Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
15 грудня 1940 року трудящі Сенкевичівки обрали місцеві органи влади. Серед депутатів були кращі представники робітників і трудового селянства, колишні члени КПЗУ — П. Ф. Агеєв, М. І. Синиця, В. І. Ярмолюк, А. О. Тандрик.
Відкриваючи 5 січня 1941 року першу сесію Сенкевичівської селищної Ради депутатів трудящих, найстаріший депутат П. Ф. Агеєв сказав: «Колись пани таких селян, як я, не вважали за людей. Тепер мені доручено відкрити першу сесію селищної Ради. У мене немає слів, щоб висловити ту радість, яку я переживаю». Головою селищної Ради депутатів трудящих обрали члена КПЗУ С. І. Хом'яка.
Під керівництвом райкому партії і райвиконкому великі перетворення відбулися в культурному житті Сенкевичівки. В 1940 році було відкрито семирічну школу з українською мовою навчання, вечірню школу для дорослих. Почали працювати гуртки лікнепу.
Розпочали роботу Будинок культури, районна бібліотека, клуб піонерів. Організаторами культосвітніх заходів були комуністи і комсомольці.
Багато було зроблено в галузі охорони здоров'я. В перші ж дні Радянської влади почали діяти лікарня, поліклініка, пологовий будинок, аптека. Вперше в історії Сенкевичівки медична допомога і лікування стали безкоштовними. Бідним і багатодітним сім'ям держава подала допомогу.
Мирну творчу працю трудящих Сенкевичівки у 1941 році перервала війна. Багато її мешканців пішли до лав Червоної Армії.
25 червня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували селище.
Під час німецько-фашистської окупації почався жорстокий терор. Для охорони «нового порядку» в Сенкевичівці було створено загін поліцаїв з числа запроданців українського народу – буржуазних націоналістів, які разом з фашистами чинили звірства над радянськими людьми. Тільки 5 жовтня 1942 року гестапівські кати розстріляли 800 жителів селища. На каторжні роботи до Німеччини вивезли 20 юнаків і дівчат.
Після запеклих боїв радянські війська 1 квітня 1944 року визволили селище. 37 жителів Сенкічевки влилося в ряди Червоної Армії. За мужність і відвагу, виявлені на фронтах Великої Вітчизняної війни, І.І. Радько, Т.П. Потапов, П.А. Погорєлов, П.Т. Дроздов, В.А. Ятчук та К.М. Конопльов були нагороджені орденами та медалями.
В боях за визволення Сенкевичівки і району смертю героїв загинуло 575 радянських воїнів, серед них капітан О.С. Логінов, старші лейтенанти М.Л. Горобець і С.П. Агафонічев, лейтенант П.Я. Вдовин, старший сержант Г.С. Алексєєв, сержант П.П. Грибовський, рядові І.Й. Ятло, Шаріфов Урбан та інші. Всі вони поховані на братському кладовищі. В 1959 році тут встановлено скульптурний пам’ятник. Імена полеглих героїв викарбувані на Стіні пам’яті. Щороку, в день Перемоги над гітлерівською Німеччиною, трудящі селища і колгоспники навколишніх сіл кладуть вінки і квіти на могили радянських воїнів.
Війна і німецько-фашистська окупація завдали селищу значних збитків. У Сенкевичівці були зруйновані всі промислові підприємства, залізнична станція, шкільні приміщення, лікарня, клуб, аптека, 41 житловий будинок. Фашистські загарбники пограбували і вивезли з Сенкечівського району 3948 голів великої рогатої худоби, 5414 свиней, 1690 овець і кіз, 2735 коней.
З перших днів визволення в Сенкічівці розпочалася відбудова господарства. У квітні 1944 року тут відновили роботу районні партійні, радянські, комсомольські органи. Одночасно почала працювати селищна Рада депутатів трудящих, виконавчий комітет якої очолив Д.М. Касьяненко.
Сенкечівський районний комітет КП(б)У мобілізував населення на вирішення політичних і господарських завдань, що їх поставила партія в перші післявоєнні роки.
Значну допомогу у відбудові зруйнованого господарства подала трудящим держава. В 1944 році відновила свою роботу Сенкевичівська МТС. Райком партії, райвиконком організовували суботники і недільники по розчистці селища від руїн. До кінця 1944 року було відбудовано залізничний вокзал, нормалізовано рух поїздів. Стали до ладу цегельний завод, млин, кравецька і шевська майстерні, молочний зливний пункт, хлібопекарня. Пізніше, в 1946 році, почала працювати заготконтора райспоживспілки, яка поряд з заготівлею овочів забезпечувала населення солоними огірками і помідорами. У 1952 році
Сенкевичівка
Сторінка 3 з 6
народногосподарських завдань. До активної агітаційно-масової роботи залучили місцевих активістів, комуністів і комсомольців. За народних обранців проголосувало майже 100 процентів виборців.15 грудня 1940 року трудящі Сенкевичівки обрали місцеві органи влади. Серед депутатів були кращі представники робітників і трудового селянства, колишні члени КПЗУ — П. Ф. Агеєв, М. І. Синиця, В. І. Ярмолюк, А. О. Тандрик.
Під керівництвом райкому партії і райвиконкому великі перетворення відбулися в культурному житті Сенкевичівки. В 1940 році було відкрито семирічну школу з українською мовою навчання, вечірню школу для дорослих. Почали працювати гуртки лікнепу.
Розпочали роботу Будинок культури, районна бібліотека, клуб піонерів. Організаторами культосвітніх заходів були комуністи і комсомольці.
Багато було зроблено в галузі охорони здоров'я. В перші ж дні Радянської влади почали діяти лікарня, поліклініка, пологовий будинок, аптека. Вперше в історії Сенкевичівки медична допомога і лікування стали безкоштовними. Бідним і багатодітним сім'ям держава подала допомогу.
Мирну творчу працю трудящих Сенкевичівки у 1941 році перервала війна. Багато її мешканців пішли до лав Червоної Армії.
25 червня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували селище.
Під час німецько-фашистської окупації почався жорстокий терор. Для охорони «нового порядку» в Сенкевичівці було створено загін поліцаїв з числа запроданців українського народу – буржуазних націоналістів, які разом з фашистами чинили звірства над радянськими людьми. Тільки 5 жовтня 1942 року гестапівські кати розстріляли 800 жителів селища. На каторжні роботи до Німеччини вивезли 20 юнаків і дівчат.
Після запеклих боїв радянські війська 1 квітня 1944 року визволили селище. 37 жителів Сенкічевки влилося в ряди Червоної Армії. За мужність і відвагу, виявлені на фронтах Великої Вітчизняної війни, І.І. Радько, Т.П. Потапов, П.А. Погорєлов, П.Т. Дроздов, В.А. Ятчук та К.М. Конопльов були нагороджені орденами та медалями.
В боях за визволення Сенкевичівки і району смертю героїв загинуло 575 радянських воїнів, серед них капітан О.С. Логінов, старші лейтенанти М.Л. Горобець і С.П. Агафонічев, лейтенант П.Я. Вдовин, старший сержант Г.С. Алексєєв, сержант П.П. Грибовський, рядові І.Й. Ятло, Шаріфов Урбан та інші. Всі вони поховані на братському кладовищі. В 1959 році тут встановлено скульптурний пам’ятник. Імена полеглих героїв викарбувані на Стіні пам’яті. Щороку, в день Перемоги над гітлерівською Німеччиною, трудящі селища і колгоспники навколишніх сіл кладуть вінки і квіти на могили радянських воїнів.
Війна і німецько-фашистська окупація завдали селищу значних збитків. У Сенкевичівці були зруйновані всі промислові підприємства, залізнична станція, шкільні приміщення, лікарня, клуб, аптека, 41 житловий будинок. Фашистські загарбники пограбували і вивезли з Сенкечівського району 3948 голів великої рогатої худоби, 5414 свиней, 1690 овець і кіз, 2735 коней.
З перших днів визволення в Сенкічівці розпочалася відбудова господарства. У квітні 1944 року тут відновили роботу районні партійні, радянські, комсомольські органи. Одночасно почала працювати селищна Рада депутатів трудящих, виконавчий комітет якої очолив Д.М. Касьяненко.
Сенкечівський районний комітет КП(б)У мобілізував населення на вирішення політичних і господарських завдань, що їх поставила партія в перші післявоєнні роки.
Значну допомогу у відбудові зруйнованого господарства подала трудящим держава. В 1944 році відновила свою роботу Сенкевичівська МТС. Райком партії, райвиконком організовували суботники і недільники по розчистці селища від руїн. До кінця 1944 року було відбудовано залізничний вокзал, нормалізовано рух поїздів. Стали до ладу цегельний завод, млин, кравецька і шевська майстерні, молочний зливний пункт, хлібопекарня. Пізніше, в 1946 році, почала працювати заготконтора райспоживспілки, яка поряд з заготівлею овочів забезпечувала населення солоними огірками і помідорами. У 1952 році