Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Мирна праця радянського народу була перервана віроломним нападом фашистської Німеччини. 23 червня 1941 року Порицьк окупували німецько-фашистські загарбники. Радянські воїни мужньо відстоювали кожну п’ядь рідної землі. Біля Порицька відбувся запеклий бій, але під натиском переважаючих сил ворога
вони змушені були відступити. їх відступ прикрив кулеметник, який бився до останнього патрона і загинув смертю хоробрих.
Захопивши Порицьк, окупанти вчинили жорстоку розправу над населенням. Вони розстріляли багатьох активістів, у т. ч. голову райспоживспілки П. І. Ворону, М. П. Ворону, Й. І. Ворону, К. П. Боярчука, П. В. Пучковського. Увірвавшись до хати комуніста Г. З. Богуша, гітлерівці знищили всю його сім’ю разом із малими дітьми. Були розстріляні також комуністи Г. П. Криса, М. В. Воєвудко, П. М. Гіль, М. Т. Гошко, Г. З. Богуш та інші. Всього в 1941 році німецько-фашистські окупанти вбили до 50 чоловік. Гітлерівці зігнали до 3 тис. радянських людей в гетто і жорстоко знущалися над ними, а в серпні 1942 року вивезли їх до с. Переславичів і по-звірячому закатували. В 1943 році в костьолі Порицька окупанти розстріляли з кулеметів до 120 поляків. Гітлерівські кати влаштовували облави на радянських людей і вивозили їх до Німеччини. Лише з однієї Павлівки на фашистську каторгу було забрано 50 юнаків і дівчат. Окупанти пограбували селян, зруйнували в Порицьку всі підприємства. Відступаючи, вони перетворили це мальовниче містечко на руїни.
Населення Порицька і Павлівки піднялося на боротьбу проти ненависного ворога. Тут діяла партизанська група у складі 15 чоловік, яку очолював Й. І. Когут. У 1942 році під час сутички з поліцаями біля с. Тишковичів він загинув. Місцеві жителі активно допомагали партизанам, всіляко саботували заходи фашистських властей.
18 липня 1944 року війська 1-го Українського фронту визволили Порицьк від німецько-фашистських загарбників. Понад 100 чоловік поповнили лави Червоної Армії. У Павлівці стала працювати сільська Рада.
Щоб залучити селян до активної участі в господарсько-політичному житті, в Павлівці було створено земельну громаду. Вона допомагала сільраді налагоджувати економіку і культуру. На зборах селян, що скликалися радою громади, розв’язувалися питання про впорядкування земель і пасовищ, ремонт шляхів і мостів, організацію супряг для допомоги безкінним селянам, ремонт школи і клубу, житлове будівництво тощо. В лютому 1945 року в Павлівці відбулася нарада селян Порицького району, учасники якої обговорили питання про підготовку до першої після визволення весняної сівби. Включившись у соціалістичне змагання, селяни взяли зобов’язання виростити високий урожай зернових культур та картоплі.
Велику допомогу хліборобам Павлівки у піднесенні сільського господарства подав Радянський уряд. Всі бідняцькі й середняцькі господарства одержали довгостроковий кредит для відбудови житлових і господарських будівель, придбання робочої худоби та сільськогосподарського реманенту і посівний матеріал. Земельна громада і комсомольці подали допомогу сім’ям військовослужбовців та інвалідам Великої Вітчизняної війни. У 1945 – 1946 рр. в селі було зведено 14 житлових будинків і кілька громадських будівель. Одночасно відроджувалися підприємства місцевої промисловості. Уже в 1945 році стали до ладу промкомбінат, лісопильний завод, 3 кузні, майстерні для ремонту сільськогосподарського реманенту, взуттєва і швейна майстерні.
Партійні і радянські органи приділяли постійну увагу питанням охорони здоров’я, освіти і культури. Незабаром відкрився медпункт, почалися заняття у семирічній школі. Важливим завданням була ліквідація ганебної спадщини білопольської окупації – неписьменності і малописьменності серед дорослого населення. З цією метою в жовтні 1947 року тут почала працювати вечірня школа. У 1945 році відкрилися двері новозбудованого Будинку культури на 350 місць. При ньому працювали кіноустановка, бібліотека і гуртки художньої самодіяльності – драматичний та хоровий. Тут систематично читалися лекції, проводилися вечори.
Знаменною подією в історії Павлівки було створення у 1948 році сільськогосподарської артілі ім. Мануїльського, в яку об’єдналося 132 господарства. Артіль мала 386 га земельних угідь. Головою її обрали комуніста П. І. Когута. Держава подала колгоспу допомогу технікою, посівним матеріалом, надіслала сюди спеціалістів. Весняну сівбу 1948 року було проведено в стислі строки. У тому ж
Павлівка
Сторінка 4 з 6
політичної літератури. В клубі було створено гуртки художньої самодіяльності і спортивні колективи.Мирна праця радянського народу була перервана віроломним нападом фашистської Німеччини. 23 червня 1941 року Порицьк окупували німецько-фашистські загарбники. Радянські воїни мужньо відстоювали кожну п’ядь рідної землі. Біля Порицька відбувся запеклий бій, але під натиском переважаючих сил ворога
Захопивши Порицьк, окупанти вчинили жорстоку розправу над населенням. Вони розстріляли багатьох активістів, у т. ч. голову райспоживспілки П. І. Ворону, М. П. Ворону, Й. І. Ворону, К. П. Боярчука, П. В. Пучковського. Увірвавшись до хати комуніста Г. З. Богуша, гітлерівці знищили всю його сім’ю разом із малими дітьми. Були розстріляні також комуністи Г. П. Криса, М. В. Воєвудко, П. М. Гіль, М. Т. Гошко, Г. З. Богуш та інші. Всього в 1941 році німецько-фашистські окупанти вбили до 50 чоловік. Гітлерівці зігнали до 3 тис. радянських людей в гетто і жорстоко знущалися над ними, а в серпні 1942 року вивезли їх до с. Переславичів і по-звірячому закатували. В 1943 році в костьолі Порицька окупанти розстріляли з кулеметів до 120 поляків. Гітлерівські кати влаштовували облави на радянських людей і вивозили їх до Німеччини. Лише з однієї Павлівки на фашистську каторгу було забрано 50 юнаків і дівчат. Окупанти пограбували селян, зруйнували в Порицьку всі підприємства. Відступаючи, вони перетворили це мальовниче містечко на руїни.
Населення Порицька і Павлівки піднялося на боротьбу проти ненависного ворога. Тут діяла партизанська група у складі 15 чоловік, яку очолював Й. І. Когут. У 1942 році під час сутички з поліцаями біля с. Тишковичів він загинув. Місцеві жителі активно допомагали партизанам, всіляко саботували заходи фашистських властей.
18 липня 1944 року війська 1-го Українського фронту визволили Порицьк від німецько-фашистських загарбників. Понад 100 чоловік поповнили лави Червоної Армії. У Павлівці стала працювати сільська Рада.
Щоб залучити селян до активної участі в господарсько-політичному житті, в Павлівці було створено земельну громаду. Вона допомагала сільраді налагоджувати економіку і культуру. На зборах селян, що скликалися радою громади, розв’язувалися питання про впорядкування земель і пасовищ, ремонт шляхів і мостів, організацію супряг для допомоги безкінним селянам, ремонт школи і клубу, житлове будівництво тощо. В лютому 1945 року в Павлівці відбулася нарада селян Порицького району, учасники якої обговорили питання про підготовку до першої після визволення весняної сівби. Включившись у соціалістичне змагання, селяни взяли зобов’язання виростити високий урожай зернових культур та картоплі.
Велику допомогу хліборобам Павлівки у піднесенні сільського господарства подав Радянський уряд. Всі бідняцькі й середняцькі господарства одержали довгостроковий кредит для відбудови житлових і господарських будівель, придбання робочої худоби та сільськогосподарського реманенту і посівний матеріал. Земельна громада і комсомольці подали допомогу сім’ям військовослужбовців та інвалідам Великої Вітчизняної війни. У 1945 – 1946 рр. в селі було зведено 14 житлових будинків і кілька громадських будівель. Одночасно відроджувалися підприємства місцевої промисловості. Уже в 1945 році стали до ладу промкомбінат, лісопильний завод, 3 кузні, майстерні для ремонту сільськогосподарського реманенту, взуттєва і швейна майстерні.
Партійні і радянські органи приділяли постійну увагу питанням охорони здоров’я, освіти і культури. Незабаром відкрився медпункт, почалися заняття у семирічній школі. Важливим завданням була ліквідація ганебної спадщини білопольської окупації – неписьменності і малописьменності серед дорослого населення. З цією метою в жовтні 1947 року тут почала працювати вечірня школа. У 1945 році відкрилися двері новозбудованого Будинку культури на 350 місць. При ньому працювали кіноустановка, бібліотека і гуртки художньої самодіяльності – драматичний та хоровий. Тут систематично читалися лекції, проводилися вечори.
Знаменною подією в історії Павлівки було створення у 1948 році сільськогосподарської артілі ім. Мануїльського, в яку об’єдналося 132 господарства. Артіль мала 386 га земельних угідь. Головою її обрали комуніста П. І. Когута. Держава подала колгоспу допомогу технікою, посівним матеріалом, надіслала сюди спеціалістів. Весняну сівбу 1948 року було проведено в стислі строки. У тому ж