Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Перша світова війна завдала щуринцям багато лиха, погіршила і без того тяжке становище населення. Більшість чоловіків було мобілізовано, робочу худобу реквізовано для армії, населення виганялось на будівництво воєнних укріплень. Тому селянські господарства ще більше розорялись і занепадали. У червні 1915 року австро-німецькі війська прорвали фронт і окупували західну частину Волині. При наступі окупантів частина населення Щурина евакуювалася до східних губерній країни, а та, що залишилась під владою окупантів, терпіла розорення, голод. Влітку 1916 року російські війська 8-ї армії перейшли в наступ і прорвали австро-німецький фронт. Проте розвинути цей успіх царській армії не вдалося. До осені 1916 року фронт стабілізувався і був встановлений по річці Стохід, за 5 км від Щурина.
У березні 1917 року трудящі Щурина з радістю зустріли звістку про повалення самодержавства. Селянська біднота разом з революційно настроєними солдатами боролась за владу Рад. Однак боротьба не набула тут широкого розмаху.
Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції у Петрограді надихнула трудящих Щурина на нові бої. У селах Луцького повіту виникли революційні комітети та Ради. Один з таких комітетів у листопаді 1917 року утворено і в Щурині, його очолив учитель місцевої школи X. Є. Крисак. Після повітового селянського з'їзду, що відбувся у січні 1918 року, комітет проголосив у селі Радянську владу, почав здійснювати Декрети 2-го Всеросійського з'їзду Рад, зокрема ділити між селянами поміщицькі землі та майно.
Проте у лютому 1918 року комітет припинив свою діяльність внаслідок окупації Волині австро-німецькими військами. Та невдовзі окупанти змушені були залишити село. Навесні 1919 року селяни Щурина та інших навколишніх сіл боронили Радянську владу вже від білополяків. Новий наступ Червоної Армії проти білополяків щуринці зустріли з радістю. Радянську владу було відновлено. Створений волосний ревком проводив набір добровольців до лав Червоної Армії, організував серед населення збір продуктів для червоноармійців та розпочав розподіл поміщицької землі між біднішими селянами. Але у жовтні 1920 року Волинь, як і інші західноукраїнські землі, попала під владу буржуазно-поміщицької Польщі.
На 1921 рік у Щурині було 629 жителів, 94 двори. Проведена польським урядом парцеляція частини поміщицьких і державних земель мало що дала трудівникам Щурина. Переважна більшість парцельованих земель - понад 200 га - було передано 18 осадникам. Селяни ж отримали всього 60 га землі. У 1930 році п'яти селянським родинам було виділено 10 га землі, за яку вони повинні були сплатити по цінах 1929 року 14 617 злотих.
Незважаючи на те, що викупну ціну за землю було дещо знижено, багато селян неспроможні були її сплатити.
Декілька десятків гектарів землі, відведеної для парцеляції, не могли задовольнити селян, основна маса яких була малоземельною. Зокрема, родина А. Ф. Матвійчука мала 0,30 га землі, сім'я С. К. Трофимчука, яка складалась з 10 осіб, - лише 0,25 га. За важку працю на поміщика бідняки одержували мізерну оплату - 35 грошів за день. Загарбники встановили жорстокий окупаційний режим. За часів буржуазно-поміщицької Польщі й без того бідне селянство зазнавало жорстокого гноблення. Переважна більшість селян була неписьменною. Початкова школа містилась у селянській хаті. Лише у 1928 році для неї було побудовано приміщення. Навчання в школі провадилось польською мовою (українська мова викладалась лише раз на тиждень). Застосовувалось тілесне покарання дітей.
Щурин
Сторінка 2 з 7
Столипінська реформа поглибила класове розшарування селянства. У 1913 році трьом поміщикам села належало 409 десятин землі. Заможні селяни переселялися на хутори та відруби. Економічна залежність сільської бідноти від багатіїв значно посилилась внаслідок неврожаїв 1911 та 1915 років. У березні 1917 року трудящі Щурина з радістю зустріли звістку про повалення самодержавства. Селянська біднота разом з революційно настроєними солдатами боролась за владу Рад. Однак боротьба не набула тут широкого розмаху.
Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції у Петрограді надихнула трудящих Щурина на нові бої. У селах Луцького повіту виникли революційні комітети та Ради. Один з таких комітетів у листопаді 1917 року утворено і в Щурині, його очолив учитель місцевої школи X. Є. Крисак. Після повітового селянського з'їзду, що відбувся у січні 1918 року, комітет проголосив у селі Радянську владу, почав здійснювати Декрети 2-го Всеросійського з'їзду Рад, зокрема ділити між селянами поміщицькі землі та майно.
Проте у лютому 1918 року комітет припинив свою діяльність внаслідок окупації Волині австро-німецькими військами. Та невдовзі окупанти змушені були залишити село. Навесні 1919 року селяни Щурина та інших навколишніх сіл боронили Радянську владу вже від білополяків. Новий наступ Червоної Армії проти білополяків щуринці зустріли з радістю. Радянську владу було відновлено. Створений волосний ревком проводив набір добровольців до лав Червоної Армії, організував серед населення збір продуктів для червоноармійців та розпочав розподіл поміщицької землі між біднішими селянами. Але у жовтні 1920 року Волинь, як і інші західноукраїнські землі, попала під владу буржуазно-поміщицької Польщі.
На 1921 рік у Щурині було 629 жителів, 94 двори. Проведена польським урядом парцеляція частини поміщицьких і державних земель мало що дала трудівникам Щурина. Переважна більшість парцельованих земель - понад 200 га - було передано 18 осадникам. Селяни ж отримали всього 60 га землі. У 1930 році п'яти селянським родинам було виділено 10 га землі, за яку вони повинні були сплатити по цінах 1929 року 14 617 злотих.
Незважаючи на те, що викупну ціну за землю було дещо знижено, багато селян неспроможні були її сплатити.
Декілька десятків гектарів землі, відведеної для парцеляції, не могли задовольнити селян, основна маса яких була малоземельною. Зокрема, родина А. Ф. Матвійчука мала 0,30 га землі, сім'я С. К. Трофимчука, яка складалась з 10 осіб, - лише 0,25 га. За важку працю на поміщика бідняки одержували мізерну оплату - 35 грошів за день. Загарбники встановили жорстокий окупаційний режим. За часів буржуазно-поміщицької Польщі й без того бідне селянство зазнавало жорстокого гноблення. Переважна більшість селян була неписьменною. Початкова школа містилась у селянській хаті. Лише у 1928 році для неї було побудовано приміщення. Навчання в школі провадилось польською мовою (українська мова викладалась лише раз на тиждень). Застосовувалось тілесне покарання дітей.