Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Зміна власників Голобів не поліпшила становища населення. Предводитель повітового дворянства Божедар-Подгороденський, що мав тут 3 тис. десятин землі у першій половині XIX століття, нещадно експлуатував кріпаків, цинічно заявляючи: «Я з вас шкуру буду дерти, щоб скоріше повернути витрачені кошти за маєтки».
Під час реформи 1861 року в Голобах кожен із 98 дворів був наділений землею, яку селяни повинні були викупити. Як і до реформи, власниками кращих земель залишилися поміщики. На початку XX століття 3504 десятини землі навколо Голобів належало трьом поміщикам.
Високі викупні платежі за одержану землю важким тягарем лягли на плечі зубожілих селян. Мізерного врожаю, який збирав селянин на своїй злиденній ниві, часто не вистачало для того, щоб прогодувати сім'ю. Селяни змушені були йти в кабалу до куркулів або найматися на підприємства, які виникали на Волині. Частина селян знаходила собі заробіток на будівництві залізниці Ковель — Луцьк, яка прокладалася через Голоби. У 1876 році тут було споруджено станцію.
Тяжке підневільне життя трудящих штовхало їх на боротьбу. Жадібно прислухалися вони до слів ленінської правди, коли на початку XX століття сюди потрапляла газета «Искра». Кілька примірників цієї газети передала демократично настроєному волосному писарю Середзінському Леся Українка, яка зупинялася в Голобах, повертаючись із Києва до Колодяжного. Газети потрапили до залізничників, а ті в свою чергу читали їх декому з селян.
Одним із перших, найбільш організованих виступів трудящих проти гнобителів була їх участь у загальному всеросійському страйку залізничників у жовтні 1905 року. До залізничників тоді приєдналися селяни навколишніх сіл. Але уряд цей страйк придушив. Весною 1906 року залізничники станції Голоби знову застрайкували, вимагаючи від адміністрації скорочення робочого дня і зниження норм виробітку. Крім економічних вимог, страйкарі висунули і політичні. Страйк підтримали робітники сусідньої станції Переспа. Адміністрації з допомогою поліції вдалося придушити страйк. Його організаторів — М. Ф. Наумчика і С. Кудацького — заарештували і вислали за межі Волинської губернії, а К. А. Мартинюка звільнили з роботи.
Наляканий страйками і заворушеннями селян, царизм різко збільшив число «охоронців порядку». Якщо до 1905 року в Голобах було 5 стражників, то після революції їх стало більше 30.
Після першої російської буржуазно-демократичної революції 1905—1907 рр. в Голоби проникає революційна і прогресивна література, зокрема більшовицька газета «Пролетарій». Пізніше, у квітні 1909 року, на станції Голоби було конфісковано вантаж, у якому була виявлена політична література.
Великих руйнувань завдала Голобам перша світова імперіалістична війна. Під час військових дій тут було зруйновано 103 житлові будинки. Поля вкрилися траншеями, дротяними загорожами, уламками металу, заросли бур'янами. У 1915 році населення з прифронтової смуги евакуювалося до Курської, Харківської та інших губерній, де і перебувало аж до укладення Брестського миру.
Після Великої Жовтневої соціалістичної революції селяни, що повернулись додому, хотіли розпочати будувати нове життя, але на перешкоді цьому стали австро-німецькі окупанти, а пізніше білополяки. Коли Голоби захопила буржуазна Польща, на населення було накладено податок, враховуючи і навіть ті 400 десятин, які нікому не належали.
В результаті переможного наступу Червоної Армії в липні 1920 року Голоби були визволені від окупантів. Тут утворився ревком на чолі з І. Р. Янком, а в селах Голобської волості — комітети бідноти. Організаторами їх були П. Я. Копанчук, І. Г. Книш, Є. Я. Котов, Ф. Д. Байда. Комітети бідноти почали ділити майно, поміщицьку та церковну землю між селянами. Але їх діяльність була припинена новим наступом білополяків, які відтіснили війська Червоної Армії і у вересні — жовтні 1920 року знову захопили більшу частину Волині.
В перші роки окупації Голобів ревком перейшов у підпілля і продовжував роботу. Під час підготовки до виборів у сейм у 1922 році Є. Я. Котов часто виступав на зборах виборців, тавруючи політику загарбників, закликаючи селян голосувати за депутатів блоку національних меншостей, які виражали
Голоби
Сторінка 2 з 8
подій. Там поховані і жителі Голоб, що виявили високий патріотизм і віддали своє життя в боротьбі проти ворога.Зміна власників Голобів не поліпшила становища населення. Предводитель повітового дворянства Божедар-Подгороденський, що мав тут 3 тис. десятин землі у першій половині XIX століття, нещадно експлуатував кріпаків, цинічно заявляючи: «Я з вас шкуру буду дерти, щоб скоріше повернути витрачені кошти за маєтки».
Високі викупні платежі за одержану землю важким тягарем лягли на плечі зубожілих селян. Мізерного врожаю, який збирав селянин на своїй злиденній ниві, часто не вистачало для того, щоб прогодувати сім'ю. Селяни змушені були йти в кабалу до куркулів або найматися на підприємства, які виникали на Волині. Частина селян знаходила собі заробіток на будівництві залізниці Ковель — Луцьк, яка прокладалася через Голоби. У 1876 році тут було споруджено станцію.
Тяжке підневільне життя трудящих штовхало їх на боротьбу. Жадібно прислухалися вони до слів ленінської правди, коли на початку XX століття сюди потрапляла газета «Искра». Кілька примірників цієї газети передала демократично настроєному волосному писарю Середзінському Леся Українка, яка зупинялася в Голобах, повертаючись із Києва до Колодяжного. Газети потрапили до залізничників, а ті в свою чергу читали їх декому з селян.
Одним із перших, найбільш організованих виступів трудящих проти гнобителів була їх участь у загальному всеросійському страйку залізничників у жовтні 1905 року. До залізничників тоді приєдналися селяни навколишніх сіл. Але уряд цей страйк придушив. Весною 1906 року залізничники станції Голоби знову застрайкували, вимагаючи від адміністрації скорочення робочого дня і зниження норм виробітку. Крім економічних вимог, страйкарі висунули і політичні. Страйк підтримали робітники сусідньої станції Переспа. Адміністрації з допомогою поліції вдалося придушити страйк. Його організаторів — М. Ф. Наумчика і С. Кудацького — заарештували і вислали за межі Волинської губернії, а К. А. Мартинюка звільнили з роботи.
Наляканий страйками і заворушеннями селян, царизм різко збільшив число «охоронців порядку». Якщо до 1905 року в Голобах було 5 стражників, то після революції їх стало більше 30.
Після першої російської буржуазно-демократичної революції 1905—1907 рр. в Голоби проникає революційна і прогресивна література, зокрема більшовицька газета «Пролетарій». Пізніше, у квітні 1909 року, на станції Голоби було конфісковано вантаж, у якому була виявлена політична література.
Великих руйнувань завдала Голобам перша світова імперіалістична війна. Під час військових дій тут було зруйновано 103 житлові будинки. Поля вкрилися траншеями, дротяними загорожами, уламками металу, заросли бур'янами. У 1915 році населення з прифронтової смуги евакуювалося до Курської, Харківської та інших губерній, де і перебувало аж до укладення Брестського миру.
Після Великої Жовтневої соціалістичної революції селяни, що повернулись додому, хотіли розпочати будувати нове життя, але на перешкоді цьому стали австро-німецькі окупанти, а пізніше білополяки. Коли Голоби захопила буржуазна Польща, на населення було накладено податок, враховуючи і навіть ті 400 десятин, які нікому не належали.
В результаті переможного наступу Червоної Армії в липні 1920 року Голоби були визволені від окупантів. Тут утворився ревком на чолі з І. Р. Янком, а в селах Голобської волості — комітети бідноти. Організаторами їх були П. Я. Копанчук, І. Г. Книш, Є. Я. Котов, Ф. Д. Байда. Комітети бідноти почали ділити майно, поміщицьку та церковну землю між селянами. Але їх діяльність була припинена новим наступом білополяків, які відтіснили війська Червоної Армії і у вересні — жовтні 1920 року знову захопили більшу частину Волині.
В перші роки окупації Голобів ревком перейшов у підпілля і продовжував роботу. Під час підготовки до виборів у сейм у 1922 році Є. Я. Котов часто виступав на зборах виборців, тавруючи політику загарбників, закликаючи селян голосувати за депутатів блоку національних меншостей, які виражали