Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
30—40 чоловік, що пікетували б на шосе Луцьк — Ковель. 50 поліцейських, розміщених у Любитові, тим часом арештовували селян, намагаючись зірвати страйк. Але репресії не зламали трудящих. Вони виступали настільки одностайно, що поліція змушена була відступити. По всіх селах відбувалися мітинги на підтримку страйкарів.
На знак солідарності з селянами стали готуватися до страйку робітники лісопильного заводу і кар'єру, де активно діяв профспілковий комітет, очолюваний комуністом О. Т. Котом. Побоюючись об'єднаного виступу і намагаючись розколоти єдиний фронт трудящих, промисловці змушені були піти на поступки — дати по 40 грошів надбавки за день робітникам лісопильного заводу і по 8 грошів надбавки за кубометр навантаженого піску.
Боротьба загострювалась. Поліція затримувала учасників страйку на дорогах, рубала сокирами їх вози. Через кілька днів було заарештовано 20 страйкарів. Наступного дня понад 100 селянок Любитова вирушили до поліцейської дільниці з протестом. Кінна поліція жорстоко побила й розігнала демонстрантів. Селяни не здавалися. 25 жінок знову взяли участь у масовому поході, вони перепиняли підводи, що їхали до Ковеля. Знову кінна поліція нещадно побила трудящих. Карателі заарештували Н. Я. Каленюка, М. Г. Комісарука, О. К. Тарасюка, О. Т. Кота та багатьох інших трудящих. Поліція жорстоко знущалась над заарештованими, по-звірячому закатувала одного з організаторів страйку в Рокитниці О. Я. Козла.
У наступні роки, незважаючи на посилення поліцейських репресій, комуністи Любитова не припиняли боротьби проти фашистської диктатури. Під час революційних свят у селі й надалі з'являлися транспаранти, на яких незмінно полум'янів заклик до боротьби за возз'єднання з Радянською Україною.
У вересні 1939 року, ще до приходу Червоної Армії, сільські комуністи, вийшовши з підпілля, скликали сільські збори. Було обрано ревком на чолі з С. М. В'юном та створено загін народної міліції. Визволителів-червоноармійців зустрічали хлібом-сіллю, квітами.
Наступного місяця ревком перетворено на тимчасовий волосний комітет, який розпочав підготовку до розподілу поміщицької землі та виборів до Народних Зборів Західної України. Своїм депутатом любитівці обрали жителя сусіднього села Колодяжного — учасника штурму Зимового палацу в жовтні 1917 року П. А. Оксенюка.
На початку січня 1940 року відбувалися вибори до сільської Ради, головою якої було обрано О. Т. Кота, секретарем — М. Г. Комісарука.
Бідняки села отримували землю. Хлібороби прагнули створити більш продуктивне колективне господарство. З. Рибчук, а за ним ще 17 господарів першими вступили до колгоспу, який було створено в січні 1940 року. Його назвали ім'ям В. І. Леніна. Головою артілі обрано О. Т. Кота. Весною 1940 року колгосп мав 250 га орної землі, 60 коней, 25 корів.
У лютому того року в селі стала працювати МТС, а при ній — місячні курси трактористів. Їх закінчило понад 20 чоловік молоді з Любитова та навколишніх сіл, у т. ч. перші комсомолки села М. Купрійчук та Д. Миколайчук. Навесні 1941 року МТС налічувала вже 12 тракторів, нею було проведено в 10 колгоспах району оранку землі на площі 4407 га. Спочатку слюсарем, а згодом завідуючим слюсарнею працював у Любитові втікач з окупованої фашистами Польщі — комуніст Юзеф Собєсяк, згодом командир польської партизанської бригади «Грюнвальд», після війни — віце-адмірал, автор ряду книг про партизанську боротьбу на Волині в роки гітлерівської окупації.
Одразу ж запрацювала школа, в якій навчали дітей рідною мовою. Директором школи став активний учасник революційного руху, журналіст і письменник С. А. Маківка. Почала діяти бібліотека.
Мирну працю любитівців перервав віроломний напад фашистської Німеччини. 27 червня село окупували гітлерівці. До села повернулися поміщики, які стали грабувати селян, відібрали у них землю. Все майно колгоспу, інвентар і худобу було пограбовано, книги бібліотеки спалені. Юнаки і дівчата відмовлялися їхати до Німеччини на підневільні роботи, йшли в ліси. У навколишніх лісах розгортається масовий партизанський рух. Розпочала діяльність бойова група, очолювана Н. Я. Каленюком, колишнім членом КПЗУ, жителем
Любитів
Сторінка 4 з 7
цін на сільськогосподарські продукти. Страйк став проявом солідарності селянства з робітничим класом. Страйкували й жителі сіл Рокитниці та Ворони. 8 березня у Рокитниці скликали сход селян з усіх навколишніх сіл, у т. ч. й Любитова. Було обрано любитівський районний страйковий комітет, який ухвалив створити з любитівських селян-бідняків народну варту у складі На знак солідарності з селянами стали готуватися до страйку робітники лісопильного заводу і кар'єру, де активно діяв профспілковий комітет, очолюваний комуністом О. Т. Котом. Побоюючись об'єднаного виступу і намагаючись розколоти єдиний фронт трудящих, промисловці змушені були піти на поступки — дати по 40 грошів надбавки за день робітникам лісопильного заводу і по 8 грошів надбавки за кубометр навантаженого піску.
Боротьба загострювалась. Поліція затримувала учасників страйку на дорогах, рубала сокирами їх вози. Через кілька днів було заарештовано 20 страйкарів. Наступного дня понад 100 селянок Любитова вирушили до поліцейської дільниці з протестом. Кінна поліція жорстоко побила й розігнала демонстрантів. Селяни не здавалися. 25 жінок знову взяли участь у масовому поході, вони перепиняли підводи, що їхали до Ковеля. Знову кінна поліція нещадно побила трудящих. Карателі заарештували Н. Я. Каленюка, М. Г. Комісарука, О. К. Тарасюка, О. Т. Кота та багатьох інших трудящих. Поліція жорстоко знущалась над заарештованими, по-звірячому закатувала одного з організаторів страйку в Рокитниці О. Я. Козла.
У наступні роки, незважаючи на посилення поліцейських репресій, комуністи Любитова не припиняли боротьби проти фашистської диктатури. Під час революційних свят у селі й надалі з'являлися транспаранти, на яких незмінно полум'янів заклик до боротьби за возз'єднання з Радянською Україною.
У вересні 1939 року, ще до приходу Червоної Армії, сільські комуністи, вийшовши з підпілля, скликали сільські збори. Було обрано ревком на чолі з С. М. В'юном та створено загін народної міліції. Визволителів-червоноармійців зустрічали хлібом-сіллю, квітами.
Наступного місяця ревком перетворено на тимчасовий волосний комітет, який розпочав підготовку до розподілу поміщицької землі та виборів до Народних Зборів Західної України. Своїм депутатом любитівці обрали жителя сусіднього села Колодяжного — учасника штурму Зимового палацу в жовтні 1917 року П. А. Оксенюка.
На початку січня 1940 року відбувалися вибори до сільської Ради, головою якої було обрано О. Т. Кота, секретарем — М. Г. Комісарука.
Бідняки села отримували землю. Хлібороби прагнули створити більш продуктивне колективне господарство. З. Рибчук, а за ним ще 17 господарів першими вступили до колгоспу, який було створено в січні 1940 року. Його назвали ім'ям В. І. Леніна. Головою артілі обрано О. Т. Кота. Весною 1940 року колгосп мав 250 га орної землі, 60 коней, 25 корів.
У лютому того року в селі стала працювати МТС, а при ній — місячні курси трактористів. Їх закінчило понад 20 чоловік молоді з Любитова та навколишніх сіл, у т. ч. перші комсомолки села М. Купрійчук та Д. Миколайчук. Навесні 1941 року МТС налічувала вже 12 тракторів, нею було проведено в 10 колгоспах району оранку землі на площі 4407 га. Спочатку слюсарем, а згодом завідуючим слюсарнею працював у Любитові втікач з окупованої фашистами Польщі — комуніст Юзеф Собєсяк, згодом командир польської партизанської бригади «Грюнвальд», після війни — віце-адмірал, автор ряду книг про партизанську боротьбу на Волині в роки гітлерівської окупації.
Одразу ж запрацювала школа, в якій навчали дітей рідною мовою. Директором школи став активний учасник революційного руху, журналіст і письменник С. А. Маківка. Почала діяти бібліотека.
Мирну працю любитівців перервав віроломний напад фашистської Німеччини. 27 червня село окупували гітлерівці. До села повернулися поміщики, які стали грабувати селян, відібрали у них землю. Все майно колгоспу, інвентар і худобу було пограбовано, книги бібліотеки спалені. Юнаки і дівчата відмовлялися їхати до Німеччини на підневільні роботи, йшли в ліси. У навколишніх лісах розгортається масовий партизанський рух. Розпочала діяльність бойова група, очолювана Н. Я. Каленюком, колишнім членом КПЗУ, жителем