Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Загін П. X. Самчука пустив під укіс 38 фашистських ешелонів, висадив у повітря 6 залізничних мостів. За вміле керівництво бойовими діями П. X. Самчук був нагороджений орденом Червоного Прапора. За активну участь у партизанській боротьбі високих урядових нагород удостоєно 12 жителів села.
Окупанти тримали в Поворську посилені загони карателів, поліції та агентуру з числа українських буржуазних націоналістів. За найменшу підозру людей арештовували і страчували. Тільки 2 вересня 1942 року поліцаї під командуванням двох гітлерівців розстріляли 200 жителів села. За період окупації вороги зруйнували тут 240 житлових і господарських будівель, лікарню, МТС, пограбували багато худоби, майна. Селу було заподіяно збитків на суму 69 570 карбованців.
З лютого 1944 року радянські воїни з допомогою місцевих партизанів визволили село від німецько-фашистських загарбників. У 1944 році в Поворську був розташований штаб 47-ї армії, яка брала участь у боях за визволення села від німецько-фашистських загарбників.
Чимало місцевих жителів влилося в ряди Червоної Армії. Вони вкрили себе невмирущою славою на полях битв. Але не всі воїни діждалися радісного дня Перемоги. Вшановуючи світлу пам’ять полеглих бійців і партизанів, трудящі села громадським коштом спорудили монумент Слави. На ньому золотом викарбувані безсмертні імена односельчан, які полягли смертю героїв. Біля монументу проводяться урочисті мітинги на відзначення бойових подвигів радянського народу, сюди приходять сиві матері, родичі і діти загиблих героїв, тут юнь дає патріотичну клятву бути вірними, мужніми захисниками Батьківщини. Поряд збудовано великий стенд «Вони боролись за Батьківщину». На ньому — 28 імен учасників підпільної боротьби в період Великої Вітчизняної війни, за мужність відзначених Батьківщиною. Серед них М. С. Демчук, П. Є. Матящук, Г. П. Прусаков, І. Г. Дубницький, Г. А. Кирилюк та багато інших.
Визволений Поворськ почав оживати. Радістю сповнилися серця людей, віра в майбутнє закликала на трудові звершення. Під керівництвом партійної організації, органів Радянської влади поворчани приступили до відбудови рідного села. На початку 1945 року було відновлено колгосп, головою якого обрали колишнього партизана Т. Г. Ковальчука. За господарством було закріплено 2239 га землі, що розподілялася між п'ятьма бригадами.
В 1945 році стала до ладу МТС. Велику роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспу, у проведенні масово-політичної роботи серед населення відіграв політвідділ Поворської МТС. Комуністи політвідділу подавали значну допомогу партійній організації колгоспу, створеній в середині 1947 року. Сільськогосподарська артіль села Поворська стала одним з передових господарств Маневицького району. Незважаючи на ворожу агітацію та підривну діяльність українських буржуазних націоналістів, колгосп зростав, набирався сил. Заможно і культурно почали жити хлібороби.
Вже в перші роки колективного господарювання хлібороби досягли помітних успіхів. В 1949 році на окремих полях вони зібрали по 25—30 цнт зернових з гектара. Добре вродили й інші культури. Самовіддану працю колгоспників було в тому році відзначено урядовими нагородами. Колгоспниць М. С. Бортничук і В. Н. Савчук нагородили орденом Леніна, а Т. С. Бортничук і Т. Н. Киричук — орденом Трудового Червоного Прапора. В 1954 році з поворським колгоспом об'єднались порівняно невеликі сільськогосподарські артілі сіл Заячівки, Озерного та Гулівки. У 1959—1963 pp. з допомогою держави було осушено 760 га заболочених земель. Відтоді колгосп «Комуніст» перетворився у велике багатогалузеве господарство. Він мав у 1969 році 4639 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. орної землі — 1723 га.
Освоєння поліської цілини відкрило нові багаті резерви для дальшого розвитку господарства та зміцнення колгоспної економіки. Це дало також можливість різко збільшити валове виробництво сільськогосподарської продукції. Стали родючими сотні гектарів непродуктивних угідь, рентабельність усіх галузей виробництва зросла до 53 проц. Набагато знизилася собівартість рослинницької і тваринницької продукції. Тільки за два перших роки використання нових земель повністю окупились затрати на меліорацію, господарство одержало до 200 тис. крб. чистого прибутку. На осушених болотах почали збирати високі врожаї сільськогосподарських культур (в цнт з гектара): зерна —20-25, кормових коренеплодів —350-500, картоплі — 150, сіна з багаторічних трав — 30-40. Завдяки цьому почали
Поворськ
Сторінка 5 з 7
Поліцаї вивели юного героя і його матір Улиту на страту зовсім роздягненими, лише в подертому натільному одязі. До останнього подиху нескорені патріоти залишались вірними Радянській Батьківщині. Окупанти тримали в Поворську посилені загони карателів, поліції та агентуру з числа українських буржуазних націоналістів. За найменшу підозру людей арештовували і страчували. Тільки 2 вересня 1942 року поліцаї під командуванням двох гітлерівців розстріляли 200 жителів села. За період окупації вороги зруйнували тут 240 житлових і господарських будівель, лікарню, МТС, пограбували багато худоби, майна. Селу було заподіяно збитків на суму 69 570 карбованців.
З лютого 1944 року радянські воїни з допомогою місцевих партизанів визволили село від німецько-фашистських загарбників. У 1944 році в Поворську був розташований штаб 47-ї армії, яка брала участь у боях за визволення села від німецько-фашистських загарбників.
Чимало місцевих жителів влилося в ряди Червоної Армії. Вони вкрили себе невмирущою славою на полях битв. Але не всі воїни діждалися радісного дня Перемоги. Вшановуючи світлу пам’ять полеглих бійців і партизанів, трудящі села громадським коштом спорудили монумент Слави. На ньому золотом викарбувані безсмертні імена односельчан, які полягли смертю героїв. Біля монументу проводяться урочисті мітинги на відзначення бойових подвигів радянського народу, сюди приходять сиві матері, родичі і діти загиблих героїв, тут юнь дає патріотичну клятву бути вірними, мужніми захисниками Батьківщини. Поряд збудовано великий стенд «Вони боролись за Батьківщину». На ньому — 28 імен учасників підпільної боротьби в період Великої Вітчизняної війни, за мужність відзначених Батьківщиною. Серед них М. С. Демчук, П. Є. Матящук, Г. П. Прусаков, І. Г. Дубницький, Г. А. Кирилюк та багато інших.
Визволений Поворськ почав оживати. Радістю сповнилися серця людей, віра в майбутнє закликала на трудові звершення. Під керівництвом партійної організації, органів Радянської влади поворчани приступили до відбудови рідного села. На початку 1945 року було відновлено колгосп, головою якого обрали колишнього партизана Т. Г. Ковальчука. За господарством було закріплено 2239 га землі, що розподілялася між п'ятьма бригадами.
В 1945 році стала до ладу МТС. Велику роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспу, у проведенні масово-політичної роботи серед населення відіграв політвідділ Поворської МТС. Комуністи політвідділу подавали значну допомогу партійній організації колгоспу, створеній в середині 1947 року. Сільськогосподарська артіль села Поворська стала одним з передових господарств Маневицького району. Незважаючи на ворожу агітацію та підривну діяльність українських буржуазних націоналістів, колгосп зростав, набирався сил. Заможно і культурно почали жити хлібороби.
Вже в перші роки колективного господарювання хлібороби досягли помітних успіхів. В 1949 році на окремих полях вони зібрали по 25—30 цнт зернових з гектара. Добре вродили й інші культури. Самовіддану працю колгоспників було в тому році відзначено урядовими нагородами. Колгоспниць М. С. Бортничук і В. Н. Савчук нагородили орденом Леніна, а Т. С. Бортничук і Т. Н. Киричук — орденом Трудового Червоного Прапора. В 1954 році з поворським колгоспом об'єднались порівняно невеликі сільськогосподарські артілі сіл Заячівки, Озерного та Гулівки. У 1959—1963 pp. з допомогою держави було осушено 760 га заболочених земель. Відтоді колгосп «Комуніст» перетворився у велике багатогалузеве господарство. Він мав у 1969 році 4639 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. орної землі — 1723 га.
Освоєння поліської цілини відкрило нові багаті резерви для дальшого розвитку господарства та зміцнення колгоспної економіки. Це дало також можливість різко збільшити валове виробництво сільськогосподарської продукції. Стали родючими сотні гектарів непродуктивних угідь, рентабельність усіх галузей виробництва зросла до 53 проц. Набагато знизилася собівартість рослинницької і тваринницької продукції. Тільки за два перших роки використання нових земель повністю окупились затрати на меліорацію, господарство одержало до 200 тис. крб. чистого прибутку. На осушених болотах почали збирати високі врожаї сільськогосподарських культур (в цнт з гектара): зерна —20-25, кормових коренеплодів —350-500, картоплі — 150, сіна з багаторічних трав — 30-40. Завдяки цьому почали