Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Після приєднання Смідина до королівських маєтків становище смідинців не поліпшилося. Польські королі, маючи велику потребу в грошах, здавали його в оренду іншим феодалам, які стягували з селян численні податки, примушували їх відробляти панщину по 2–3 дні на тиждень від волоки та
виконувати інші повинності. Після того, як маєток відібрали у Курбських, він був переданий в оренду Яну Фірлею. Як видно з люстрації 1628 року, Смідинський маєток давав королівській казні 760 флоринів прибутку. Дворище А. Ярновського, пожалуване йому королем у 1622 році, окремо платило 30 флоринів. Велика сума податку, що стягувалася з смідинських селян, свідчить про жорстоку їх експлуатацію.
У першій половині XVII століття в зв'язку з розвитком фільваркового господарства і товарно-грошових відносин експлуатація селян Смідина, як і всієї Волині, ще більше посилилась. Тепер уже феодали примушували двох селян працювати від кожного двору, а під час жнив – усіх працездатних. Уже у 20-х роках на Волині панщина досягла 4–6 днів на тиждень від волоки. Крім панщини, селяни виконували ряд інших повинностей і платили чинш грошима та натурою. Поряд із соціальним гнобленням смідинці зазнавали національно-релігійного гніту. Польська шляхта і католицька церква присвоїли собі право необмеженого панування над українським селянством.
Особливо нестерпним ставало становище смідинців, коли село потрапляло в оренду до шляхтичів або купців. Вони намагалися за короткий час одержати максимум прибутків і жорстокими утисками доводили селян до цілковитого зубожіння. Смідинці не мирилися з таким становищем. Як і селяни Старої Вижви, Міляновичів та інших сусідніх сіл, вони взяли активну участь у повстанському русі, що розгорнувся по всій Волині під час визвольної війни українського народу 1648 – 1654 рр. Селяни громили панські маєтки, розправлялися із своїми гнобителями і приєднувалися до козацького війська.
Після визвольної війни 1648–1654 рр. до складу Росії ввійшло Лівобережжя, а Волинь і ряд інших українських земель лишились під владою Польщі, становище смідинців ще більше погіршилось. Польська шляхта жорстоко розправилась з учасниками війни. Орендарі маєтку стали примушувати селян відробляти панщину по 5–6 днів на тиждень від волоки і давати з кожного господарства по три чверті вівса або жита і платити грошима чинш до 7,5 гроша. Посилився також і національно-релігійний гніт. У Смідині з давніх часів існувало церковне православне братство, яке довго чинило опір наступові уніатства. Але в 1773 році воно змушене було погодитись на затвердження його статуту уніатським епіскопом.
Після третього поділу Польщі у 1795 році Західна Волинь, у т. ч. і Смідин, ввійшла до складу Росії. Це об'єктивно мало велике прогресивне значення. Населення цих земель визволилося від тяжкого панування польських панів і возз'єдналося з основною частиною України. Був ліквідований також релігійний гніт. Смідин як королівський маєток став власністю держави, а селяни були віднесені до розряду державних. Село було підпорядковано Ковельському повіту Волинської губернії. Становище смідинців, як і усіх державних селян в Росії, було тяжким. Вони були обкладені великими грошовими поборами і щорічно сплачували в царську казну 1900 крб. податку. В 1798 році у Смідині налічувалось 302 двори і 1417 жителів.
Під час Вітчизняної війни 1812 року смідинці подавали допомогу російській армії. Вони давали для її потреб підводи, а також хліб і м'ясо. У битві, що відбулася тоді біля села між російськими і наполеонівськими військами, загинуло багато воїнів. Про це свідчать три великі могили, які збереглися до наших часів. Серед тих, хто загинув у бою, було і багато смідинців, бо у 1812 році населення села зменшилося на 623 чоловіка, а кількість дворів –на 111.
За 50 років, що минули після возз'єднання Західної Волині з Україною в складі Російської держави, кількість населення в Смідині зросла. За переписом 1843 року, тут налічувалось 1847 чоловік і 230 дворів, у т. ч. 145 тяглих, 71 піший, 10 дворів городників і 4 –бобилів. За громадою села було закріплено 5283 десятини землі, в т. ч. 224 десятини садибної, 2426 десятин орної, 1140 десятин сіножатей, 1140 десятин пасовищ, 353 десятини вигону. З цієї кількості земельної площі 1800 десятин становили малородючі землі і
Смідин
Сторінка 2 з 8
Смідинську волость до своїх володінь. Тоді в Смідині було 57 димів, 6 городників і 3 ремісники.Після приєднання Смідина до королівських маєтків становище смідинців не поліпшилося. Польські королі, маючи велику потребу в грошах, здавали його в оренду іншим феодалам, які стягували з селян численні податки, примушували їх відробляти панщину по 2–3 дні на тиждень від волоки та
У першій половині XVII століття в зв'язку з розвитком фільваркового господарства і товарно-грошових відносин експлуатація селян Смідина, як і всієї Волині, ще більше посилилась. Тепер уже феодали примушували двох селян працювати від кожного двору, а під час жнив – усіх працездатних. Уже у 20-х роках на Волині панщина досягла 4–6 днів на тиждень від волоки. Крім панщини, селяни виконували ряд інших повинностей і платили чинш грошима та натурою. Поряд із соціальним гнобленням смідинці зазнавали національно-релігійного гніту. Польська шляхта і католицька церква присвоїли собі право необмеженого панування над українським селянством.
Особливо нестерпним ставало становище смідинців, коли село потрапляло в оренду до шляхтичів або купців. Вони намагалися за короткий час одержати максимум прибутків і жорстокими утисками доводили селян до цілковитого зубожіння. Смідинці не мирилися з таким становищем. Як і селяни Старої Вижви, Міляновичів та інших сусідніх сіл, вони взяли активну участь у повстанському русі, що розгорнувся по всій Волині під час визвольної війни українського народу 1648 – 1654 рр. Селяни громили панські маєтки, розправлялися із своїми гнобителями і приєднувалися до козацького війська.
Після визвольної війни 1648–1654 рр. до складу Росії ввійшло Лівобережжя, а Волинь і ряд інших українських земель лишились під владою Польщі, становище смідинців ще більше погіршилось. Польська шляхта жорстоко розправилась з учасниками війни. Орендарі маєтку стали примушувати селян відробляти панщину по 5–6 днів на тиждень від волоки і давати з кожного господарства по три чверті вівса або жита і платити грошима чинш до 7,5 гроша. Посилився також і національно-релігійний гніт. У Смідині з давніх часів існувало церковне православне братство, яке довго чинило опір наступові уніатства. Але в 1773 році воно змушене було погодитись на затвердження його статуту уніатським епіскопом.
Після третього поділу Польщі у 1795 році Західна Волинь, у т. ч. і Смідин, ввійшла до складу Росії. Це об'єктивно мало велике прогресивне значення. Населення цих земель визволилося від тяжкого панування польських панів і возз'єдналося з основною частиною України. Був ліквідований також релігійний гніт. Смідин як королівський маєток став власністю держави, а селяни були віднесені до розряду державних. Село було підпорядковано Ковельському повіту Волинської губернії. Становище смідинців, як і усіх державних селян в Росії, було тяжким. Вони були обкладені великими грошовими поборами і щорічно сплачували в царську казну 1900 крб. податку. В 1798 році у Смідині налічувалось 302 двори і 1417 жителів.
Під час Вітчизняної війни 1812 року смідинці подавали допомогу російській армії. Вони давали для її потреб підводи, а також хліб і м'ясо. У битві, що відбулася тоді біля села між російськими і наполеонівськими військами, загинуло багато воїнів. Про це свідчать три великі могили, які збереглися до наших часів. Серед тих, хто загинув у бою, було і багато смідинців, бо у 1812 році населення села зменшилося на 623 чоловіка, а кількість дворів –на 111.
За 50 років, що минули після возз'єднання Західної Волині з Україною в складі Російської держави, кількість населення в Смідині зросла. За переписом 1843 року, тут налічувалось 1847 чоловік і 230 дворів, у т. ч. 145 тяглих, 71 піший, 10 дворів городників і 4 –бобилів. За громадою села було закріплено 5283 десятини землі, в т. ч. 224 десятини садибної, 2426 десятин орної, 1140 десятин сіножатей, 1140 десятин пасовищ, 353 десятини вигону. З цієї кількості земельної площі 1800 десятин становили малородючі землі і
Дивиться також інші населені пункти району:
- Стара Гута
- Солов'ї
- Синове
- Рудня
- Поліське
- Підсинівка
- Нова Вижва
- Мизове
- Любохини
- Кримне
- Журавлине
- Дубечне
- Глухи
- Буцин