Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Після реформи 1861 року і скасування кріпосного права селяни Шацька дістали особисту волю. У 1866—1867 рр. були видані царські укази про
поземельний устрій державних селян України. Згідно з цими указами шацькі селяни в 1874 році одержали за викуп 3835 десятин земельних угідь, у т. ч. 1426 десятин орної і городньої землі. За виділену землю вони щороку мали сплачувати грабіжницький викуп у сумі 1456 крб. 39 коп. протягом 49 років. Зазначена сума значно перевищувала розмір поземельного податку, який стягувався з них до опису 1874 року. Цю землю було розподілено між селянами нерівномірно. З 305 дворів 43 одержали повний наділ (8,6 десятини орної землі і 7,9 десятини луків), 186 дворів — півнаділу, решта — ще менші ділянки.
Пореформений період характеризувався посиленням соціальної нерівності і поглибленням класової диференціації. В той час, як більшість селян Шацька терпіла від малоземелля, тут з'явилася купка куркульських господарств, які зосередили у своїх руках значні земельні масиви. На початку XX століття 4 сільським багатіям належало 666 десятин землі, 2 — по 30 десятин землі та по 25—30 голів худоби. Куркулі й місцева церква, яка володіла 136 десятинами землі, нещадно експлуатували селянську бідноту. Одним з важливих видів промислу у Шацьку було рибальство, але озера теж були приватними. Частина селян займалася ремеслом. Тут були шевці, кравці, теслярі, пічники та інші.
Розвиток капіталістичних відносин сприяв пожвавленню в Шацьку економічного життя. Це насамперед знайшло вияв у розвитку торгівлі. Тут тричі на рік відбувалися ярмарки, де селяни продавали сільськогосподарські продукти, а купували господарські речі, одяг тощо. На початку XX століття було відкрито страхове агентство, а також поштово-телеграфне відділення. Протягом другої половини XIX століття Шацьк значно зріс. Якщо у 1860 році тут налічувалося 194 двори і 1557 жителів, то у 1906 році кількість дворів збільшилася до 428, а чисельність населення — до 2886 чоловік. Було відкрито земську лікарню на 12 ліжок, але за лікування в ній платили. В 1852 році в Шацьку почала працювати парафіяльна школа, яку в 1874 році було реорганізовано на однокласне сільське училище. Школу відвідувало мало дітей, наслідком чого була масова неписьменність населення. В 1910 році в ній навчалося 30 учнів, а в 1913 році —58, з них 7 дівчат. Це були переважно діти заможної верхівки, а діти бідноти лишалися поза школою.
У квітні 1909 року в Шацькій волості сталося селянське заворушення. Селяни відмовилися виконати розпорядження волинського губернатора про відведення ділянки під кладовище за рахунок їх земель. До волосної управи з протестом з'явилося понад 100 селян. Місцеві власті застосували проти них репресії.
В роки першої світової війни Шацьк опинився у фронтовій смузі. Багато жителів евакуювалося до східних губерній. У липні 1915 року Шацьк захопили австро-німецькі окупанти, які встановили тут жорстокий режим. Військова адміністрація примушувала жителів будувати укріплення на річці Стоході, постачати ворожим військам продовольство, обробляти землю.
Трудящі Шацька із захопленням зустріли Велику Жовтневу соціалістичну революцію. Проте іноземна окупація перешкодила утвердженню тут Радянської влади. На початку 1919 року Шацьк загарбали війська панської Польщі. В серпні 1920 року Червона Армія визволила його від білоноляків. Тут було встановлено Радянську владу і створено ревком. Значна частина населення повернулася з евакуації. Однак у середині вересня 1920 року він знову був захоплений білопольськими окупантами, які перебували тут до вересня 1939 року. Наприкінці 1921 року в Шацьку, який став центром гміни, налічувалося 405 дворів і 1752 жителі.
Тяжкою була доля трудового селянства. Переважна більшість шацьких селян терпіла від безземелля й малоземелля. На 1935 рік, за офіціальними даними, понад 71 проц. селянських господарств Шацької гміни мали менше 5 га землі на двір. А тим часом кільком поміщикам і куркулям належали сотні гектарів. До того ж селянське землеволодіння відзначалося черезсмужжям. Нерідко наділ у 2—3 га був розпорошений більш ніж у 10 місцях. У другій половині 20-х років польські власті вдалися до так званої комасації, яка стала додатковим засобом пограбування селянства. Селянин міг одержати землю однією ділянкою лише тоді, коли переселиться на хутір і зведе там будинок. Цим правом могли
Шацьк
Сторінка 2 з 9
маєтностей змушена була констатувати, що селяни Шацька перебувають у «неспроможному стані». Крім сплати цього податку, вони виконували також підводну, шляхову та інші повинності.Після реформи 1861 року і скасування кріпосного права селяни Шацька дістали особисту волю. У 1866—1867 рр. були видані царські укази про
Пореформений період характеризувався посиленням соціальної нерівності і поглибленням класової диференціації. В той час, як більшість селян Шацька терпіла від малоземелля, тут з'явилася купка куркульських господарств, які зосередили у своїх руках значні земельні масиви. На початку XX століття 4 сільським багатіям належало 666 десятин землі, 2 — по 30 десятин землі та по 25—30 голів худоби. Куркулі й місцева церква, яка володіла 136 десятинами землі, нещадно експлуатували селянську бідноту. Одним з важливих видів промислу у Шацьку було рибальство, але озера теж були приватними. Частина селян займалася ремеслом. Тут були шевці, кравці, теслярі, пічники та інші.
Розвиток капіталістичних відносин сприяв пожвавленню в Шацьку економічного життя. Це насамперед знайшло вияв у розвитку торгівлі. Тут тричі на рік відбувалися ярмарки, де селяни продавали сільськогосподарські продукти, а купували господарські речі, одяг тощо. На початку XX століття було відкрито страхове агентство, а також поштово-телеграфне відділення. Протягом другої половини XIX століття Шацьк значно зріс. Якщо у 1860 році тут налічувалося 194 двори і 1557 жителів, то у 1906 році кількість дворів збільшилася до 428, а чисельність населення — до 2886 чоловік. Було відкрито земську лікарню на 12 ліжок, але за лікування в ній платили. В 1852 році в Шацьку почала працювати парафіяльна школа, яку в 1874 році було реорганізовано на однокласне сільське училище. Школу відвідувало мало дітей, наслідком чого була масова неписьменність населення. В 1910 році в ній навчалося 30 учнів, а в 1913 році —58, з них 7 дівчат. Це були переважно діти заможної верхівки, а діти бідноти лишалися поза школою.
У квітні 1909 року в Шацькій волості сталося селянське заворушення. Селяни відмовилися виконати розпорядження волинського губернатора про відведення ділянки під кладовище за рахунок їх земель. До волосної управи з протестом з'явилося понад 100 селян. Місцеві власті застосували проти них репресії.
В роки першої світової війни Шацьк опинився у фронтовій смузі. Багато жителів евакуювалося до східних губерній. У липні 1915 року Шацьк захопили австро-німецькі окупанти, які встановили тут жорстокий режим. Військова адміністрація примушувала жителів будувати укріплення на річці Стоході, постачати ворожим військам продовольство, обробляти землю.
Трудящі Шацька із захопленням зустріли Велику Жовтневу соціалістичну революцію. Проте іноземна окупація перешкодила утвердженню тут Радянської влади. На початку 1919 року Шацьк загарбали війська панської Польщі. В серпні 1920 року Червона Армія визволила його від білоноляків. Тут було встановлено Радянську владу і створено ревком. Значна частина населення повернулася з евакуації. Однак у середині вересня 1920 року він знову був захоплений білопольськими окупантами, які перебували тут до вересня 1939 року. Наприкінці 1921 року в Шацьку, який став центром гміни, налічувалося 405 дворів і 1752 жителі.
Тяжкою була доля трудового селянства. Переважна більшість шацьких селян терпіла від безземелля й малоземелля. На 1935 рік, за офіціальними даними, понад 71 проц. селянських господарств Шацької гміни мали менше 5 га землі на двір. А тим часом кільком поміщикам і куркулям належали сотні гектарів. До того ж селянське землеволодіння відзначалося черезсмужжям. Нерідко наділ у 2—3 га був розпорошений більш ніж у 10 місцях. У другій половині 20-х років польські власті вдалися до так званої комасації, яка стала додатковим засобом пограбування селянства. Селянин міг одержати землю однією ділянкою лише тоді, коли переселиться на хутір і зведе там будинок. Цим правом могли