Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Польські пани тримали український народ у темноті й неуцтві, щоб легше було експлуатувати його. В 1923 році в Овадному з 580 чоловік населення 442 були українці. Незважаючи на це, викладання в початковій школі велося польською мовою.
Колоніальний режим, встановлений правлячими колами буржуазно-поміщицької Польщі, численні прямі й непрямі податки робили становище селян надзвичайно тяжким, що зумовило зростання їх активності у національно-визвольній боротьбі. На Волині розгорнулась партизанська боротьба проти польських окупантів. Один із партизанських загонів діяв і в районі Овадного. Так, 19 листопада 1926 року він спалив маєток в с. Вербі; в збройній сутичці було вбито поміщицю і кількох охоронників маєтку. В ніч на 29 квітня 1936 року в Овадному були розповсюджені комуністичні листівки, які закликали до боротьби проти фашизму, терору, пацифікації. «Хліба, праці і землі без викупу для селянства,— говорилося в листівці.— Геть контрреволюційний націоналізм! Хай живе братерство всіх народів! Геть криваві руки від Радянського Союзу!». Одним із активних учасників революційної боротьби був член КПЗУ І. Т. Поліщук, який разом з товаришами по підпіллю розповсюджував комуністичні листівки, закликав трудящих боротися за своє соціальне і національне визволення.
Поворотним пунктом в історії Овадного став вересень 1939 року, коли частини Червоної Армії принесли довгождану свободу. В селі був створений селянський комітет, під керівництвом якого насамперед було конфісковано і розподілено між селянами 400 га поміщицької землі. Селянський комітет швидко налагодив нормальне життя в селі — було відкрито початкову школу, де селянські діти навчалися рідною мовою, хату-читальню; виникли гуртки художньої самодіяльності. Для ліквідації неписьменності і малописьменності організовано спеціальні гуртки, що працювали під керівництвом учителів місцевої школи. Замість дрібних приватних крамниць відкрито державний магазин продовольчих і промислових товарів. Почалося будівництво шосе, яке мало з'єднати села Овадне і Вербу.
У жовтні селяни на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні одностайно обрали свого земляка І. Т. Поліщука депутатам Народних Зборів, які прийняли історичну Декларацію про встановлення Радянської влади на всій Західній Україні. Хлібороби Овадного стали повновладними господарями свого життя, свого майбутнього. Але навала фашистських орд перервала мирну працю селян. 25 червня 1941 року гітлерівські війська захопили Овадне.
Страждання і руїни принесли фашисти радянським людям. Окупанти забирали в населення хліб, худобу, птицю, прирікаючи його на голод. За непокору «новому порядку» вбивали. Юнаків і дівчат вивозили на каторгу до Німеччини. Та жителі Овадного не схилили голови перед окупантами. В селі виникла і діяла підпільна група. 1 травня 1942 року над сільською управою підпільники вивісили червоний прапор. Після розгрому фашистів у великій битві на Волзі радянські літаки скинули в районі Овадного багато газет і листівок. Це піднесло дух селян, зміцнило їх віру в перемогу. Відтоді посилилася боротьба проти фашистських окупантів і українських буржуазних націоналістів.
У липні 1943 року поблизу Овадного проходило партизанське з'єднання О. Ф. Федорова, і місцеві жителі поповнили ряди народних месників. У партизанському загоні ім. Щорса з'єднання П. С. Коротченка боролися з ворогом І. Т. Поліщук, Т. П. Ковалюк; у з'єднанні С. А. Ковпака — О. О. Станчук; у загоні ім. Щорса з'єднання О. М. Сабурова — Д. М. Дорош, нагороджений двома орденами і кількома медалями, та інші.
Частини Червоної Армії в липні 1944 року визволили Овадне. В селі, на братській могилі, встановлено пам'ятник воїнам, які загинули в боях за село. Серед похованих ті, що віддали життя в боротьбі з українськими буржуазними націоналістами: М. Ю. Оксентюк, заступник уповноваженого Міністерства заготівель тодішнього Оваднівського району, і Г. Жереб — завідуючий організаційно-інструкторським відділом районного комітету партії. Їх по-звірячому вбили бандити в 1947 році.
Після визволення села багато жителів влилося в ряди Червоної Армії, щоб узяти участь в остаточному розгромі фашистів. У селі живе і працює 48 учасників Великої Вітчизняної війни, серед них нагороджені орденами і медалями
Овадне
Сторінка 3 з 8
штрафи за потрави. Селяни не раз скаржилися на поміщицю, а в лютому 1929 року подали на неї в суд, щоб відновити сервітутні права, але суд відмовив їм.Польські пани тримали український народ у темноті й неуцтві, щоб легше було експлуатувати його. В 1923 році в Овадному з 580 чоловік населення 442 були українці. Незважаючи на це, викладання в початковій школі велося польською мовою.
Поворотним пунктом в історії Овадного став вересень 1939 року, коли частини Червоної Армії принесли довгождану свободу. В селі був створений селянський комітет, під керівництвом якого насамперед було конфісковано і розподілено між селянами 400 га поміщицької землі. Селянський комітет швидко налагодив нормальне життя в селі — було відкрито початкову школу, де селянські діти навчалися рідною мовою, хату-читальню; виникли гуртки художньої самодіяльності. Для ліквідації неписьменності і малописьменності організовано спеціальні гуртки, що працювали під керівництвом учителів місцевої школи. Замість дрібних приватних крамниць відкрито державний магазин продовольчих і промислових товарів. Почалося будівництво шосе, яке мало з'єднати села Овадне і Вербу.
У жовтні селяни на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні одностайно обрали свого земляка І. Т. Поліщука депутатам Народних Зборів, які прийняли історичну Декларацію про встановлення Радянської влади на всій Західній Україні. Хлібороби Овадного стали повновладними господарями свого життя, свого майбутнього. Але навала фашистських орд перервала мирну працю селян. 25 червня 1941 року гітлерівські війська захопили Овадне.
Страждання і руїни принесли фашисти радянським людям. Окупанти забирали в населення хліб, худобу, птицю, прирікаючи його на голод. За непокору «новому порядку» вбивали. Юнаків і дівчат вивозили на каторгу до Німеччини. Та жителі Овадного не схилили голови перед окупантами. В селі виникла і діяла підпільна група. 1 травня 1942 року над сільською управою підпільники вивісили червоний прапор. Після розгрому фашистів у великій битві на Волзі радянські літаки скинули в районі Овадного багато газет і листівок. Це піднесло дух селян, зміцнило їх віру в перемогу. Відтоді посилилася боротьба проти фашистських окупантів і українських буржуазних націоналістів.
У липні 1943 року поблизу Овадного проходило партизанське з'єднання О. Ф. Федорова, і місцеві жителі поповнили ряди народних месників. У партизанському загоні ім. Щорса з'єднання П. С. Коротченка боролися з ворогом І. Т. Поліщук, Т. П. Ковалюк; у з'єднанні С. А. Ковпака — О. О. Станчук; у загоні ім. Щорса з'єднання О. М. Сабурова — Д. М. Дорош, нагороджений двома орденами і кількома медалями, та інші.
Частини Червоної Армії в липні 1944 року визволили Овадне. В селі, на братській могилі, встановлено пам'ятник воїнам, які загинули в боях за село. Серед похованих ті, що віддали життя в боротьбі з українськими буржуазними націоналістами: М. Ю. Оксентюк, заступник уповноваженого Міністерства заготівель тодішнього Оваднівського району, і Г. Жереб — завідуючий організаційно-інструкторським відділом районного комітету партії. Їх по-звірячому вбили бандити в 1947 році.
Після визволення села багато жителів влилося в ряди Червоної Армії, щоб узяти участь в остаточному розгромі фашистів. У селі живе і працює 48 учасників Великої Вітчизняної війни, серед них нагороджені орденами і медалями