційний порядок, дбав про забезпечення Червоної Армії продовольством, організував сільську бібліотеку.
Проте в другій половині вересня 1920 року білополяки знову окупували Головне. Воно перебувало під владою буржуазно-поміщицької Польщі до
Головне
Сторінка 2 з 7
вказувалося, що «призвідниками» цього виступу були жителі Головного. Селяни побили представників місцевої влади — помічника лісничого, десятника та інших. Справа про самовільну порубку лісу в державному урочищі Бабиному розглядалася Володимир-Волинським повітовим судом. Постановою від 9 грудня 1868 року він зобов'язав усіх учасників порубки сплатити штраф у сумі 949 крб. 48 коп., тобто в 3,5 раза більше, ніж вартість вирубаного лісу. Губернське управління державних маєтностей схвалило це рішення. У пореформений період в Головному інтенсивніше стали розвиватися капіталістичні відносини. Селянські господарства дедалі більше втягувалися у торговий обіг. У селі розвивалося кустарне ремесло, вироби якого реалізовувалися на місцевих базарах і ярмарках або вивозилися до Любомля, Шацька та інших населених пунктів. В кінці XIX — на початку XX століття у Головному щороку відбувалося три одноденні ярмарки, на яких продавалися сільськогосподарські продукти, худоба, а також реміснича продукція: одяг, взуття, побутові вироби, зокрема бондарні. На початку XX століття в селі відкрили сільський банк. Воно швидко розвивалося. Якщо в 1860 році тут налічувалося 278 дворів і 2186 жителів, то в 1906 році — вже 520 дворів і 3192 жителі.
До середини 70-х років XIX століття в Головному не існувало жодного навчального закладу. Майже все населення було неписьменним. Так, на сільському сході, який відбувся 3 червня 1874 року, з 259 присутніх не було жодного письменного. Тому селяни змушені були шукати сторонню особу, щоб вона підписалася за них під рішенням сходу. Лише у 1876 році в селі було відкрито однокласне сільське училище. Проте злиденне становище основної маси селян позбавляло їх можливості дати дітям хоча б початкову освіту. У 1913 році тут навчалися 51 хлопчик і 9 дівчат. Це були переважно діти заможних селян. У 1903 році при сільському училищі відкрився клас для дорослих.
Під час першої світової імперіалістичної війни Головне перебувало в зоні воєнних дій. Тому вже у 1915 році почалася масова евакуація жителів села. Частина їх виїхала у східні губернії, здебільшого Пензенську, Самарську і Тамбовську.
У липні 1915 року Головне захопили австро-німецькі війська. Окупаційні власті почали реквізицію худоби. Вони відібрали у населення понад 300 голів великої рогатої худоби і коней, 160 свиней та багато іншого майна. Окупанти примушували жителів ремонтувати шляхи, рити окопи і за ухилення від виконання цих розпоряджень жорстоко розправлялися з ними.
На початку 1919 року Головне було окуповано білополяками, які теж грабували населення і чинили насильства. Незважаючи на окупацію, жителі села дізналися про великі революційні події, які сталися у жовтні 1917 року в Росії. Значну роль у поширенні ідей Жовтня відіграли військовополонені і біженці, які почали повертатися додому, а також нелегальна преса. Трудящі Головного вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Житель села Д. І. Свитящук став бійцем 1-ї Кінної армії С. М. Будьонного і боровся на фронтах громадянської війни.
Іноземна окупація перешкоджала встановленню Радянської влади в Головному. В серпні 1920 року легендарна 25-а Чапаєвська дивізія визволила село від білопольських окупантів. Тут було проголошено Радянську владу, створено волосний ревком на чолі з А. М. Шишком та міліцію. Ревком встановив революційний порядок, дбав про забезпечення Червоної Армії продовольством, організував сільську бібліотеку.
Проте в другій половині вересня 1920 року білополяки знову окупували Головне. Воно перебувало під владою буржуазно-поміщицької Польщі до