Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Панування шляхетської Польщі позначилося і на зовнішньому вигляді Любешева. В центрі його височіли палац магната, уніатський костьол,
обнесений мурами, і костьол піарів. Селяни й ремісники тулилися на околицях містечка в убогих хатинах. Значна частина населення — комірники — не мала власного житла і бідувала в найманих у заможних міщан коморах. У 1754 році Любешів з навколишніми селами продали магнатові Я. Чарнецькому. Як і попередники, він нещадно експлуатував селян та міську бідноту, намагаючись одержати якнайбільше прибутків. Жорстоко пригноблювало населення також духовенство. Крім податків і поборів з міських жителів, воно одержувало великі прибутки від своїх маєтків — Пнівного, Залізниці і Волі Пнівненської, де було 906 кріпаків. Стягуючи натуральні та грошові побори, ченці щорічно викачували по 80 тис. злотих. У 1790 році в містечку налічувалось 115 дворів, з них 105 селянських.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Любешів відійшов до Росії. Населення містечка визволилося від тяжкого іноземного панування. Йому більше не загрожувало примусове ополячення і покатоличення. Любешів було включено до складу Пінського повіту Мінської губернії. Він став центром волості, до складу якої входили села Воля Любешівська, Люб'язь, Дольськ, Деревок, Бихів, Лахвичі, Цир, Рудка та інші.
Проте соціальне становище селянства не змінилося. В першій половині XIX століття кріпаки Любешева відробляли по три дні панщини на тиждень. Робочий день тривав від сходу до заходу сонця. Крім панщини, селяни мали відробляти шарваркову, сторожову та інші повинності, а також сплачувати натуральну ренту. Майже всі селянські господарства були безкінними.
Після скасування кріпосного права у 1861 році селяни Любешева протягом двох років лишалися тимчасовозобов'язаними і повинні були виконувати повинності на користь пана. За одержаний наділ кожний двір мав відробити на рік по 208 днів у полі і по 48 днів на різних роботах — ремонті будівель, шляхів, мостів, копанні ровів тощо, а також сплатити величезний викуп.
Грабіжницька реформа викликала велике обурення місцевого населення. 18 березня 1861 року поблизу Любешева, в селі Судчому, селяни відмовилися виконувати роботи на поміщика. Коли війт спробував примусити їх працювати, то вони побили його. 8 квітня в центрі села зібралося понад 100 селян. Сюди прибули землевласник А. Чарнецький і представник Мінського губернського управління у селянських справах. Селяни висловили свій протест проти поміщиків і царського самодержавства та відмовилися підписати кабальну уставну грамоту. Виступ у Судчому справив значний вплив на любешівських селян. Вони почали самовільно косити сіно на поміщицьких сіножатях.
Землевласники зберегли за собою великі масиви кращої землі. В 1876 році той же А. Чарнецький мав поблизу Любешева та навколишніх сіл 7755 десятин землі. Крім того, два водяні млини давали йому 700 крб., рибальство —120 крб., цегельний завод —100 крб., збори від ярмарок —250 крб., 4 корчми —800 крб. прибутку щорічно.
В пореформений період Любешів значно зріс. У 1886 році тут було 137 дворів і 882 жителі. Серед них — багато ремісників і торговців. У містечку діяли 2 цегельні заводи, було 14 крамниць, три рази на рік відбувалися ярмарки. Воно мало водне сполучення з Луцьком і Пінськом, і на Стоході спорудили пароплавну пристань. Було відкрито церковнопарафіяльну та єврейську школи.
Незважаючи на залишки кріпосництва, які гальмували економічний розвиток країни, у Любешеві розвивалися ремесло і торгівля. За 10 років чисельність населення містечка збільшилася більше ніж утроє, і в 1896 році в ньому було 233 двори і 2739 жителів. Тут налічувалося 34 крамниці, 4 корчми, чотири рази на рік відбувались ярмарки. Внаслідок зростання потреби у ремісниках було відкрито ремісничу школу, яка готувала ковалів, слюсарів та інших. Медична допомога населенню була вкрай незадовільною. Хоча на початку XX століття в Любешеві відкрили лікарню, в ній працювали лише один лікар і фельдшер, які обслуговували населення містечка і навколишніх сіл. Лікарня містилася в орендованому приміщенні. У 1911 році в ній було всього 10 ліжок, в той час як в цьому році на скарлатину хворіло 155 чоловік і на дифтерит —
Любешів
Сторінка 2 з 7
Любешівський, Стародольський, Угриницький, Червиський фільварки, села Рудка, Люб'язь, Старий Дольськ, Шлапань, Хоцунь, Вулька Угриницька, Угриничі, Березичі, Нові і Старі Червищі, Тоболи, Залісся та саме містечко.Панування шляхетської Польщі позначилося і на зовнішньому вигляді Любешева. В центрі його височіли палац магната, уніатський костьол,
Після третього поділу Польщі в 1795 році Любешів відійшов до Росії. Населення містечка визволилося від тяжкого іноземного панування. Йому більше не загрожувало примусове ополячення і покатоличення. Любешів було включено до складу Пінського повіту Мінської губернії. Він став центром волості, до складу якої входили села Воля Любешівська, Люб'язь, Дольськ, Деревок, Бихів, Лахвичі, Цир, Рудка та інші.
Проте соціальне становище селянства не змінилося. В першій половині XIX століття кріпаки Любешева відробляли по три дні панщини на тиждень. Робочий день тривав від сходу до заходу сонця. Крім панщини, селяни мали відробляти шарваркову, сторожову та інші повинності, а також сплачувати натуральну ренту. Майже всі селянські господарства були безкінними.
Після скасування кріпосного права у 1861 році селяни Любешева протягом двох років лишалися тимчасовозобов'язаними і повинні були виконувати повинності на користь пана. За одержаний наділ кожний двір мав відробити на рік по 208 днів у полі і по 48 днів на різних роботах — ремонті будівель, шляхів, мостів, копанні ровів тощо, а також сплатити величезний викуп.
Грабіжницька реформа викликала велике обурення місцевого населення. 18 березня 1861 року поблизу Любешева, в селі Судчому, селяни відмовилися виконувати роботи на поміщика. Коли війт спробував примусити їх працювати, то вони побили його. 8 квітня в центрі села зібралося понад 100 селян. Сюди прибули землевласник А. Чарнецький і представник Мінського губернського управління у селянських справах. Селяни висловили свій протест проти поміщиків і царського самодержавства та відмовилися підписати кабальну уставну грамоту. Виступ у Судчому справив значний вплив на любешівських селян. Вони почали самовільно косити сіно на поміщицьких сіножатях.
Землевласники зберегли за собою великі масиви кращої землі. В 1876 році той же А. Чарнецький мав поблизу Любешева та навколишніх сіл 7755 десятин землі. Крім того, два водяні млини давали йому 700 крб., рибальство —120 крб., цегельний завод —100 крб., збори від ярмарок —250 крб., 4 корчми —800 крб. прибутку щорічно.
В пореформений період Любешів значно зріс. У 1886 році тут було 137 дворів і 882 жителі. Серед них — багато ремісників і торговців. У містечку діяли 2 цегельні заводи, було 14 крамниць, три рази на рік відбувалися ярмарки. Воно мало водне сполучення з Луцьком і Пінськом, і на Стоході спорудили пароплавну пристань. Було відкрито церковнопарафіяльну та єврейську школи.
Незважаючи на залишки кріпосництва, які гальмували економічний розвиток країни, у Любешеві розвивалися ремесло і торгівля. За 10 років чисельність населення містечка збільшилася більше ніж утроє, і в 1896 році в ньому було 233 двори і 2739 жителів. Тут налічувалося 34 крамниці, 4 корчми, чотири рази на рік відбувались ярмарки. Внаслідок зростання потреби у ремісниках було відкрито ремісничу школу, яка готувала ковалів, слюсарів та інших. Медична допомога населенню була вкрай незадовільною. Хоча на початку XX століття в Любешеві відкрили лікарню, в ній працювали лише один лікар і фельдшер, які обслуговували населення містечка і навколишніх сіл. Лікарня містилася в орендованому приміщенні. У 1911 році в ній було всього 10 ліжок, в той час як в цьому році на скарлатину хворіло 155 чоловік і на дифтерит —