Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
потрапляло на очі. Наприкінці 1918 року австро-німецькі загарбники залишили село, на зміну їм прийшли петлюрівці, а в травні 1919 року — білополяки.
Після підписання Брестського миру в село повернулася частина біженців та мобілізованих в армію чоловіків. Вони розповіли селянам про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії, про створення справжнього народного уряду на чолі з В. І. Леніним, про те, що всі фабрики, заводи, поміщицькі землі безплатно передано трудящим. Тому, коли Червона Армія, виганяючи польських інтервентів з України, в серпні 1920 року визволила Хобултову, жителі села радо вітали її. Багато молоді поповнило лави Червоної Армії і брало участь у розгромі сил контрреволюції на фронтах громадянської війни.
У визволеній Хобултовій було створено революційний комітет, до складу якого ввійшли незаможні селяни. Комітет розподілив серед бідноти поміщицьку та куркульську землю і сільськогосподарський інвентар. Трудящі виявляли велике довір'я Радянській владі. Але на фронті склалася несприятлива для Червоної Армії обстановка. Цим скористалися білопольські й петлюрівські війська і перейшли в наступ. Хобултова була знову окупована.
За Ризьким мирним договором село в складі Західної України відійшло до буржуазної Польщі. У 1921 році за даними перепису населення в Хобултовій та фільварку жило 689 чоловік, у т. ч. 339 українців, 290 поляків.
Поміщики й куркулі, володіючи величезними земельними масивами, нещадно експлуатували сільську бідноту. Найпоширенішою формою визиску були відробітку а також складна й непосильна система податків. Крім земельного, селяни платили шляховий податок, на утримання церкви, номерний (на віз) та інші.
Польський уряд, з метою дальшої колонізації західноукраїнських земель і зміцнення сільської буржуазії, особливо польської національності, здійснив у 1925 році аграрну реформу, так звану парцеляцію. Державну і частину поміщицької землі продавали поселенцям-колоністам, колишнім військовим, створюючи куркульські «осадницькі» господарства, що мали від 10 до 50 га землі.
Аграрна реформа не ліквідувала безземелля і малоземелля, не поліпшила становища трудящих селян, яким уряд продавав землю 3-ї, 4-ї і 5-ї категорій, встановивши вартість одного га цієї землі 1200—2450 злотих, тоді як ринкова ціна за один га найкращої землі становила 800 злотих. Після парцеляції 142 селянським господарствам Хобултової належало 863 га землі. Однак ця земля була розподілена нерівномірно між господарствами. 12 мали до 1 га, 67 — від 1 до 5 га. Це були селяни-бідняки, які становили 62 проц. усіх господарств села. 39 господарств, або 27,5 проц., мали земельні наділи від 5 до 10 га. 15 господарств мали від 10 до 25 га. Це куркульські господарства, що користувалися найманою робочою силою.
Великі труднощі при обробітку землі створювало черезсмужжя. Ділянки розміром 2—3 га часто були розкидані в 3—5 і навіть 8-ми місцях. Польський уряд, щоб ліквідувати черезсмужжя, видав закон про комасацію, тобто виділення на хутори. Але ця реформа забезпечувала інтереси заможної частини селян, які одержали кращі землі. Бідніші господарства лишилися в селі.
Безземелля, низька продуктивність господарств призводили до того, що більшість селян недоїдала, а іноді й просто голодувала. Пісна картопля, огірок, капуста — оце й уся їжа. Хліба майже не бачили, молока теж. У зв'язку з економічною кризою упали ціни на сільськогосподарські продукти. Голод душив селянську бідноту, але уряд не допомагав голодуючим.
Крім соціального гніту, населення Хобултової терпіло національне й релігійне гноблення. Польські власті розпустили селянську громаду, що утворилася в селі в перші дні окупації. Її функції виконував комісар, призначений з поляків. 21 травня 1921 року волинський воєвода Кжаковський видав наказ про заборону української мови у навчальних закладах та установах воєводства. В селі не було ні школи, ні будь-якого іншого культурного закладу.
Хобултова
Сторінка 3 з 8
коли царська армія, зазнавши поразки, відступила на схід, Хобултову, як і всю Західну Волинь, зайняли австро-німецькі війська. Почалися нескінченні реквізиції для потреб армії. Окупанти грабували селян, відбираючи у них худобу, продукти сільського господарства, сіно, теплий одяг і все, що Після підписання Брестського миру в село повернулася частина біженців та мобілізованих в армію чоловіків. Вони розповіли селянам про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії, про створення справжнього народного уряду на чолі з В. І. Леніним, про те, що всі фабрики, заводи, поміщицькі землі безплатно передано трудящим. Тому, коли Червона Армія, виганяючи польських інтервентів з України, в серпні 1920 року визволила Хобултову, жителі села радо вітали її. Багато молоді поповнило лави Червоної Армії і брало участь у розгромі сил контрреволюції на фронтах громадянської війни.
У визволеній Хобултовій було створено революційний комітет, до складу якого ввійшли незаможні селяни. Комітет розподілив серед бідноти поміщицьку та куркульську землю і сільськогосподарський інвентар. Трудящі виявляли велике довір'я Радянській владі. Але на фронті склалася несприятлива для Червоної Армії обстановка. Цим скористалися білопольські й петлюрівські війська і перейшли в наступ. Хобултова була знову окупована.
За Ризьким мирним договором село в складі Західної України відійшло до буржуазної Польщі. У 1921 році за даними перепису населення в Хобултовій та фільварку жило 689 чоловік, у т. ч. 339 українців, 290 поляків.
Поміщики й куркулі, володіючи величезними земельними масивами, нещадно експлуатували сільську бідноту. Найпоширенішою формою визиску були відробітку а також складна й непосильна система податків. Крім земельного, селяни платили шляховий податок, на утримання церкви, номерний (на віз) та інші.
Польський уряд, з метою дальшої колонізації західноукраїнських земель і зміцнення сільської буржуазії, особливо польської національності, здійснив у 1925 році аграрну реформу, так звану парцеляцію. Державну і частину поміщицької землі продавали поселенцям-колоністам, колишнім військовим, створюючи куркульські «осадницькі» господарства, що мали від 10 до 50 га землі.
Аграрна реформа не ліквідувала безземелля і малоземелля, не поліпшила становища трудящих селян, яким уряд продавав землю 3-ї, 4-ї і 5-ї категорій, встановивши вартість одного га цієї землі 1200—2450 злотих, тоді як ринкова ціна за один га найкращої землі становила 800 злотих. Після парцеляції 142 селянським господарствам Хобултової належало 863 га землі. Однак ця земля була розподілена нерівномірно між господарствами. 12 мали до 1 га, 67 — від 1 до 5 га. Це були селяни-бідняки, які становили 62 проц. усіх господарств села. 39 господарств, або 27,5 проц., мали земельні наділи від 5 до 10 га. 15 господарств мали від 10 до 25 га. Це куркульські господарства, що користувалися найманою робочою силою.
Великі труднощі при обробітку землі створювало черезсмужжя. Ділянки розміром 2—3 га часто були розкидані в 3—5 і навіть 8-ми місцях. Польський уряд, щоб ліквідувати черезсмужжя, видав закон про комасацію, тобто виділення на хутори. Але ця реформа забезпечувала інтереси заможної частини селян, які одержали кращі землі. Бідніші господарства лишилися в селі.
Безземелля, низька продуктивність господарств призводили до того, що більшість селян недоїдала, а іноді й просто голодувала. Пісна картопля, огірок, капуста — оце й уся їжа. Хліба майже не бачили, молока теж. У зв'язку з економічною кризою упали ціни на сільськогосподарські продукти. Голод душив селянську бідноту, але уряд не допомагав голодуючим.
Крім соціального гніту, населення Хобултової терпіло національне й релігійне гноблення. Польські власті розпустили селянську громаду, що утворилася в селі в перші дні окупації. Її функції виконував комісар, призначений з поляків. 21 травня 1921 року волинський воєвода Кжаковський видав наказ про заборону української мови у навчальних закладах та установах воєводства. В селі не було ні школи, ні будь-якого іншого культурного закладу.
Дивиться також інші населені пункти району: