Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
22 червня 1941 року фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз. В перший же день війни поблизу Іваничів почалися жорстокі бої. 23 червня селище було окуповано ворогом. Радянські воїни виявили виключну
мужність і відвагу, захищаючи рідну землю. Героїчний подвиг в районі Іваничів здійснив екіпаж літака під командуванням лейтенанта Д. З. Тарасова 21-го авіаполку. 26 червня, скинувши бомби на танкову колону ворога, яка рухалась через Володимир-Волинський на Луцьк, літак зробив другий захід, але в цю мить на нього напали ворожі стерв'ятники. Почався повітряний бій. Радянський літак запалав. Д. З. Тарасов наказав членам екіпажу вистрибнути з парашутами, а палаючу машину направив на танкову колону. Це був один із перших таранів по ворожих танках. Живим лишився стрілець-радист С. І. Ковальський, з яким учні Іваничівської школи встановили зв'язок. Хоробрі воїни Д. З. Тарасов, Б. Д. Єрьомін і Б. П. Капустін поховані в селищі у братській могилі. За героїзм і відвагу, виявлені в цьому бою, Указом Президії Верховної Ради СРСР Д. 3. Тарасову і Б. Д. Єрьоміну посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Німецько-фашистські загарбники встановили в Іваничах жорстокий окупаційний режим. Вони розстріляли і закатували 22 сільські активісти, серед них голову колгоспу комуніста С. І. Коваля. 20 юнаків і дівчат було вивезено на каторжні роботи до Німеччини.
У важких умовах німецько-фашистської окупації населення не схилило голови перед ворогом і мужньо боролося проти нього. Комуністи В. П.Шевчук і О. М. Бойчук встановили зв'язок з партизанською групою, що діяла на території Іваничівського району. Керівником цієї групи був житель села Павлівни Й. І. Когут. До складу її входили М. Г. Яйчук, Г. М. Кравчук, С. І. Іванчук, Н. І. Слісарчук, В. Д. Кишлатий та інші.
Партизани проводили диверсійну роботу в тилу ворога. Так, біля Іваничів вони пустили під укіс 2 військові ешелони, знищили 3 шосейні і 3 залізничні мости (поблизу сіл Яневичів, Маркостава, Бубнова), пошкодили залізничну колію 4 км завдовжки на перегоні Іваничі – Яневичі, знищили до 45 гітлерівських солдатів та їх прислужників – українських буржуазних націоналістів. Народні месники проводили також роз'яснювальну роботу серед населення, інформували його про дійсне становище на фронті й успіхи радянських військ. Вони закликали жителів зривати відправлення молоді до Німеччини, ухилятися від здачі ворогу продовольства, саботувати інші заходи окупантів.
У липні 1943 року в районі Іваничів діяв партизанський загін під командуванням старшого лейтенанта Артюхова, який прибув сюди з братньої Білорусії. На перегоні Іваничі – Володимир-Волинський він пустив під укіс військовий ешелон з живою силою і танками ворога. У грудні 1943 року по території Іваничівського району пройшло прославлене партизанське з’єднання С. А. Ковпака. Партизани розгромили українську націоналістичну банду, що налічувала близько 500 чоловік, захопили велику кількість озброєння і боєприпасів, а також збили один фашистський літак. У квітні – травні 1944 року тут перебувало партизанське з’єднання О. М. Сабурова. Народні месники знищили понад 100 фашистських окупантів та їх ставлеників. Населення Іваничів всіляко допомагало партизанам. Частина жителів селища вступила до партизанського з'єднання С. А. Ковпака. Серед них були М. І. Палкін, Г. О. Примачук, В. В. Маркевич, І. Г. Пацюк, Г. С. Оксенюк, В. Й. Юрчук та ряд інших.
20 липня 1944 року війська 3-ї армії 1-го Українського фронту визволили Іваничі від німецько-фашистських загарбників. 83 жителі селища поповнили лави Червоної Армії і мужньо боролися з ворогом. За ратні подвиги багато з них нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
В серпні 1944 року відновила свою діяльність селищна Рада. Оскільки місто Порицьк, яке до війни було районним центром, гітлерівці вщент зруйнували, в Іваничах розмістилися районні організації та установи і селище стало районним центром. Відповідно до цього Указом Президії Верховної Ради УРСР від 7 червня 1946 року колишній Порицький район було перейменовано на Іваничівський.
Німецько-фашистські загарбники завдали великої шкоди Іваничам. Вони знищили 46 житлових будинків і 796 надвірних будівель, вивезли до Німеччини багато худоби та майна. Відразу після визволення почалася наполеглива робота по відродженню і дальшому розвитку селища. Все населення вийшло на відбудову залізничної станції, школи, культурно-побутових закладів та
Іваничі
Сторінка 3 з 8
Леніна (голова С.І.Коваль) та ім. Сталіна (голова О. М. Бойчук), в які об'єдналося по 30 сімей.22 червня 1941 року фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз. В перший же день війни поблизу Іваничів почалися жорстокі бої. 23 червня селище було окуповано ворогом. Радянські воїни виявили виключну
Німецько-фашистські загарбники встановили в Іваничах жорстокий окупаційний режим. Вони розстріляли і закатували 22 сільські активісти, серед них голову колгоспу комуніста С. І. Коваля. 20 юнаків і дівчат було вивезено на каторжні роботи до Німеччини.
У важких умовах німецько-фашистської окупації населення не схилило голови перед ворогом і мужньо боролося проти нього. Комуністи В. П.Шевчук і О. М. Бойчук встановили зв'язок з партизанською групою, що діяла на території Іваничівського району. Керівником цієї групи був житель села Павлівни Й. І. Когут. До складу її входили М. Г. Яйчук, Г. М. Кравчук, С. І. Іванчук, Н. І. Слісарчук, В. Д. Кишлатий та інші.
Партизани проводили диверсійну роботу в тилу ворога. Так, біля Іваничів вони пустили під укіс 2 військові ешелони, знищили 3 шосейні і 3 залізничні мости (поблизу сіл Яневичів, Маркостава, Бубнова), пошкодили залізничну колію 4 км завдовжки на перегоні Іваничі – Яневичі, знищили до 45 гітлерівських солдатів та їх прислужників – українських буржуазних націоналістів. Народні месники проводили також роз'яснювальну роботу серед населення, інформували його про дійсне становище на фронті й успіхи радянських військ. Вони закликали жителів зривати відправлення молоді до Німеччини, ухилятися від здачі ворогу продовольства, саботувати інші заходи окупантів.
У липні 1943 року в районі Іваничів діяв партизанський загін під командуванням старшого лейтенанта Артюхова, який прибув сюди з братньої Білорусії. На перегоні Іваничі – Володимир-Волинський він пустив під укіс військовий ешелон з живою силою і танками ворога. У грудні 1943 року по території Іваничівського району пройшло прославлене партизанське з’єднання С. А. Ковпака. Партизани розгромили українську націоналістичну банду, що налічувала близько 500 чоловік, захопили велику кількість озброєння і боєприпасів, а також збили один фашистський літак. У квітні – травні 1944 року тут перебувало партизанське з’єднання О. М. Сабурова. Народні месники знищили понад 100 фашистських окупантів та їх ставлеників. Населення Іваничів всіляко допомагало партизанам. Частина жителів селища вступила до партизанського з'єднання С. А. Ковпака. Серед них були М. І. Палкін, Г. О. Примачук, В. В. Маркевич, І. Г. Пацюк, Г. С. Оксенюк, В. Й. Юрчук та ряд інших.
20 липня 1944 року війська 3-ї армії 1-го Українського фронту визволили Іваничі від німецько-фашистських загарбників. 83 жителі селища поповнили лави Червоної Армії і мужньо боролися з ворогом. За ратні подвиги багато з них нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
В серпні 1944 року відновила свою діяльність селищна Рада. Оскільки місто Порицьк, яке до війни було районним центром, гітлерівці вщент зруйнували, в Іваничах розмістилися районні організації та установи і селище стало районним центром. Відповідно до цього Указом Президії Верховної Ради УРСР від 7 червня 1946 року колишній Порицький район було перейменовано на Іваничівський.
Німецько-фашистські загарбники завдали великої шкоди Іваничам. Вони знищили 46 житлових будинків і 796 надвірних будівель, вивезли до Німеччини багато худоби та майна. Відразу після визволення почалася наполеглива робота по відродженню і дальшому розвитку селища. Все населення вийшло на відбудову залізничної станції, школи, культурно-побутових закладів та