Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Затурці

Сторінка 2 з 6
кріпаками. До категорії державних селян належало всього 9 господарств, що налічували 48 чоловік. Ста­новище селян після реформи майже не змінилось. Як саме була проведена реформа і що вона дала селянам, свідчить хоча б те, що з 30 селянських дворів, що належали поміщикові Липинському, 3 двори (колишні городники) одержали по одній десятині землі, 10 – по 6 десятин, 17 – по 13
десятин. Кращі землі лишились у поміщиків. Поміщик С. Рациборовський мав 705 десятин землі, Липинський – 699 десятин. За наділену землю – гіршу, малопродуктивну, розкидану невеличкими ділянками в різних місцях – селяни повинні були сплачувати великі викупні платежі. При низькому рівні землеробства бідні поліські землі давали невисокі врожаї – по 2 – 3,5 чверті зерна з однієї десятини. Отже, багато селян неспроможні були вику­пити землю, і вона переходила до рук громади або заможної частини населення – куркулів. Тому, позбуваючись феодальних утисків, селяни поступово потрапляли в економічну залежність від поміщиків та куркулів. Хоч за реформою селянам були надані сервітутні права, проте поміщики їх порушували, забороняли користуватися водоймами, лісами, пасовиськами тощо. Таким чином, половина селянських дворів вийшла із «великої реформи» безземельними і малоземельними.
Не було в Затурцях ніяких медичних і культосвітніх закладів, населення лиша­лося неписьменним. Лише в 1893 році в селі на кошти держави і селян відкрили церковнопарафіяльну школу. Але навчалися у ній в основному діти заможних. У 1911 році школу відвідувало лише 58 учнів.
Нові злигодні принесла трудящим перша світова війна. Воєнні реквізиції, різні побори, мобілізації, мародерство непосильним тягарем лягали на плечі селян. У Затурцях до царської армії було мобілізовано близько 60 проц. працездатних чо­ловіків. У селян забрали більш як половину робочих коней, поставивши тим самим селянські господарства в скрутне становище. Відчувалася гостра нестача робочої сили. Вже на початку 1915 року ціни на продукти харчування підвищилися майже вдвоє проти 1914 року.
З наближенням фронту у 1915 році за розпорядженням командування росій­ської армії частина населення Затурців евакуювалась у східні області України і в Росію, село зайняли німецько-австрійські війська. Влітку 1916 року росій­ські війська під час прориву фронту ворога, здійсненого під командуванням генерала Брусилова, визволили Затурці від австрійців. Село опинилось безпосередньо на лінії фронту, в зоні воєнних дій. Позиційна війна затяглась тут до лютого 1918 року. Вона була великим тягарем як для селян, так і для солдатів. Серед них дедалі більше назрівало невдоволення. Великий вплив на селян і солдатів мали більшовики – солдати 48-го артилерійського дивізіону 775-го Кустанайського полку, який дисло­кувався в м. Торчині. Вони розповідали жителям про перемогу Жовтневої револю­ції, про ленінські декрети.
На початку 1918 року Затурці знову окупували німецько-австрійські війська. Наприкінці 1918 року загарбники відступили, але тут же з'явилися петлюрівці. У травні 1919 року село захопили білополяки. Вони забирали хліб, худобу, птицю, били шомполами селян, примушували харчувати солдатів, годувати коней, викону­вати різні повинності.
У серпні 1920 року Червона Армія визволила Затурці від білополяків. Зразу ж було утворено революційний комітет. Він підготував розподіл поміщицьких земель і сільськогосподарських машин. Але за Ризьким договором 1921 року Затурці вві­йшли до складу Польщі. На цей час у селі жило 690 чоловік. Кращі землі знову стали власністю поміщиків і осадників. Населення працювало на двох ближніх великих фільварках. Польський уряд у 1925 році провів парцеляцію частини дер­жавної землі, але від цього виграли тільки військові осадники і місцеве польське населення, яких уряд Польщі забезпечив ділянками землі від 10 до 50 га. Переваж­на ж більшість українських селян мала лише до 5 га. Придбати ще селянин не міг, бо 1 гектар коштував 1200 злотих, а 1 цнт хліба – всього 15 злотих. На ці гроші не можна було купити навіть необхідних речей для господарства, одягу тощо. А сіль, сірники, гас були предметами розкоші.
Господарства поступово розорялися. Польський уряд обтяжував селян подат­ками, штрафами, митами та іншими поборами. Особливо тяжким був поземельний податок, яким, згідно з існуючою податковою системою, обкладалися селянські гос­подарства. Після сплати всіх податків і повинностей у господарстві не залишилось навіть необхідної кількості хліба, молока і масла, а переважній більшості селян хліба не вистачало до нового врожаю.


Сучасна карта - Затурці