Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Возз'єднання Волині в складі Росії позитивно позначилося і на розвитку Маневичів. У 1808 році тут уже було 74 двори.
За даними, зібраними у зв'язку з проведенням інвентарної реформи 1847 — 1848 рр., маневицькі селяни мали 828 десятин орної землі, 414 десятин сіножатей і 71 десятину городів.
Після проведення реформи 1861 року селяни Маневичів, відповідно до уставної грамоти від 23 жовтня 1862 року, одержали 670 десятин орної землі — значно менше, ніж мали вони до реформи. За цю землю селяни змушені були платити протягом 49 років викуп у розмірі 14 300 крб.. При цьому багатьом селянам довелося перенести свої житла на нові наділи, що вимагало значних витрат, великої праці.
У власності поміщиків лишилося 8834 десятини орних земель та лісу. За збирання грибів, ягід та хмизу в поміщицькому лісі кожен селянин повинен був відробляти в господарстві поміщика 12 днів щороку.
Під кінець XIX та на початку XX століття кількість населення в селі різко зросла. Так, у 1906 році тут налічувалося 176 дворів (1065 жителів). В зв'язку з цим зростали безземелля та злидні.
Великим лихом для селян були різні хвороби, що поширювалися через недоїдання, відсутність потрібного одягу, погані житлові умови. А в селі не було навіть фельдшера.
Не кращим було становище з освітою. Єдина в Маневичах церковнопарафіяльна школа розміщувалась тоді в старій хаті.
Умови життя на селі ще більш погіршилися, коли почалася перша світова війна. Починаючи з червня 1915 року Маневичі опинились в смузі фронту. Багато селян евакуювалось у глиб Росії. Кайзерівські війська у червні 1915 року, захопивши Маневичі, насильно примусили тих, хто залишився, працювати на будівництві шляхів.
Про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді населенню розповіли солдати розташованих тут поблизу підрозділів та односельчани, що повертались з Росії в кінці 1917 року. Але встановити радянський лад у своєму селі трудящі не змогли. На перешкоді стали німецько-кайзерівські окупанти та їх підручні — українські буржуазні націоналісти.
Хоч в кінці 1918 року німецько-кайзерівські війська залишили Маневичі, але вже в травні 1919 року село опинилось під владою білопольських окупантів. Лише на початку серпня 1920 року Маневичі на короткий час були визволені Червоною Армією від польських окупантів. Проте у другій половині вересня 1920 року село разом з іншими населеними пунктами Західної України перейшло до буржуазної Польщі. До 1930 року село входило до складу Городоцької гміни Ковельського повіту. З 1930 року Маневичі стали центром гміни.
Становище основної маси трудящих села під владою буржуазно-поміщицької Польщі було нелегким. У Маневичах налічувалося, зокрема, тільки 74 господарства (з загальної кількості 152), які мали земельні наділи до 4 га. Чимало селянських сімей користувалося мізерними ділянками від 0,5 до 2 га землі. Переважна більшість земель, розташованих поблизу, належала шляхтичам, осадникам та куркулям.
Так, шляхтич М. Бірар володів 4681 га землі і лісу, а А. Бірар —4193 га. Значна кількість землі належала шляхтянці М. Ружицькій. Налічувалось також з десяток куркульських і осадницьких господарств, що мали по 40—60 га землі.
Не поліпшили становища найбіднішої частини населення і реформи, проведені у 1924 році. Внаслідок перерозподілу землі частина селян одержала гірші землі. Про це свідчать 138 скарг, які подали селяни Маневичів повітовим властям. Наприклад, Гнат Волощук скаржився, що його ділянка № 23 значно гірша, ніж та, яку він мав раніше.
Трудящі Маневичів несли на собі тягар великих податків. Тільки поземельний податок становив від 5 до 10 злотих з господарства. Крім того, вони сплачували промисловий та інші податки. Селяни зазнавали скрути і через невідповідність цін на сільськогосподарську продукцію і промислові вироби. Щоб купити 10 кг солі, потрібно було продати 32 кг жита.
Прилісне
Сторінка 2 з 6
до 1795 року зменшилась більш ніж у два рази — з 54 до 24. Відповідно скоротилась і кількість населення. Зразу ж після приєднання Волині до Росії у Маневичах налічувалось лише 165 жителів.Возз'єднання Волині в складі Росії позитивно позначилося і на розвитку Маневичів. У 1808 році тут уже було 74 двори.
Після проведення реформи 1861 року селяни Маневичів, відповідно до уставної грамоти від 23 жовтня 1862 року, одержали 670 десятин орної землі — значно менше, ніж мали вони до реформи. За цю землю селяни змушені були платити протягом 49 років викуп у розмірі 14 300 крб.. При цьому багатьом селянам довелося перенести свої житла на нові наділи, що вимагало значних витрат, великої праці.
У власності поміщиків лишилося 8834 десятини орних земель та лісу. За збирання грибів, ягід та хмизу в поміщицькому лісі кожен селянин повинен був відробляти в господарстві поміщика 12 днів щороку.
Під кінець XIX та на початку XX століття кількість населення в селі різко зросла. Так, у 1906 році тут налічувалося 176 дворів (1065 жителів). В зв'язку з цим зростали безземелля та злидні.
Великим лихом для селян були різні хвороби, що поширювалися через недоїдання, відсутність потрібного одягу, погані житлові умови. А в селі не було навіть фельдшера.
Не кращим було становище з освітою. Єдина в Маневичах церковнопарафіяльна школа розміщувалась тоді в старій хаті.
Умови життя на селі ще більш погіршилися, коли почалася перша світова війна. Починаючи з червня 1915 року Маневичі опинились в смузі фронту. Багато селян евакуювалось у глиб Росії. Кайзерівські війська у червні 1915 року, захопивши Маневичі, насильно примусили тих, хто залишився, працювати на будівництві шляхів.
Про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді населенню розповіли солдати розташованих тут поблизу підрозділів та односельчани, що повертались з Росії в кінці 1917 року. Але встановити радянський лад у своєму селі трудящі не змогли. На перешкоді стали німецько-кайзерівські окупанти та їх підручні — українські буржуазні націоналісти.
Хоч в кінці 1918 року німецько-кайзерівські війська залишили Маневичі, але вже в травні 1919 року село опинилось під владою білопольських окупантів. Лише на початку серпня 1920 року Маневичі на короткий час були визволені Червоною Армією від польських окупантів. Проте у другій половині вересня 1920 року село разом з іншими населеними пунктами Західної України перейшло до буржуазної Польщі. До 1930 року село входило до складу Городоцької гміни Ковельського повіту. З 1930 року Маневичі стали центром гміни.
Становище основної маси трудящих села під владою буржуазно-поміщицької Польщі було нелегким. У Маневичах налічувалося, зокрема, тільки 74 господарства (з загальної кількості 152), які мали земельні наділи до 4 га. Чимало селянських сімей користувалося мізерними ділянками від 0,5 до 2 га землі. Переважна більшість земель, розташованих поблизу, належала шляхтичам, осадникам та куркулям.
Так, шляхтич М. Бірар володів 4681 га землі і лісу, а А. Бірар —4193 га. Значна кількість землі належала шляхтянці М. Ружицькій. Налічувалось також з десяток куркульських і осадницьких господарств, що мали по 40—60 га землі.
Не поліпшили становища найбіднішої частини населення і реформи, проведені у 1924 році. Внаслідок перерозподілу землі частина селян одержала гірші землі. Про це свідчать 138 скарг, які подали селяни Маневичів повітовим властям. Наприклад, Гнат Волощук скаржився, що його ділянка № 23 значно гірша, ніж та, яку він мав раніше.
Трудящі Маневичів несли на собі тягар великих податків. Тільки поземельний податок становив від 5 до 10 злотих з господарства. Крім того, вони сплачували промисловий та інші податки. Селяни зазнавали скрути і через невідповідність цін на сільськогосподарську продукцію і промислові вироби. Щоб купити 10 кг солі, потрібно було продати 32 кг жита.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чорниж
- Четвертня
- Череваха
- Цміни
- Троянівка
- Старосілля
- Серхів
- Рудники
- Нова Руда
- Нічогівка
- Лісове
- Лишнівка
- Куликовичі
- Кукли
- Костюхнівка
- Копилля
- Комарове
- Карасин
- Граддя
- Гораймівка
- Галузія
- Велика Осниця
- Велика Ведмежка
- Будки
- Боровичі
- Старий Чорторийськ