Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Сестра О. З. Моровського Євгенія Захарівна цілком поділяла погляди брата. Вона брала участь у революційних подіях 1905 року у Вільно, де залізничники обрали її до свого страйкового комітету. Згодом у своєму будинку в Любитові вона переховувала активного учасника революційних подій Б. Д. Вігілєва. Коли на його слід натрапила поліція, підпільник за допомогою ковельських залізничників утік за кордон, за ним виїхала і Є. З. Моровська. Вони оселилися в польському гірському містечку Закопане (тодішня Австро-Угорщина). Влітку 1913 року туди з Кракова переїхав В. І. Ленін і подружився з ними. На абонемент Б. Д. Вігілєва у бібліотеці Закопаного В. І. Ленін та Н. К. Крупська замовляли потрібну політичну літературу. На квартирі Б. Д. Вігілєва і Є. З. Моровської часто відбувались політичні наради, тут В. І. Ленін завжди зупинявся і під час наступних приїздів до Закопаного. Спогадами про ці зустрічі згодом, у роки панування буржуазної Польщі, повернувшись до Любитова, Є. З. Моровська ділилася з революціонерами нового покоління — членами Любитівського осередку Комуністичної партії Західної України.
Революційні події 1905—1907 рр. долинули й до Любитова. У селі поширюються прокламації ковельської групи РСДРП. Уродженець села Ю. Матвіюк був одним із учасників повстання на броненосці «Потемкин», за що його засуджено до 7 років тюремного ув'язнення. У своїх листах до односельчан він описував виступ матросів, закликав земляків не коритись поміщикам.
У 1911 році сільська громада добилася відкриття двокласного училища. Серед молоді поширювалися заборонені вірші Т. Г. Шевченка. Популярність їх і любов до поета були настільки великими, що 25 лютого 1914 року любитівці без дозволу властей влаштовують урочисте відзначення 100-річчя від дня народження Кобзаря. Діставши дозвіл читати лекції на сільськогосподарську тему, любитівська молодь оздобила хату, де мала читатися лекція, портретом Т. Г. Шевченка, рушниками й квітами. Присутні прослухали вірші поета та його біографію, проспівали хором «Заповіт». Тим часом серед присутніх поширювалась революційна література, щоб, як сказано у поліцейському донесенні, «вселити опозиційні настрої». Відзначення ювілею Т. Г. Шевченка, як доповідав начальник волинського губернського жандармського управління, далося взнаки: за кілька днів після цього, увечері, біля пам'ятника цареві-«визволителеві» імператору Олександру II, спорудженому в центрі села, зібралась молодь і знищила всі дерева, посаджені навколо пам'ятника. Перелякані жандарми заарештували багатьох селян.
Під час першої світової війни, з наближенням фронту, більшість жителів села
евакуювалася до Київської та Катеринославської губерній. Довгий час село було окуповане німецько-австрійськими військами.
На початку 1919. року Любитів захопили білополяки. Та 4 серпня 1920 року місцеві жителі радісно зустрічали червоноармійців 25-ої Чапаєвської дивізії. Одразу ж відбулися сільські збори. Їх учасники надіслали привітання В. І. Леніну і московським робітникам, де висловили свою готовність зміцнювати союз поліських трудящих з пролетарями Москви. Тоді ж було обрано комітет незаможних селян у складі X. І. Поліщука, Є. О. Тарасюка, Є. Т. Мороза, Я. П. Шульганюка, який подавав допомогу біднякам та вдовам, розподіляв між безземельними і малоземельними селянами панську землю. Жителі села 6 серпня 1920 року влаштували суботник під час косовиці отави. Зібрані 200 пудів сіна вони передали підрозділам Червоної Армії.
4 вересня того ж року Любитів був знову окупований польськими військами. За Ризьким мирним договором 1921 року він залишився під владою панської Польщі. Настав тривалий період жорстокого соціального й національного гніту. Населення голодувало; багато людей гинуло від хвороб. Для допомоги голодуючим створили громадську кухню, де один раз на день діти й вагітні жінки одержували їжу. Війна та епідемії спричинилися до зменшення населення майже на 100 чоловік проти 1911 року, коли тут налічувалось 875 жителів. У селі «господарювали» війт і комендант поліції. Поліцейська дільниця стала першою державною новобудовою села за часів панської Польщі. Всі адміністративні посади зайняли поляки.
Землеволодіння у селі характеризувалось великою строкатістю. 14 куркулів мали 1000 га землі, така ж кількість землі належала й 305 селянським господарствам. Найбідніші селяни мали від 0,5 до 3 га найгірших земель.
Любитів
Сторінка 2 з 7
тільки через 3 роки його було відправлено до Любитова під нагляд поліції. Тут він познайомився й подружився з родиною Лесі Українки, яка жила в сусідньому селі Колодяжному. Сестра О. З. Моровського Євгенія Захарівна цілком поділяла погляди брата. Вона брала участь у революційних подіях 1905 року у Вільно, де залізничники обрали її до свого страйкового комітету. Згодом у своєму будинку в Любитові вона переховувала активного учасника революційних подій Б. Д. Вігілєва. Коли на його слід натрапила поліція, підпільник за допомогою ковельських залізничників утік за кордон, за ним виїхала і Є. З. Моровська. Вони оселилися в польському гірському містечку Закопане (тодішня Австро-Угорщина). Влітку 1913 року туди з Кракова переїхав В. І. Ленін і подружився з ними. На абонемент Б. Д. Вігілєва у бібліотеці Закопаного В. І. Ленін та Н. К. Крупська замовляли потрібну політичну літературу. На квартирі Б. Д. Вігілєва і Є. З. Моровської часто відбувались політичні наради, тут В. І. Ленін завжди зупинявся і під час наступних приїздів до Закопаного. Спогадами про ці зустрічі згодом, у роки панування буржуазної Польщі, повернувшись до Любитова, Є. З. Моровська ділилася з революціонерами нового покоління — членами Любитівського осередку Комуністичної партії Західної України.
Революційні події 1905—1907 рр. долинули й до Любитова. У селі поширюються прокламації ковельської групи РСДРП. Уродженець села Ю. Матвіюк був одним із учасників повстання на броненосці «Потемкин», за що його засуджено до 7 років тюремного ув'язнення. У своїх листах до односельчан він описував виступ матросів, закликав земляків не коритись поміщикам.
У 1911 році сільська громада добилася відкриття двокласного училища. Серед молоді поширювалися заборонені вірші Т. Г. Шевченка. Популярність їх і любов до поета були настільки великими, що 25 лютого 1914 року любитівці без дозволу властей влаштовують урочисте відзначення 100-річчя від дня народження Кобзаря. Діставши дозвіл читати лекції на сільськогосподарську тему, любитівська молодь оздобила хату, де мала читатися лекція, портретом Т. Г. Шевченка, рушниками й квітами. Присутні прослухали вірші поета та його біографію, проспівали хором «Заповіт». Тим часом серед присутніх поширювалась революційна література, щоб, як сказано у поліцейському донесенні, «вселити опозиційні настрої». Відзначення ювілею Т. Г. Шевченка, як доповідав начальник волинського губернського жандармського управління, далося взнаки: за кілька днів після цього, увечері, біля пам'ятника цареві-«визволителеві» імператору Олександру II, спорудженому в центрі села, зібралась молодь і знищила всі дерева, посаджені навколо пам'ятника. Перелякані жандарми заарештували багатьох селян.
Під час першої світової війни, з наближенням фронту, більшість жителів села
евакуювалася до Київської та Катеринославської губерній. Довгий час село було окуповане німецько-австрійськими військами.
На початку 1919. року Любитів захопили білополяки. Та 4 серпня 1920 року місцеві жителі радісно зустрічали червоноармійців 25-ої Чапаєвської дивізії. Одразу ж відбулися сільські збори. Їх учасники надіслали привітання В. І. Леніну і московським робітникам, де висловили свою готовність зміцнювати союз поліських трудящих з пролетарями Москви. Тоді ж було обрано комітет незаможних селян у складі X. І. Поліщука, Є. О. Тарасюка, Є. Т. Мороза, Я. П. Шульганюка, який подавав допомогу біднякам та вдовам, розподіляв між безземельними і малоземельними селянами панську землю. Жителі села 6 серпня 1920 року влаштували суботник під час косовиці отави. Зібрані 200 пудів сіна вони передали підрозділам Червоної Армії.
4 вересня того ж року Любитів був знову окупований польськими військами. За Ризьким мирним договором 1921 року він залишився під владою панської Польщі. Настав тривалий період жорстокого соціального й національного гніту. Населення голодувало; багато людей гинуло від хвороб. Для допомоги голодуючим створили громадську кухню, де один раз на день діти й вагітні жінки одержували їжу. Війна та епідемії спричинилися до зменшення населення майже на 100 чоловік проти 1911 року, коли тут налічувалось 875 жителів. У селі «господарювали» війт і комендант поліції. Поліцейська дільниця стала першою державною новобудовою села за часів панської Польщі. Всі адміністративні посади зайняли поляки.
Землеволодіння у селі характеризувалось великою строкатістю. 14 куркулів мали 1000 га землі, така ж кількість землі належала й 305 селянським господарствам. Найбідніші селяни мали від 0,5 до 3 га найгірших земель.