Сторінка 3 з 11
що ця скарга від імені 25 горохівських міщан, через їх неписьменність, була підписана 10 червня 1861 року єдиним грамотним серед них П. М. Коцюбинським.
Справа горохівських міщан розглядалася в різних інстанціях протягом майже 10 років. Нарешті 23 жовтня 1870 року з'їзд мирових посередників Володимир-Волинського повіту вирішив, що оскільки землі горохівських міщан ще до видання інвентарних правил 26 травня 1847 року і 29 грудня 1848 року були визнані мирськими землями Горохівського маєтку, то вони підлягають
обов'язковому викупу.
За 1090 десятин 1519 сажнів землі горохівські міщани (566 дворів) протягом 49 років повинні були сплачувати щорічно, починаючи з 1 вересня 1863 року, по 375 крб. 47 коп. Це становило досить значну суму — 18 398 крб., що втроє перевищувало суму наданої казною позики. Так було покінчено з магдебурзьким правом, наданим Горохову на початку XVII століття.
Польські феодали і католицьке духівництво руками українських трудящих створювали для себе матеріальні цінності і культурні пам'ятники. Так, в 1808 році в Горохові його власник спорудив католицький костьол і розкішний палац в стилі ампір. У палаці було зібрано багато картин італійської, німецької, нідерландської шкіл живопису, чимало рідкісних і цінних творів різьбярства, скульптури, графіки. Тут же була багата бібліотека. Згодом все це В. Стройновський частково вивіз до Петербурга, а решту забрав до свого родового маєтку в Диковому новий власник Горохова Ф. Тарновський.
Після возз'єднання Західної Волині з Росією 1795 року в Горохові посилилась боротьба проти польсько-католицького впливу. Одним із виявів її було спорудження в місті на кошти парафіян православної церкви Вознесіння.
На початку XIX століття ь Горохові відкрили парафіяльну школу, яка почала нормально працювати лише після вигнання військ Наполеона з Росії. Незважаючи на те, що в містечку тільки шляхтичі були поляками, а ремісники й міщани — українцями, навчання проводилося польською мовою. Але й ця школа після придушення польського повстання 1831 року була на деякий час закрита, а потім русифікована.
Після реформи 1861 року в Горохові продовжувало зберігатися велике поміщицьке господарство, яке згодом від Ф. Тарновського перейшло до Свистунових. Одній із їх спадкоємиць, К. О. Свистуновій (після одруження -Лідерс-Вейнмерн), у 1900 році належало в Горохові 1346 десятин землі, а в 1907 році —1200 десятин.
Тут у пореформений період виникають пивоварний і цегельний заводи, паровий млин і склад сільськогосподарських знарядь. Підприємства ці були невеликі, на них працювало по кілька робітників. Так, на паровому млині графині К. О. Лідерс-Вейнмерн, а потім В. М. Бечко, було 8 робітників. Прибутку млин давав 30 тис. крб. на рік, перемелюючи до 36,5 тис. пудів зерна. В той час, як власники підприємств поміщики збагачувались, робітники ледве животіли.
Тривалий час Горохів залишався важливим пунктом ярмаркової торгівлі. На початку XX століття в Горохові було 47 крамниць і проводилося 3—5 одноденних ярмарків на рік. На час перепису 1897 року в містечку налічувалося 4699 жителів, у т. ч. 2571 єврей. Більшість населення займалось ремеслом і торгівлею. Торгували товарами, виготовленими на місці (одяг, взуття тощо), а також привезеними з інших місць. Зокрема, з Луцька та інших міст у Горохів завозилися шкіри, зерно, м'ясо.
Крім відкритої у 1803 році двокласної парафіяльної школи, в 1912 році в Горохові було засноване вище початкове училище. В 1913 році у школі навчалось 104 хлопчики і 81 дівчинка, а в училищі — 35 хлопчиків і 9 дівчаток. Обидва училища утримувались за рахунок земства і міської управи.
Для подання медичної допомоги населенню земство утримувало лікаря-терапевта і зубного лікаря. Узаконеною була і посада бабки-повитухи. Ліки за досить значну плату постачала приватна аптека.
У 1872 році в місті сталася велика пожежа, згоріло 226 будинків із 356. У зв'язку з цим Горохів втратив значення волосного центру, яким він був з часу возз'єднання Західної Волині з Росією. Волосним центром стало сусіднє село Скобелка, розташоване за кілометр на північний схід від Горохова. Все ж у Горохові залишилась значна кількість різних установ: поліцейський стан, якому підлягали 4 волості - Бранська, Підберезька, Свинюська і Скобелецька; поштово-телеграфне відділення цих волостей, земська поштова станція на 14 коней; споживче товариство, мировий суд і міщанська управа.
Під час першої світової імперіалістичної війни околиці Горохова були дуже
Дивиться також інші населені пункти району: