Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Селяни-чиншовики повністю залежали від сваволі поміщика, який будь-коли міг зігнати їх з землі і приректи на голодну смерть. У 1873 році в Порицьку налічувалося 583 жителі. Крім селян, тут були 21 ремісник і 22 торговці. У містечку діяли невеликі заводи – пивоварний, шкіряний і цегельний, які були власністю графа Чацького.
З часом земельні наділи селян дробилися, що посилювало їх малоземелля. Власники маєтку позбавили селян права випасу худоби на поміщицьких сіножатях і в лісі, а також вилову риби. У червні 1905 року між селянами і вартою економії сталася сутичка. Панські службовці захопили селянську худобу, яка паслася у лісі. Дізнавшись про це, селяни відбили її та напали на графський двір. В той час, коли земельне забезпечення селян дедалі погіршувалося, граф Чацький володів у Порицьку, його передмісті Павлівці та в навколишніх селах Старому Порицьку, Переславичах, Кучках, Трубках і Самоволі 3937 десятинами землі. На початку XX століття містечко значно зросло. У 1906 році в ньому налічувалося 298 дворів і 2272 жителі.
Під час першої світової війни населення Порицька зазнало багато лиха. Влітку 1915 року містечко окупували австро-німецькі війська, які перебували тут до кінця 1918 року. У січні 1919 року його захопили білопольські війська. На початку серпня 1920 року в результаті переможного наступу Червона Армія визволила Порицьк від білопольських окупантів. Тут було створено волосний ревком. Проте в середині вересня 1920 року містечко знову захопили білопольські війська, і за Ризьким договором 1921 року воно відійшло до буржуазно-поміщицької Польщі.
Населення Порицька зазнавало тяжкого соціального й національного гноблення. Жителі містечка займалися ремеслом і торгівлею. Основним заняттям населення Павлівки було сільське господарство. Тут вирощувалися пшениця, ячмінь, овес, цукрові буряки, картопля, а також розводилася велика рогата худоба. Переважна більшість селян терпіла від малоземелля. Заданими 1931 року, із 143наявних тут господарств 33 (23,1 проц.) мали до 1 га землі, 53 господарства (37 проц.) – від 1 до 5 га, 52 господарства (36,4 проц.) – від 5 до 10 га і 5 господарств (3,5 проц.) – понад 10 га землі. Перші дві групи господарств, які становили 60,1 проц. всіх дворів, були бідняцькими і ледве животіли. Щоб якось прогодувати сім’ю, такі селяни змушені були шукати заробітків у поміщицьких господарствах і на промислових підприємствах. Третю групу господарств становили середняцькі і останню – куркульські, які нещадно експлуатували основну масу селян. У Павлівці були також пивоварний завод, 2 млини, смолярня, скипидарня, 2 цегельні заводи. На всіх цих підприємствах працювали переважно павлівські селяни. У 1923 році в Порицьку разом з Павлівкою налічувалося 339 будинків і 2129 жителів.
Населення Порицька і навколишніх сіл піднялося на боротьбу проти поміщицько-капіталістичної експлуатації, за возз’єднання з Радянською Україною. У 1924 році в містечку було створено райком КПЗУ. Він об’єднував 5 осередків КПЗУ, в яких налічувалося 23 члени. У середині 20-х років боротьба проти соціального і національного гніту набрала форми партизанського руху. У квітні 1925 року кілька селян-партизанів вчинили напад на приміщення мирового суду та квартиру судді в Порицьку. Широку революційну агітацію розгорнули члени КПЗУ під час виборчої кампанії до польського сейму у 1928 році. У Павлівці на квартирі члена КПЗУ Й. І. Когута відбулася нарада комуністів-підпільників, де обговорювалося питання про форми й методи революційної роботи серед селян.
Порицький райком КПЗУ керував підготовкою до відзначення революційних свят і страйковою боротьбою трудящих. За рішенням райкому партії напередодні 1 Травня 1929 року група членів КПЗУ на чолі з Ю. Богушем вивісила в Порицьку червоний прапор і розповсюдила листівки. В них ЦК КПЗУ закликав робітників і селян до спільної боротьби проти капіталу і війни, на захист Радянського Союзу, підкреслюючи, що тільки при братерському єднанні народів можна повалити владу капіталістів і встановити диктатуру пролетаріату. Листівки закінчувалися закликами: «За возз’єднання Західної України з Радянською Україною! Хай живе нерозривний зв’язок робітників і селян всіх національностей! Хай живе спільна боротьба українських і польських робітників і селян проти капіталістів! Хай живе КПЗУ і КПП – спільний керівник трудящих в
Павлівка
Сторінка 2 з 6
поміщицького управління і що староста служить панам. Значну кількість населення Порицька становили селяни-чиншовики. Вони не мали власної землі і змушені були користуватися поміщицькою, за що платили податок – чинш. У 1873 році із загальної кількості 171 двору 96 були на чиншовому праві. З часом земельні наділи селян дробилися, що посилювало їх малоземелля. Власники маєтку позбавили селян права випасу худоби на поміщицьких сіножатях і в лісі, а також вилову риби. У червні 1905 року між селянами і вартою економії сталася сутичка. Панські службовці захопили селянську худобу, яка паслася у лісі. Дізнавшись про це, селяни відбили її та напали на графський двір. В той час, коли земельне забезпечення селян дедалі погіршувалося, граф Чацький володів у Порицьку, його передмісті Павлівці та в навколишніх селах Старому Порицьку, Переславичах, Кучках, Трубках і Самоволі 3937 десятинами землі. На початку XX століття містечко значно зросло. У 1906 році в ньому налічувалося 298 дворів і 2272 жителі.
Під час першої світової війни населення Порицька зазнало багато лиха. Влітку 1915 року містечко окупували австро-німецькі війська, які перебували тут до кінця 1918 року. У січні 1919 року його захопили білопольські війська. На початку серпня 1920 року в результаті переможного наступу Червона Армія визволила Порицьк від білопольських окупантів. Тут було створено волосний ревком. Проте в середині вересня 1920 року містечко знову захопили білопольські війська, і за Ризьким договором 1921 року воно відійшло до буржуазно-поміщицької Польщі.
Населення Порицька зазнавало тяжкого соціального й національного гноблення. Жителі містечка займалися ремеслом і торгівлею. Основним заняттям населення Павлівки було сільське господарство. Тут вирощувалися пшениця, ячмінь, овес, цукрові буряки, картопля, а також розводилася велика рогата худоба. Переважна більшість селян терпіла від малоземелля. Заданими 1931 року, із 143наявних тут господарств 33 (23,1 проц.) мали до 1 га землі, 53 господарства (37 проц.) – від 1 до 5 га, 52 господарства (36,4 проц.) – від 5 до 10 га і 5 господарств (3,5 проц.) – понад 10 га землі. Перші дві групи господарств, які становили 60,1 проц. всіх дворів, були бідняцькими і ледве животіли. Щоб якось прогодувати сім’ю, такі селяни змушені були шукати заробітків у поміщицьких господарствах і на промислових підприємствах. Третю групу господарств становили середняцькі і останню – куркульські, які нещадно експлуатували основну масу селян. У Павлівці були також пивоварний завод, 2 млини, смолярня, скипидарня, 2 цегельні заводи. На всіх цих підприємствах працювали переважно павлівські селяни. У 1923 році в Порицьку разом з Павлівкою налічувалося 339 будинків і 2129 жителів.
Населення Порицька і навколишніх сіл піднялося на боротьбу проти поміщицько-капіталістичної експлуатації, за возз’єднання з Радянською Україною. У 1924 році в містечку було створено райком КПЗУ. Він об’єднував 5 осередків КПЗУ, в яких налічувалося 23 члени. У середині 20-х років боротьба проти соціального і національного гніту набрала форми партизанського руху. У квітні 1925 року кілька селян-партизанів вчинили напад на приміщення мирового суду та квартиру судді в Порицьку. Широку революційну агітацію розгорнули члени КПЗУ під час виборчої кампанії до польського сейму у 1928 році. У Павлівці на квартирі члена КПЗУ Й. І. Когута відбулася нарада комуністів-підпільників, де обговорювалося питання про форми й методи революційної роботи серед селян.
Порицький райком КПЗУ керував підготовкою до відзначення революційних свят і страйковою боротьбою трудящих. За рішенням райкому партії напередодні 1 Травня 1929 року група членів КПЗУ на чолі з Ю. Богушем вивісила в Порицьку червоний прапор і розповсюдила листівки. В них ЦК КПЗУ закликав робітників і селян до спільної боротьби проти капіталу і війни, на захист Радянського Союзу, підкреслюючи, що тільки при братерському єднанні народів можна повалити владу капіталістів і встановити диктатуру пролетаріату. Листівки закінчувалися закликами: «За возз’єднання Західної України з Радянською Україною! Хай живе нерозривний зв’язок робітників і селян всіх національностей! Хай живе спільна боротьба українських і польських робітників і селян проти капіталістів! Хай живе КПЗУ і КПП – спільний керівник трудящих в