Сторінка 3 з 7
За одержану землю селяни повинні були щороку виплачувати в державну казну 1940 карбованців викупного платежу, тобто в середньому по 10 крб. з двору; родини солдатів виплачували менше — щороку по 34 карбованці 69 копійок, тобто в середньому по 65 коп. з двору.
Закріплена земля була розподілена між сім'ями дуже нерівномірно. 1 двір одержав 2 ділянки, 4 двори — по 1,5 ділянки, 5 дворів — по 1,25 ділянки, 14 дворів — по 0,75 ділянки, 9 дворів — по 0,25 ділянки, а решта — по одній ділянці. Це свідчить про наявність соціального розшарування серед населення. Крім селян, в містечку тоді жили ремісники та торговці різного достатку. Зокрема в 1866 році налічувалось 9 ремісників. Тут раз на тиждень відбувався ярмарок.
Чорторийськ став волосним центром, населення якого весь час зростало. Розвиткові промисловості в містечку сприяло прокладання наприкінці XIX століття залізниці Ковель — Сарни. На цій залізниці була побудована станція Новий Чорторийськ, біля якої виросло селище з такою ж назвою, а Чорторийськ стали називати Старим Чорторийськом. У містечку тоді виникають невеликі промислові підприємства і лісопильня, кравецька, шевська та інші майстерні. Уже в 1906 році тут налічувалось понад 2 тис. жителів.
Незважаючи на таке зростання містечка, на початку XX століття в ньому було лише 2 церковнопарафіяльні школи. Одну з них відкрили в 1874 році, другу — в 1890 році.
Занедбана була і охорона здоров'я. Тут працював лише один фельдшер.
У зв'язку з зосередженням в Чорторийську царських військ на початку першої світової імперіалістичної війни тут було відкрито поштове відділення. Війна принесла багато тяжких і тривалих випробувань для населення. Починаючи з 1915 року Старий Чорторийськ кілька років перебував у прифронтових і фронтових умовах. В зв'язку з наступом австро-німецьких військ в червні 1915 року переважна більшість населення змушена була евакуюватись. Лише в 1917 році, окрилені звісткою про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, жителі почали повертатись до своїх домівок. Але трудящим Старого Чорторийська тоді не вдалося встановити Радянську владу в рідному селі.
З початку 1918 року Старий Чорторийськ знову опинився у вирі воєнних дій. В лютому 1918 року кінні підрозділи німецько-кайзерівських військ окупували Старий Чорторийськ. У травні 1919 року його захопили білополяки. В кінці липня 1920 року в результаті наступу Червоної Армії Старий Чорторийськ було визволено. Але в другій половині 1920 року він знову потрапив під владу буржуазно-поміщицької Польщі.
Під час проведення перепису в 1921 році у Старому Чорторийську налічувалося 2230 мешканців (409 дворів). В основному населення займалося сільським господарством. 73 проц. селян мали тоді мізерні наділи від 0,5 до 5—6 га. Вони змушені були сплачувати чисельні загальнодержавні податки: поземельний, майновий, прибутковий, подвірний. Крім того, збирались місцеві податки — ґрунтовий, промисловий, ярмаркові збори та інші. У 1930 році, наприклад, на кожний селянський двір припадало 10 злотих місцевого податку.
Частина жителів працювала на лісопильні, млині, в механічній майстерні, кузні, столярні, чинбарні, кравецькій, шевській та інших майстернях. У селі були гмінне управління та поліцейський пункт, позичкова ощадна каса, поштове відділення.
Власники дрібних підприємств жорстоко експлуатували найманих робітників. Цим особливо відзначався хазяїн млина та олійниці. Як зазначено в актах, що складались у зв'язку з нещасними випадками, власник млина, щоб менше платити робітникам, брав на роботу восьмирічних дітей і не дбав навіть про елементарну безпеку праці, доручаючи їм роботу біля трансмісії, яка не була загороджена.
Злидні, нестатки відчувала кожна сім'я трудівника. В 1935 році в селі спалахнула велика пожежа. Згоріло 38 житлових будинків, 27 господарських приміщень, 100 голів худоби. Пожежа завдала збитків на кілька тисяч злотих.
Польська буржуазна влада мало турбувалась про охорону здоров'я населення. Це призводило до поширення різних епідемічних захворювань.
Дивиться також інші населені пункти району: