Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
спустошень. Так, у 1607 році воно майже повністю згоріло і було відбудовано лише в 20-х роках XVII століття. Пожежі завдавали великого лиха і в наступні роки. 1629 року в Камені-Каширському налічувалося 322 жителі.
Соціальний гніт посилювався національним і релігійним гнобленням. Польські феодали силою насаджували католицизм і уніатство. Останній з роду Сангушків-Каширських волинський воєвода А. Сангушко 1628 року побудував у Камені-Каширському костьол, відкрив монастир домініканців, ченці якого гнобили і примушували жителів містечка переходити в католицтво. Польська шляхта проводила політику ополячування місцевого українського населення. Українську мову було заборонено, в усіх установах панувала виключно польська мова. Навіть листуватися не дозволялося українською мовою.
Народні маси з ненавистю ставилися до гнобителів. Визвольний рух українського народу, що переріс у визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького, докотився до Волині. Народ мстив польським панам. З наближенням у 1648 році козацького війська населення Каменя-Каширського повстало і розправилося з шляхтичами.
Щоб придушити повстання, польський уряд надіслав до містечка значні військові підрозділи, які оволоділи фортецею. Але наступного року козаки оточили тут польський гарнізон і розгромили його.
Після визвольної війни і возз'єднання основної частини України з Росією Камінь-Каширський, як і вся Волинь, лишився під владою шляхетської Польщі. Польські магнати й шляхта дедалі посилювали соціальне гноблення. Так, у Володимирських міських книгах збереглася скарга жителів містечка і навколишніх сіл від 1655 року на шляхтичів Бельковичів.
Після третього поділу Польщі (1795 р.) Камінь-Каширський увійшов до складу Росії. Населення міста визволилося від польсько-шляхетського панування і возз'єдналося з основною частиною українського народу. Це сприяло розвиткові ремесла і торгівлі. У 1830 році тут уже були сотні ремісників понад 20 фахів, 42 магазини, щотижня збиралися базари і тричі на рік – ярмарки. Проте соціально-економічне становище основної частини населення продовжувало лишатися тяжким. Кращі землі були в руках поміщиків, які посилювали експлуатацію селян. У відповідь на це жителі містечка у вересні 1818 року звернулися до волинського губернського прокурора зі скаргою на землевласників, але останній відхилив її. Тоді селяни відмовилися відбувати панщину і, незважаючи на залякування властей, не відновлювали роботи. Цей виступ було придушено військовою силою. Землевласники Красоцькі жорстоко пригноблювали селян, непокірних чекала солдатчина або переселення до інших володінь.
Багато жителів втікали з містечка. У січні 1837 року населення Каменя-Каширського обрало довірених осіб для захисту своїх інтересів перед урядом, але вони були заарештовані. Коли уповноважених конвоювали з Ковеля до Каменя-Каширського, майже 100 селян і міщан напали на варту поблизу с. Нуйного і визволили їх. Влітку 1840 року в містечку вибухнуло повстання, в якому взяло участь близько 300 чоловік. Повсталі вимагали зменшення панщини та інших повинностей. Урядові війська жорстоко розправилися з ними. У 1850 році на скаргу селян надійшла така відповідь: «Визнати каширських жителів вотчинними міщанами і в скарзі відмовити, а всі жителі містечка мусять відробляти своєму власникові панщину та інвентарні повинності». Боротьба жителів містечка тривала майже 15 років, але вони так нічого і не домоглися.
Багато страждань завдавали населенню стихійні лиха. У травні 1852 року в містечку спалахнула велика пожежа, яка знищила 34 будинки і заподіяла збитків на 2 тис. крб. Кількість населення зменшилася і у 1859 році становила 470 чоловік.
У Камені-Каширському не було жодної школи. У 1859 році в містечку вміли читати й писати лише 17 чоловік. Проте тут було 3 церкви і костьол, які всіляко допомагали властям.
Після скасування кріпосного права економічне становище населення лишалося тяжким. Селянам виділили найгірші землі, але за них вони мали платити
Камінь-Каширський
Сторінка 2 з 8
закріпаченого стану. Феодали, влада яких була необмеженою, всіляко знущалися з селян. Кріпаків жорстоко експлуатували орендарі. У 1595 році Г. Сангушко віддав Камінь-Каширський в оренду А. Шмойловичу на 5 років за 5 тис. злотих. Орендар нещадно пригноблював селян, примушував їх виконувати значно більші повинності. Переважна більшість населення містечка жила в курних хатах і жалюгідних халупах, які тулилися одна до одної. Тому під час пожеж, які на ті часи були частим явищем, містечко зазнавало великих Соціальний гніт посилювався національним і релігійним гнобленням. Польські феодали силою насаджували католицизм і уніатство. Останній з роду Сангушків-Каширських волинський воєвода А. Сангушко 1628 року побудував у Камені-Каширському костьол, відкрив монастир домініканців, ченці якого гнобили і примушували жителів містечка переходити в католицтво. Польська шляхта проводила політику ополячування місцевого українського населення. Українську мову було заборонено, в усіх установах панувала виключно польська мова. Навіть листуватися не дозволялося українською мовою.
Народні маси з ненавистю ставилися до гнобителів. Визвольний рух українського народу, що переріс у визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького, докотився до Волині. Народ мстив польським панам. З наближенням у 1648 році козацького війська населення Каменя-Каширського повстало і розправилося з шляхтичами.
Щоб придушити повстання, польський уряд надіслав до містечка значні військові підрозділи, які оволоділи фортецею. Але наступного року козаки оточили тут польський гарнізон і розгромили його.
Після визвольної війни і возз'єднання основної частини України з Росією Камінь-Каширський, як і вся Волинь, лишився під владою шляхетської Польщі. Польські магнати й шляхта дедалі посилювали соціальне гноблення. Так, у Володимирських міських книгах збереглася скарга жителів містечка і навколишніх сіл від 1655 року на шляхтичів Бельковичів.
Після третього поділу Польщі (1795 р.) Камінь-Каширський увійшов до складу Росії. Населення міста визволилося від польсько-шляхетського панування і возз'єдналося з основною частиною українського народу. Це сприяло розвиткові ремесла і торгівлі. У 1830 році тут уже були сотні ремісників понад 20 фахів, 42 магазини, щотижня збиралися базари і тричі на рік – ярмарки. Проте соціально-економічне становище основної частини населення продовжувало лишатися тяжким. Кращі землі були в руках поміщиків, які посилювали експлуатацію селян. У відповідь на це жителі містечка у вересні 1818 року звернулися до волинського губернського прокурора зі скаргою на землевласників, але останній відхилив її. Тоді селяни відмовилися відбувати панщину і, незважаючи на залякування властей, не відновлювали роботи. Цей виступ було придушено військовою силою. Землевласники Красоцькі жорстоко пригноблювали селян, непокірних чекала солдатчина або переселення до інших володінь.
Багато жителів втікали з містечка. У січні 1837 року населення Каменя-Каширського обрало довірених осіб для захисту своїх інтересів перед урядом, але вони були заарештовані. Коли уповноважених конвоювали з Ковеля до Каменя-Каширського, майже 100 селян і міщан напали на варту поблизу с. Нуйного і визволили їх. Влітку 1840 року в містечку вибухнуло повстання, в якому взяло участь близько 300 чоловік. Повсталі вимагали зменшення панщини та інших повинностей. Урядові війська жорстоко розправилися з ними. У 1850 році на скаргу селян надійшла така відповідь: «Визнати каширських жителів вотчинними міщанами і в скарзі відмовити, а всі жителі містечка мусять відробляти своєму власникові панщину та інвентарні повинності». Боротьба жителів містечка тривала майже 15 років, але вони так нічого і не домоглися.
Багато страждань завдавали населенню стихійні лиха. У травні 1852 року в містечку спалахнула велика пожежа, яка знищила 34 будинки і заподіяла збитків на 2 тис. крб. Кількість населення зменшилася і у 1859 році становила 470 чоловік.
У Камені-Каширському не було жодної школи. У 1859 році в містечку вміли читати й писати лише 17 чоловік. Проте тут було 3 церкви і костьол, які всіляко допомагали властям.
Після скасування кріпосного права економічне становище населення лишалося тяжким. Селянам виділили найгірші землі, але за них вони мали платити