Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Маневичі

Сторінка 2 з 8
Панування бур­жуазії і поміщиків, яке тривало аж до знаменних вересневих днів 1939 року, затри­мало економічний і культурний розвиток Маневичів, як і всіх міст і сіл Волині. Здійснюючи колоніальну політику, правителі буржуазно-поміщицького уряду намагалися звідси вивезти найбільше сировини — лісу, сільськогосподарських продуктів тощо. Наявність дешевої
робочої сили в селищі, його вигідне розташу­вання поблизу залізниці, лісові багатства краю приваблювали сюди різних комер­сантів і ділків, які в 1921 році відкрили тут тартак, смолокурню, майстерню по виготовленню паркету, кузню, бойню, кравецьку майстерню, кілька крамниць, перукарню, фотографію тощо. Виробничі майстерні, побутові і торговельні заклади були невеликі, а то й зовсім дрібні, з 1—2 працівниками. Всього в 1921 році на станції Маневичі і в пристанційному селищі жило понад 800 чоловік, у тому числі 300 робітників. Значна частина робітників, здебільшого сезонних, мешкала в нав­колишніх селах. Багато було безробітних. Збіднілі селяни навколишніх сіл йшли в найми заради шматка хліба. За мізерну платню робітникам доводилося працю­вати по 10—12 годин на добу, виконуючи різну тяжку роботу.
Злидні, голод, виснажлива праця призводили до епідемічних захворювань. Але лікуватися трудящі не мали змоги, бо медична допомога була платною. Лікар брав за прийом хворого від 5 до 8 злотих.
Українське населення терпіло і національний гніт. На роботу приймали в першу чергу поляків. Українська мова була заборонена. Навчання в єдиній у селищі однокласній школі провадилося лише польською мовою.
Проте польському уряду не вдалося ополячити українців. Вони не відмовились від своєї мови, культури, народних звичаїв та обрядів. Потай від поліції молодь збиралася на вечорниці, де співала українські народні та революційні пісні. Пор­трет Т. Г. Шевченка прикрашав житла багатьох маневичан.
Особливо погіршилося становище населення після неврожаю 1924 року. Взимку почався голод. Незважаючи на це, польський уряд відбирав у голодних селян останній шматок хліба.
У цей тяжкий час допомогу голодуючим подали радянські люди, які надіслали до західних областей України десятки вагонів хліба. Частина зерна, надісланого голодуючим, була завезена і на станцію Маневичі. Представники польської влади хотіли перешкодити роздачі хліба, але безуспішно. Роздачу зерна тут комуністи перетворили на бурхливий мітинг, учасники якого дякували радянським людям за допомогу.
Трудящі селища в роки буржуазно-поміщицької влади не раз виступали проти соціального і національного гніту та різних обмежень, за встановлення Радянського ладу і возз'єднання з Радянською Україною. Натхненниками цієї боротьби були комуністи, які входили до складу Колківської підпільної комуністичної організа­ції, що виникла в 1922 році. Вони у 1926 році організували страйк залізничників, у 1927 році — бойкот виборів до гмінної ради. В липні 1928 року комуністи організували страйк робітників тартака. Безпосереднім приводом до виступу були недоплата робітникам зароблених грошей та часті штрафи. Страйк закінчився перемогою робітників.
Революційна боротьба зростала все більше. Страйки виникали то на одному, то на другому підприємстві. У червні 1935 року застрайкувало 150 робітників лі­сопилки, які вимагали підвищення заробітної плати і поліпшення умов праці. 22 жовтня 1935 року застрайкували робітники паркетної фабрики. Приводом до цього на цей раз було звільнення 50 робітників, які тривалий час працювали на підприємстві. Замість них власник найняв сезонних робітників з нижчою заробіт­ною платою. Страйкарі вимагали від адміністрації не звільняти робітників, дотримуватись угоди, за якою підприємці не мали права заміняти постійних робітники сезонними. Намагання чиновників припинити страйк були безуспішними. Він три­вав аж до 11 березня 1936 року, коли було скликано нараду представників проф­спілки робітників, дирекції, інспектора праці та чиновників для розгляду кон­флікту. Дирекцію змусили задовольнити вимоги робітників і поновити на роботі звільнених. Проте незабаром адміністрація стала порушувати свої обіцянки.
Один з найбільш масових, хоч і короткочасних, страйків у Маневичах відбувся 25 червня 1937 року. Поштовхом до цього був виступ краківського архієпіскопа Сапєги у червні цього ж року в одній з газет, в якому він вимагав від польського уряду ще більш рішучої боротьби з комунізмом» здійснення політики полонізації українського населення, дальшого обмеження прав усіх трудящих Польщі. На знак протесту проти наступу реакції робітники всіх


Сучасна карта - Маневичі