Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В умовах Полісся при тодішньому рівні обробітку землі наділ у 9 десятин був зовсім недостатній, щоб утримувати сім'ю, заплатити податки, заготовити корм худобі, засіяти землю. Середня врожайність зернових у Володимир-Волинському повіті становила, наприклад, у 1883 році 2—3,5 четверті з однієї десятини. (Приблизна вага однієї четверті зерна: жита — 8 пудів 34 фунти; пшениці озимої — 9 пудів 25 фунтів, пшениці ярої — 9 пудів 7 фунтів; вівса — 5 пудів 25 фунтів; ячменю — 7 пудів 17 фунтів; гороху — 10 пудів). У звіті волинського губернатора за цей же рік зазначається, що у зв'язку з зростанням селянського населення багато селян змушені були, в міру своїх можливостей, купувати або орендувати землю у поміщиків.
Після реформи кращі землі лишилися в руках поміщиків. Графу Красицькому в Овадному, Поромові та інших селах належало 3679 десятин, оваднівській церкві — 120 десятин. До того ж, поміщицькі землі вклинювались у селянські, збільшуючи черезсмужжя. В уставній грамоті сказано, що надільна земля розташована в 7 окремих «обрубах», тобто кусках6. Таке розмежування поміщицьких і надільних земель утруднювало обробіток, створювало великі незручності для селян і давало можливість поміщикові тримати їх у кабальній залежності.
За уставною грамотою селянам надавалося право випасу худоби на поміщицьких полях спільної сівозміни. Проте поміщик обмежував ці права селян, що спричинялося до гострих соціальних конфліктів. У травні 1907 року оваднівці не допустили робітників графа Красицького розкорчовувати ділянку землі з-під вирубаного лісу, де вони пасли худобу. Активні учасники цього селянського виступу — А. Герасимюк, Й. Герасимюк, М. Глущук, В. Левицький, П. Луцюк, Л. Петрук були заарештовані.
На дуже низькому рівні була народна освіта в селі. В Овадно-Могилянській парафії діяла одна церковнопарафіяльна школа в с. Могильному, відкрита в 1895 році. Вона, звичайно, не могла охопити всіх дітей шкільного віку. В 1911 році її відвідувало всього 38 хлопчиків і 9 дівчаток.
Важким тягарем на плечі селян лягла перша світова війна. У 1915 році, коли царська армія відступала, село захопили німецькі війська. Почалися нескінченні реквізиції. Окупанти забирали не тільки хліб і худобу, а й усе, що потрапляло під руку. Особливо згубно відбилися реквізиції на господарстві селян. Багато з них лишилися без тягла, необхідного для обробітку землі. На початку 1919 року село захопили білополяки. Грабежі, вчинені піл судчиками, зовсім розорили дрібні селянські господарства.
Червона Армія, виганяючи білопольських загарбників з України, в серпні 1920 року визволила Овадне. В селі була встановлена Радянська влада. У Вербській волості, до складу якої входило тоді Овадне, створено волосний революційний комітет. Але у вересні 1920 року село знову окупували білополяки і протягом 1920 — 1939 рр. воно перебувало в складі буржуазно-поміщицької Польщі.
Польські власті жорстоко мстили трудящим за їх підтримку Червоної Армії. Селяни не мали політичних прав, посилився соціальний і національний гніт. Земля, яку вони обробляли споконвіку, лишалася в руках польських загарбників. Так, у 1931 році поміщиці М. Красицькій належало 670 десятин, а 95 селянським господарствам — всього 493 десятини. При цьому земля між селянами розподілялася нерівномірно. До 1 га мали 4 господарства, 1—5 га — 68; 5—10 га — 19; 10—25 га — 4 господарства. Перша і друга група — це, безперечно, бідняцькі господарства, і їх питома вага в Овадному була дуже велика — 78,3 проц. Кількість середняків становила 17,5 проц., а прошарок куркульських господарств —4,2 проц. Отже, бідняцьких господарств тут було значно більше, ніж в інших селах Володимир-Волинського повіту. Селяни задихалися від малоземелля і черезсмужжя. Навіть офіціальні власті визнавали, що економічне становище села незадовільне. Поміщиця Красицька обмежувала сервітутні права селян, які вони мали ще з 1862 року, з часу укладення уставної грамоти. Протягом багатьох років вона лише окремим селянам дозволяла випасати худобу на своїх угіддях,а всім іншим забороняла і навіть стягувала
Овадне
Сторінка 2 з 8
Всього вони мали викупити 530 десятин землі, за яку була нарахована викупна сума — 8382 крб.3. Середня ціна однієї десятини становила 15,8 крб. Але селяни повинні були сплачувати викупну суму протягом 49 років. Разом з процентами за надану їм позику ця сума майже потроювалась, отже значно зростала і вартість землі. Після реформи кращі землі лишилися в руках поміщиків. Графу Красицькому в Овадному, Поромові та інших селах належало 3679 десятин, оваднівській церкві — 120 десятин. До того ж, поміщицькі землі вклинювались у селянські, збільшуючи черезсмужжя. В уставній грамоті сказано, що надільна земля розташована в 7 окремих «обрубах», тобто кусках6. Таке розмежування поміщицьких і надільних земель утруднювало обробіток, створювало великі незручності для селян і давало можливість поміщикові тримати їх у кабальній залежності.
За уставною грамотою селянам надавалося право випасу худоби на поміщицьких полях спільної сівозміни. Проте поміщик обмежував ці права селян, що спричинялося до гострих соціальних конфліктів. У травні 1907 року оваднівці не допустили робітників графа Красицького розкорчовувати ділянку землі з-під вирубаного лісу, де вони пасли худобу. Активні учасники цього селянського виступу — А. Герасимюк, Й. Герасимюк, М. Глущук, В. Левицький, П. Луцюк, Л. Петрук були заарештовані.
На дуже низькому рівні була народна освіта в селі. В Овадно-Могилянській парафії діяла одна церковнопарафіяльна школа в с. Могильному, відкрита в 1895 році. Вона, звичайно, не могла охопити всіх дітей шкільного віку. В 1911 році її відвідувало всього 38 хлопчиків і 9 дівчаток.
Важким тягарем на плечі селян лягла перша світова війна. У 1915 році, коли царська армія відступала, село захопили німецькі війська. Почалися нескінченні реквізиції. Окупанти забирали не тільки хліб і худобу, а й усе, що потрапляло під руку. Особливо згубно відбилися реквізиції на господарстві селян. Багато з них лишилися без тягла, необхідного для обробітку землі. На початку 1919 року село захопили білополяки. Грабежі, вчинені піл судчиками, зовсім розорили дрібні селянські господарства.
Червона Армія, виганяючи білопольських загарбників з України, в серпні 1920 року визволила Овадне. В селі була встановлена Радянська влада. У Вербській волості, до складу якої входило тоді Овадне, створено волосний революційний комітет. Але у вересні 1920 року село знову окупували білополяки і протягом 1920 — 1939 рр. воно перебувало в складі буржуазно-поміщицької Польщі.
Польські власті жорстоко мстили трудящим за їх підтримку Червоної Армії. Селяни не мали політичних прав, посилився соціальний і національний гніт. Земля, яку вони обробляли споконвіку, лишалася в руках польських загарбників. Так, у 1931 році поміщиці М. Красицькій належало 670 десятин, а 95 селянським господарствам — всього 493 десятини. При цьому земля між селянами розподілялася нерівномірно. До 1 га мали 4 господарства, 1—5 га — 68; 5—10 га — 19; 10—25 га — 4 господарства. Перша і друга група — це, безперечно, бідняцькі господарства, і їх питома вага в Овадному була дуже велика — 78,3 проц. Кількість середняків становила 17,5 проц., а прошарок куркульських господарств —4,2 проц. Отже, бідняцьких господарств тут було значно більше, ніж в інших селах Володимир-Волинського повіту. Селяни задихалися від малоземелля і черезсмужжя. Навіть офіціальні власті визнавали, що економічне становище села незадовільне. Поміщиця Красицька обмежувала сервітутні права селян, які вони мали ще з 1862 року, з часу укладення уставної грамоти. Протягом багатьох років вона лише окремим селянам дозволяла випасати худобу на своїх угіддях,а всім іншим забороняла і навіть стягувала