Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В 1929 році в Іваничах створюється осередок КПЗУ. Організатором його був П. І. Коваль, якого пізніше обрали членом Володимир-Волинського повітового комітету КПЗУ. Секретарем Іваничівського осередку КПЗУ став С. І. Коваль. Члени підпільної організації взяли активну участь у народному вічі, організованому комуністами в 1930 році в селі Будятичах у зв'язку з підготовкою до виборів у польський сейм. На цьому вічі були присутні до 3 тис. селян, у т. ч. багато жителів Іваничів.
У 1930 році в Іваничах виникла комсомольська організація, яка діяла під керівництвом партійного осередку. Комсомольці організовували читання революційної літератури, збирали гроші для допомоги політв'язням, у фонд комуністичної преси. Комсомолець В. П. Шевчук, який з 1929 року навчався у ремісничій школі в Холмі, брав активну участь у роботі шкільної комсомольської організації, виконував доручення Холмського окружкому КПЗУ по налагодженню зв'язків з Іваничівським осередком КПЗУ і Порицьким райкомом КПЗУ. Щороку приїжджаючи на канікули до села, В. П. Шевчук привозив із собою революційні видання і розповсюджував їх тут. У березні 1932 року комуністи і комсомольці Іваничів з нагоди Міжнародного жіночого дня і 61-ї річниці Паризької комуни вивісили червоний прапор і розклеїли революційні листівки. 1 серпня 1934 року було відзначено Міжнародний антивоєнний день.
Комуністи-підпільники керували революційною боротьбою трудящих. Так, 23 липня 1933 року почався страйк на лісопильному заводі, де працювало близько 40 робітників. Незабаром до них приєдналися робітники млина. Страйком керував комуніст О. М. Бойчук. Проте страйкарі не добилися задоволення своїх вимог про підвищення заробітної плати. Багато з них було звільнено з роботи.
В 1935 році біля Іваничів, в урочищі Ляхові, відбулися збори осередку КПЗУ, на яких обговорювалися питання про дальше розгортання революційної роботи серед населення, залучення до лав партійної організації свідомих трудящих та інші. Члени КПЗУ глибоко вивчали і використовували у практичній роботі резолюції VII конгресу Комінтерну, рішення IV з'їзду КПЗУ про чергові завдання партії в боротьбі за створення єдиного пролетарського фронту проти капіталу, фашизму, націоналізму та імперіалістичної окупації.
У тяжких умовах доводилося комуністам працювати в підпіллі. За розпорядженням польського уряду в Іваничах і найближчих селах були розміщені додаткові загони поліції, з допомогою яких він намагався придушити революційні виступи трудящих. У 1936 – 1937 рр. поліцейські власті завдали удару Іваничівському осередку КПЗУ. Активні його члени – В.П.Шевчук і С. І. Коваль були заарештовані і засуджені до тюремного ув'язнення на 5 років. Після звільнення з тюрми В.П. Шевчук брав участь в обороні Варшави від німецько-фашистських військ у 1939 році. Нині він працює на Іваничівському цукровому заводі.
Незважаючи на репресії, лави іваничівських комуністів зростали. Збільшилась кількість співчуваючих їм, серед яких були чех А. Велк, поляки М. Врублевський і Яблонський. За окремими членами КПЗУ закріпили певні райони, де вони проводили революційну роботу. Так, О. М. Бойчук працював серед населення, яке жило в центрі селища, М. П. Новосад – на хуторі Обидранці, Ф. К. Кульба – біля залізничної станції. З активною участю комуністів було підготовлено страйк 15 сезонних робітників-залізничників. Він почався 12 червня 1939 року і тривав чотири дні.
20 вересня 1939 року частини Червоної Армії визволили Іваничі. В селищі було встановлено владу трудящих. Відразу ж утворився тимчасовий селянський комітет у складі С. І. Коваля (голова), О. М. Бойчука, М. І. Хавелко, В. П. Шевчука та інших. Комітет вжив заходів щодо роззброєння поліції і охорони народного майна, організував допомогу населенню продовольством. Було націоналізовано млин, тартак, магазини.
В 1940 році в Іваничах почала працювати селищна Рада депутатів трудящих. Широко розгорнулося господарське і культурне будівництво. Незабаром відкрили поліклініку і відділення зв'язку. В 1939 році почала діяти початкова українська школа, яку наступного року було реорганізовано на семирічну. В ній навчалося 150 учнів. Навесні 1941 року було створено два колгоспи – ім.
Іваничі
Сторінка 2 з 8
бідняцькі і дорівнювали 54,7 проц., третю групу становили середняцькі господарства і четверту – куркульські. Отже, основна маса селян терпіла від малоземелля, а в руках купки куркулів зосереджувалася велика кількість землі. Тяжке становище селян погіршилося в роки світової економічної кризи 1929 – 1933 рр., яка у Польщі була особливо глибокою. У 1930 році в Іваничах виникла комсомольська організація, яка діяла під керівництвом партійного осередку. Комсомольці організовували читання революційної літератури, збирали гроші для допомоги політв'язням, у фонд комуністичної преси. Комсомолець В. П. Шевчук, який з 1929 року навчався у ремісничій школі в Холмі, брав активну участь у роботі шкільної комсомольської організації, виконував доручення Холмського окружкому КПЗУ по налагодженню зв'язків з Іваничівським осередком КПЗУ і Порицьким райкомом КПЗУ. Щороку приїжджаючи на канікули до села, В. П. Шевчук привозив із собою революційні видання і розповсюджував їх тут. У березні 1932 року комуністи і комсомольці Іваничів з нагоди Міжнародного жіночого дня і 61-ї річниці Паризької комуни вивісили червоний прапор і розклеїли революційні листівки. 1 серпня 1934 року було відзначено Міжнародний антивоєнний день.
Комуністи-підпільники керували революційною боротьбою трудящих. Так, 23 липня 1933 року почався страйк на лісопильному заводі, де працювало близько 40 робітників. Незабаром до них приєдналися робітники млина. Страйком керував комуніст О. М. Бойчук. Проте страйкарі не добилися задоволення своїх вимог про підвищення заробітної плати. Багато з них було звільнено з роботи.
В 1935 році біля Іваничів, в урочищі Ляхові, відбулися збори осередку КПЗУ, на яких обговорювалися питання про дальше розгортання революційної роботи серед населення, залучення до лав партійної організації свідомих трудящих та інші. Члени КПЗУ глибоко вивчали і використовували у практичній роботі резолюції VII конгресу Комінтерну, рішення IV з'їзду КПЗУ про чергові завдання партії в боротьбі за створення єдиного пролетарського фронту проти капіталу, фашизму, націоналізму та імперіалістичної окупації.
У тяжких умовах доводилося комуністам працювати в підпіллі. За розпорядженням польського уряду в Іваничах і найближчих селах були розміщені додаткові загони поліції, з допомогою яких він намагався придушити революційні виступи трудящих. У 1936 – 1937 рр. поліцейські власті завдали удару Іваничівському осередку КПЗУ. Активні його члени – В.П.Шевчук і С. І. Коваль були заарештовані і засуджені до тюремного ув'язнення на 5 років. Після звільнення з тюрми В.П. Шевчук брав участь в обороні Варшави від німецько-фашистських військ у 1939 році. Нині він працює на Іваничівському цукровому заводі.
Незважаючи на репресії, лави іваничівських комуністів зростали. Збільшилась кількість співчуваючих їм, серед яких були чех А. Велк, поляки М. Врублевський і Яблонський. За окремими членами КПЗУ закріпили певні райони, де вони проводили революційну роботу. Так, О. М. Бойчук працював серед населення, яке жило в центрі селища, М. П. Новосад – на хуторі Обидранці, Ф. К. Кульба – біля залізничної станції. З активною участю комуністів було підготовлено страйк 15 сезонних робітників-залізничників. Він почався 12 червня 1939 року і тривав чотири дні.
20 вересня 1939 року частини Червоної Армії визволили Іваничі. В селищі було встановлено владу трудящих. Відразу ж утворився тимчасовий селянський комітет у складі С. І. Коваля (голова), О. М. Бойчука, М. І. Хавелко, В. П. Шевчука та інших. Комітет вжив заходів щодо роззброєння поліції і охорони народного майна, організував допомогу населенню продовольством. Було націоналізовано млин, тартак, магазини.
В 1940 році в Іваничах почала працювати селищна Рада депутатів трудящих. Широко розгорнулося господарське і культурне будівництво. Незабаром відкрили поліклініку і відділення зв'язку. В 1939 році почала діяти початкова українська школа, яку наступного року було реорганізовано на семирічну. В ній навчалося 150 учнів. Навесні 1941 року було створено два колгоспи – ім.