Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Поміщиця Бєляєва домоглась від губернських властей передачі їй спочатку 342 десятин, а згодом – ще 628 десятин громадської землі, за яку селяни марно судилися з нею 12 років.
Поміщиця загарбала кращі поля, ліси, луки і навіть дороги, вона мала виняткове і незаперечне право полювати, користуватися рибними плавнями, бортними угіддями, збирати в лісах гриби і ягоди тощо. Селянам все це було суворо заборонено.
За Положенням 1861 року селяни повинні були заплатити за викуп наділів 36,6 тис. крб. У 1863 році цю суму було зменшено до 11,5 тисяч. Громада мала сплатити казні по 692 крб. протягом 49 років. Таке пограбування спричинювалося до розорення господарів. Зубожіння посилилося, коли селяни позбулися лук і пасовиськ. Занепало тваринництво – основна галузь господарства на Поліссі. З'являються куркульські господарства, які дедалі більше користуються найманою робочою силою. У 80-х роках XIX століття із 90 дворів 8 мали від одного до трьох наймитів. Основна маса хліборобів розорялася, йшла в місто – на заробітки. Загострювалися класові суперечності. Серед бідняцтва наростало невдоволення.
Першу російську революцію 1905 – 1907 рр. селяни сприйняли піднесено, відмовлялись гнути спину на поміщика, вирубували поміщицький ліс тощо. В поміщицькій скарзі до губернських властей вказано, що у 1905 році таких випадків було 10, а в 190о і 1907 рр. – понад 40. Після поразки революції становище селян погіршилось. Напередодні першої світової війни вони мали всього 1400 десятин землі.
Злидні, пошесті лютували у Великому Обзирі: кожен третій хворів на туберкульоз, кожен другий був недужий на коросту, трахому, малярію. Тиф і дизентерія зводили в могилу десятки людей. У 1882 і 1887 роках, зокрема, вимерла майже третина села.
У 1876 році тут було відкрито однокласне училище; на 1877 рік в селі навчалося всього 17 хлопчиків, переважно дітей багатіїв.
Перша світова війна не обминула і Великого Обзиру. В 1915 році тут проходила лінія фронту, у зв'язку з чим жителів вивезли до Курської губернії. Село зазнало великих руйнувань. Біженці повернулися додому наприкінці 1918 року – по війні, та весною 1919 року. Та невдовзі Великий Обзир окупували війська буржуазно-поміщицької Польщі.
Влітку 1920 року Червона Армія визволила Великий Обзир, але ненадовго. Наприкінці серпня білополяки знову окупували край; село ввійшло до складу Камінь-Каширського повіту Поліського воєводства.
Злидні та безправ'я панували на селі. Понад половина дворів у 1921 році не мала коней, 2/3 селян наймитувало або ходило на заробітки. Голод і хвороби були постійними супутниками трудящих. Селяни казали, що в їхньому селі «добре жити: води – хоч залийся, дров – хоч спалися, а їсти – хоч сказися». В селі тоді було 350 чоловік. Кращі землі належали шляхтичам Оттову і Бернику, які мали землі більше, ніж усі селяни разом. Селяни знали про заможне і щасливе життя на Радянській Україні. В одній з тодішніх пісень співалося: «Ой, людоньки добрі, коли ми станемо так жити, як наші брати в Радянській Україні...»
Власті зовсім не дбали про охорону здоров'я трудящих. Медичну допомогу селяни могли одержати лише у Камені-Каширському або в Ковелі, та й то за велику плату. Смертність була величезною, особливо серед дітей: помирав кожен четвертий новонароджений.
Буржуазно-шляхетський уряд невпинно посилював національний гніт, переслідував українську мову, культуру. У Великому Обзирі на 1923 рік була одна трикласна польська школа. Згодом вона стала шестикласною.
Селяни ставали на шлях відкритої боротьби проти буржуазно-шляхетського гноблення, за возз'єднання з Радянською Україною. Революційну роботу серед односельчан провадили З.І.Ліщук та І.С.Кістенюк. Вони розповідали про нестерпне становище трудового населення під владою панської Польщі,
Великий Обзир
Сторінка 2 з 6
наділ, викупити який вони могли тільки за згодою поміщиці. За «Місцевим положенням» про поземельний устрій Правобережної України селяни Великого Обзира мали одержати 2580 десятин землі, якою вони користувалися за інвентарними правилами 1848 року. Але на час реформи у них залишилося лише 1912 десятин. Решту одібрала поміщиця. Натомість вона примусила селян узяти чагарники та Золота. За уставною грамотою, вчорашнім кріпакам надали у користування лише 1510 десятин. 66 тяглих дворів одержали по 13 десятин орної землі, по 7 десятин сіножатей, 19 піших дворів – половину цього наділу. Поміщиця загарбала кращі поля, ліси, луки і навіть дороги, вона мала виняткове і незаперечне право полювати, користуватися рибними плавнями, бортними угіддями, збирати в лісах гриби і ягоди тощо. Селянам все це було суворо заборонено.
За Положенням 1861 року селяни повинні були заплатити за викуп наділів 36,6 тис. крб. У 1863 році цю суму було зменшено до 11,5 тисяч. Громада мала сплатити казні по 692 крб. протягом 49 років. Таке пограбування спричинювалося до розорення господарів. Зубожіння посилилося, коли селяни позбулися лук і пасовиськ. Занепало тваринництво – основна галузь господарства на Поліссі. З'являються куркульські господарства, які дедалі більше користуються найманою робочою силою. У 80-х роках XIX століття із 90 дворів 8 мали від одного до трьох наймитів. Основна маса хліборобів розорялася, йшла в місто – на заробітки. Загострювалися класові суперечності. Серед бідняцтва наростало невдоволення.
Першу російську революцію 1905 – 1907 рр. селяни сприйняли піднесено, відмовлялись гнути спину на поміщика, вирубували поміщицький ліс тощо. В поміщицькій скарзі до губернських властей вказано, що у 1905 році таких випадків було 10, а в 190о і 1907 рр. – понад 40. Після поразки революції становище селян погіршилось. Напередодні першої світової війни вони мали всього 1400 десятин землі.
Злидні, пошесті лютували у Великому Обзирі: кожен третій хворів на туберкульоз, кожен другий був недужий на коросту, трахому, малярію. Тиф і дизентерія зводили в могилу десятки людей. У 1882 і 1887 роках, зокрема, вимерла майже третина села.
У 1876 році тут було відкрито однокласне училище; на 1877 рік в селі навчалося всього 17 хлопчиків, переважно дітей багатіїв.
Перша світова війна не обминула і Великого Обзиру. В 1915 році тут проходила лінія фронту, у зв'язку з чим жителів вивезли до Курської губернії. Село зазнало великих руйнувань. Біженці повернулися додому наприкінці 1918 року – по війні, та весною 1919 року. Та невдовзі Великий Обзир окупували війська буржуазно-поміщицької Польщі.
Влітку 1920 року Червона Армія визволила Великий Обзир, але ненадовго. Наприкінці серпня білополяки знову окупували край; село ввійшло до складу Камінь-Каширського повіту Поліського воєводства.
Злидні та безправ'я панували на селі. Понад половина дворів у 1921 році не мала коней, 2/3 селян наймитувало або ходило на заробітки. Голод і хвороби були постійними супутниками трудящих. Селяни казали, що в їхньому селі «добре жити: води – хоч залийся, дров – хоч спалися, а їсти – хоч сказися». В селі тоді було 350 чоловік. Кращі землі належали шляхтичам Оттову і Бернику, які мали землі більше, ніж усі селяни разом. Селяни знали про заможне і щасливе життя на Радянській Україні. В одній з тодішніх пісень співалося: «Ой, людоньки добрі, коли ми станемо так жити, як наші брати в Радянській Україні...»
Власті зовсім не дбали про охорону здоров'я трудящих. Медичну допомогу селяни могли одержати лише у Камені-Каширському або в Ковелі, та й то за велику плату. Смертність була величезною, особливо серед дітей: помирав кожен четвертий новонароджений.
Буржуазно-шляхетський уряд невпинно посилював національний гніт, переслідував українську мову, культуру. У Великому Обзирі на 1923 рік була одна трикласна польська школа. Згодом вона стала шестикласною.
Селяни ставали на шлях відкритої боротьби проти буржуазно-шляхетського гноблення, за возз'єднання з Радянською Україною. Революційну роботу серед односельчан провадили З.І.Ліщук та І.С.Кістенюк. Вони розповідали про нестерпне становище трудового населення під владою панської Польщі,