Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Овадне

Всього вони мали викупити 530 десятин землі, за яку була нарахована викупна сума — 8382 крб.3. Середня ціна однієї десятини становила 15,8 крб. Але селяни повинні були сплачувати викупну суму протягом 49 років. Разом з процентами за надану їм позику ця сума майже потроювалась, отже значно зростала і вартість землі.
В умовах Полісся при тодішньому рівні обробітку землі наділ у 9 десятин був зовсім недостатній, щоб утримувати сім'ю, заплатити податки, заготовити корм худобі, засіяти землю. Середня врожайність зернових у Володимир-Волинському повіті становила, наприклад, у 1883 році 2—3,5 четверті з однієї десятини. (Приблизна вага однієї четверті зерна: жита — 8 пудів 34 фунти; пшениці озимої — 9 пудів 25 фунтів, пшениці ярої — 9 пудів 7 фунтів; вівса — 5 пудів 25 фунтів; ячменю — 7 пудів 17 фунтів; гороху — 10 пудів). У звіті волинського губернатора за цей же рік зазначається, що у зв'язку з зростанням селянського населення багато селян змушені були, в міру своїх можливостей, купувати або орендувати землю у поміщиків.
Після реформи кращі землі лишилися в руках поміщиків. Графу Красицькому в Овадному, Поромові та інших селах належало 3679 десятин, оваднівській церкві — 120 десятин. До того ж, поміщицькі землі вклинювались у селянські, збільшуючи черезсмужжя. В уставній грамоті сказано, що надільна земля розташована в 7 окремих «обрубах», тобто кусках6. Таке розмежування поміщицьких і надільних земель утруднювало обробіток, створювало великі незручності для селян і давало можливість поміщикові тримати їх у кабальній залежності.
За уставною грамотою селянам надавалося право випасу худоби на поміщицьких полях спільної сівозміни. Проте поміщик обмежував ці права селян, що спричинялося до гострих соціальних конфліктів. У травні 1907 року оваднівці не допустили робітників графа Красицького розкорчовувати ділянку землі з-під вирубаного лісу, де вони пасли худобу. Активні учасники цього селянського виступу — А. Герасимюк, Й. Герасимюк, М. Глущук, В. Левицький, П. Луцюк, Л. Петрук були заарештовані.
На дуже низькому рівні була народна освіта в селі. В Овадно-Могилянській парафії діяла одна церковнопарафіяльна школа в с. Могильному, відкрита в 1895 році. Вона, звичайно, не могла охопити всіх дітей шкільного віку. В 1911 році її відвідувало всього 38 хлопчиків і 9 дівчаток.
Важким тягарем на плечі селян лягла перша світова війна. У 1915 році, коли царська армія відступала, село захопили німецькі війська. Почалися нескінченні реквізиції. Окупанти забирали не тільки хліб і худобу, а й усе, що потрапляло під руку. Особливо згубно відбилися реквізиції на господарстві селян. Багато з них лишилися без тягла, необхідного для обробітку землі. На початку 1919 року село захопили білополяки. Грабежі, вчинені піл судчиками, зовсім розорили дрібні селянські господарства.
Червона Армія, виганяючи білопольських загарбників з України, в серпні 1920 року визволила Овадне. В селі була встановлена Радянська влада. У Вербській волості, до складу якої входило тоді Овадне, створено волосний революційний комітет. Але у вересні 1920 року село знову окупували білополяки і протягом 1920 — 1939 рр. воно перебувало в складі буржуазно-поміщицької Польщі.
Польські власті жорстоко мстили трудящим за їх підтримку Червоної Армії. Селяни не мали політичних прав, посилився соціальний і національний гніт. Земля, яку вони обробляли споконвіку, лишалася в руках польських загарбників. Так, у 1931 році поміщиці М. Красицькій належало 670 десятин, а 95 селянським господарствам — всього 493 десятини. При цьому земля між селянами розподілялася нерівномірно. До 1 га мали 4 господарства, 1—5 га — 68; 5—10 га — 19; 10—25 га — 4 господарства. Перша і друга група — це, безперечно, бідняцькі господарства, і їх питома вага в Овадному була дуже велика — 78,3 проц. Кількість середняків становила 17,5 проц., а прошарок куркульських господарств —4,2 проц. Отже, бідняцьких господарств тут було значно більше, ніж в інших селах Володимир-Волинського повіту. Селяни задихалися від малоземелля і черезсмужжя. Навіть офіціальні власті визнавали, що економічне становище села незадовільне. Поміщиця Красицька обмежувала сервітутні права селян, які вони мали ще з 1862 року, з часу укладення уставної грамоти. Протягом багатьох років вона лише окремим селянам дозволяла випасати худобу на своїх угіддях,а всім іншим забороняла і навіть стягувала


Сучасна карта - Овадне