Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Мирний труд радянських людей був перерваний віроломним нападом гітлерівської Німеччини. 25 червня 1941 року село
окупували фашисти, встановили жорстокий режим терору і грабунків. Підняло голову націоналістичне охвістя. У перші ж дні окупації було розстріляно 28 активістів села. Від злочинних рук націоналістів загинули, зокрема, С. І. Прокопчук, В. В. і М. А. Матвійчуки, С. Я. Омельчук. Бандити по-звірячому вбивали цілі родини. Так, у сім'ї Войтюків вони закатували 11 чоловік, в родині Л. О. Василюка - 10. Жителі Щурина свято шанують пам'ять про своїх земляків, які загинули у боротьбі проти німецько-фашистських окупантів та їх найманців - українських буржуазних націоналістів. Імена загиблих патріотів викарбовано на монументі Слави, що споруджений у селі.
Та поставити радянських людей на коліна фашистам не вдалося. Комуністи, комсомольці, активісти з перших днів окупації пішли у підпілля, встановили зв'язок з партизанами з'єднання А. П. Бринського. В числі підпільників були А. М. Войтюк, Т. Ф. і В. В. Матвійчуки, Г. В. Грисевич, а також К. С. Василюк. Підпільники Щурина переховували радянських військовополонених, які втекли з таборів, допомагали партизанам одягом, харчами.
Боротьба підпільників сприяла перемозі над ворогом. 29 березня 1944 року село знову стало радянським. Почалася відбудова Щурина.
Німецько-фашистські окупанти завдали селу збитків на десятки тисяч карбованців. Було знищено багато житлових будинків та господарських приміщень, пограбовано селянські господарства.
З перших днів визволення трудівники Щурина взялися за відбудову села. Радянська держава допомогла їм будівельними матеріалами, сортовим насінням, грошима. Діяльну роботу провадила земельна громада. Вона подавала допомогу в обробітку землі, у збиранні врожаю інвалідам війни та сім'ям радянських воїнів. У селі було створено зерноочисний пункт, упорядковано пасовища.
У 1947 році у селі відновлено артіль, яку названо іменем Т. Г. Шевченка. Головою її обрано О. Д. Терещука. Перехід на шлях колективного господарювання відкрив нові перспективи дальшого розвитку села. В авангарді колгоспного руху йшли комуністи А. М. Войтюк і Т. Ф. Матвійчук. 1950 року в Щурині створено первинну партійну організацію, яка розгорнула активну діяльність. Одним з перших здійснених заходів було переселення жителів з хуторів на села.
У 1951 році артіль було укрупнено; вона об'єднала також господарства сіл Квітневого і Тристеня. За колгоспом «Світанок» було закріплено 3962 га земельних угідь, у т. ч. 2461 га орної землі, 67,5 га садів і городів, решта - луки, пасовища. Господарство об'єднало 1420 членів артілі, разом з сім'ями - 2076 чоловік.
Комуністи села приділяли неослабну увагу основним питанням господарського життя артілі, зокрема зміцненню трудової дисципліни, піднесенню продуктивності тваринництва, розгортанню змагання за комуністичну працю. З ініціативи партійної організації у 1952 році було організовано трирічні агротехнічні курси, на яких навчались бригадири, передові ланкові. Все це сприяло зміцненню молодої артілі.
Велике значення для піднесення колгоспної економіки мали рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС з питань розвитку сільського господарства. Розширювалась механізація виробничих процесів, впроваджувався передовий досвід. Неухильно поліпшувався обробіток землі, відбір насіння, підживлення посівів.
Щурин
Сторінка 5 з 7
ім. К. Є. Ворошилова, головою якої було обрано С. П. Абрамовича. Комсомольську організацію очолив Р. Д. Демчук. Трудящі Щурина вступили на шлях нового життя. На суспільній землі вони успішно провели весняну сівбу 1941 року. Та зібрати перший колгоспний урожай членам артілі не довелось.Мирний труд радянських людей був перерваний віроломним нападом гітлерівської Німеччини. 25 червня 1941 року село
Та поставити радянських людей на коліна фашистам не вдалося. Комуністи, комсомольці, активісти з перших днів окупації пішли у підпілля, встановили зв'язок з партизанами з'єднання А. П. Бринського. В числі підпільників були А. М. Войтюк, Т. Ф. і В. В. Матвійчуки, Г. В. Грисевич, а також К. С. Василюк. Підпільники Щурина переховували радянських військовополонених, які втекли з таборів, допомагали партизанам одягом, харчами.
Боротьба підпільників сприяла перемозі над ворогом. 29 березня 1944 року село знову стало радянським. Почалася відбудова Щурина.
Німецько-фашистські окупанти завдали селу збитків на десятки тисяч карбованців. Було знищено багато житлових будинків та господарських приміщень, пограбовано селянські господарства.
З перших днів визволення трудівники Щурина взялися за відбудову села. Радянська держава допомогла їм будівельними матеріалами, сортовим насінням, грошима. Діяльну роботу провадила земельна громада. Вона подавала допомогу в обробітку землі, у збиранні врожаю інвалідам війни та сім'ям радянських воїнів. У селі було створено зерноочисний пункт, упорядковано пасовища.
У 1947 році у селі відновлено артіль, яку названо іменем Т. Г. Шевченка. Головою її обрано О. Д. Терещука. Перехід на шлях колективного господарювання відкрив нові перспективи дальшого розвитку села. В авангарді колгоспного руху йшли комуністи А. М. Войтюк і Т. Ф. Матвійчук. 1950 року в Щурині створено первинну партійну організацію, яка розгорнула активну діяльність. Одним з перших здійснених заходів було переселення жителів з хуторів на села.
У 1951 році артіль було укрупнено; вона об'єднала також господарства сіл Квітневого і Тристеня. За колгоспом «Світанок» було закріплено 3962 га земельних угідь, у т. ч. 2461 га орної землі, 67,5 га садів і городів, решта - луки, пасовища. Господарство об'єднало 1420 членів артілі, разом з сім'ями - 2076 чоловік.
Комуністи села приділяли неослабну увагу основним питанням господарського життя артілі, зокрема зміцненню трудової дисципліни, піднесенню продуктивності тваринництва, розгортанню змагання за комуністичну працю. З ініціативи партійної організації у 1952 році було організовано трирічні агротехнічні курси, на яких навчались бригадири, передові ланкові. Все це сприяло зміцненню молодої артілі.
Велике значення для піднесення колгоспної економіки мали рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС з питань розвитку сільського господарства. Розширювалась механізація виробничих процесів, впроваджувався передовий досвід. Неухильно поліпшувався обробіток землі, відбір насіння, підживлення посівів.